Ліквідність банку

1.1. Потреба комерційного банку в ліквідних коштах

Поняття ліквідності

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у

буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі,

перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Поняття ЛІКВІДНІСТЬ комерційного банку означає можливість банку

своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових

зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю

достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною

коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних

термінів.

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній

підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими -

власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом

оперативного керування їхніми структурними елементами.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практику

ліквідність прийнята розуміти як «запас» або як «потік». При цьому

ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості

комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у

визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь

їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області

невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає

оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу

змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати

погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати

його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і

пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової

стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати

підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її

стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування

результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої

економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів

спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх

організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками

між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими,

хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і

надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для

забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів

і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутніх попиту і

надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в

їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко

перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку - це можливість

використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко

перетворювати їх в такі .

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і

інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з

інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових

зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення

практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних

угод по кредиті або інвестуванню; на компенсування сезонних і

непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при

несподіваному вилученні внесків і т.д.

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої

міжнародної банківської термінології, часом мішаються два поняття -

ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в наступному

призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і

платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшому ступені

справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або

інші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то

друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального

банку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які банк має

можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно

виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою

підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв

для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано

зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку

партнера.

Ліквідність балансу. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан

дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові

зобов'язання по пасиву. Можливість швидкого перетворення активів банку в

грошову форму для виконання його зобов'язань визначається рядом чинників,

серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення коштів термінам

залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив по терміну, таким повинний

бути й актив; тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном

вивільнення коштів по активу в грошовій формі і сумою і терміном

майбутнього платежу по зобов'язаннях банку.

На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим

більше частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим

вище ліквідність банку. Активи банку по ступені їхньої ліквідності можна

розділити на трьох групи: 1. Ліквідного кошти, що знаходяться в негайній

готовності, або першокласного ліквідного засоби. У їхньому числі - каса,

засобу на коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери. 2.

Ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в кошти.

Мова йде про кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконання

в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на

біржі (як і участь в інших підприємствах і банках), і інших цінностях

(включаючи нематеріальні активи). 3. Неліквідні активи - це прострочені

кредити і ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку і

відносяться до основних фондів .

У міжнародній банківській практиці самою ліквідною частиною активів

вважається касова готівка, під яким розуміються не тільки гроші в касі, але

і кошти, що знаходяться на поточному рахунку даного кредитного інституту в

Центральному банку. Ліквідними статтями в країнах ринкової економіки

вважають першокласні короткострокові комерційні векселя, що банк може

переоформити у Центральному банку, цінні папери,, гарантовані державою.

Менше ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінні папери, тому

що їхня реалізація за короткий термін не завжди можлива. Як малоліквідні

активи розглядаються довгострокові позички і вкладення в нерухомість.

Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих

активних операцій: чим більша частка высокоризикових активів у балансі

банку, тим нижче його ліквідність. Так, у сформованій практиці до надійних

активів прийнято відносити наявні кошти, а до высокоризикових -

довгострокові вкладення банків . Ступінь кредитоспроможності позичальників

банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на

ліквідність балансу банку: чим більше. частка высокоризикових кредитів у

кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність. Ліквідність

залежить також від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитання

вкладники вправі зажадати гроші в будь-який момент, то строкові вклади

знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за

інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження,

частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність

депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також

впливає на рівень ліквідності балансу.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку

спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів,

структуру активів. У міжнародній банківської практиці частіше усього в цих

цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою

співвідношення різноманітних статей активу балансу кредитної установи з

визначеними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. Показники

ліквідності в різних країнах мають різноманітні назви, неоднакові методики

їхній числення, що пов'язано зі сформованою практикою. і традиціями

залежать від спеціалізації і величини банків, проведеної політики в області

кредиту і ряду інших обставин. Звичайно для оцінки ліквідності

застосовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової

ліквідності; вони обчислюються як відношення короткострокових ліквідних

активів або середньострокових активів до відповідним по термінах пасивам.

У ряді країн ринкової економіки банки зобов'язані підтримувати коефіцієнти

ліквідності не нижче визначеного рівня, називаного нормою ліквідності.

Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органами банківського

і валютного контролю, в інших - банківським законодавством; їхня величина

визначається з урахуванням накопиченого досвіду і конкретних місцевих умов.

У нашій країні з метою контролю за ліквідністю комерційних банків також

були введені норми ліквідності. Оцінка рівня ліквідності банку досягається

шляхом зіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з

установленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні

здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області

пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов

грошового ринку, специфіки клієнтури, особливостей виконуваних операцій,

можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.

Потреба комерційного банку в ліквідних коштах

У практиці світової банківської справи поки не знайдено всеосяжної

формули або набору нормативів, які б достатньо точно визначали потребу

комерційних банків у необхідних ліквідних коштах.

Керівництво банків постійно приділяє велику увагу питанням

ліквідності, проте дотепер немає доступної і повсюдно прийнятної формули

для визначення потреб банку в ліквідних коштах. Необхідна сума ліквідності

окремо узятого банку залежить від коливань загальної суми внесків і попиту

на кредит.

У свою чергу, ці коливання залежать від становища в економіці тієї чи

іншої країни, де постійно відбуваються зміни: програмно-цільові, випадкові,

сезонні, циклічні довгострокові й ін.

Випадкові зміни і їхні масштаби важко передбачити, оскільки вони не

слідують якійсь устояній схемі, проте вони, безумовно, впливають на рівень

внесків і потреби в кредитах. Прикладами випадкових подій можуть служити

страйки, наслідки таких катастроф, як землетрус, повінь, паніка в період

війни, а так деякі неординарні економічні або політичні дії.

Сезонні зміни, прямо пов'язані зі зміною сезонів, відрізняються від

випадкових тем, що повторюються щорічно. Згодом звична для сезону ситуація

може трохи змінюватися. Банк, розташований у сільській місцевості,

зіштовхується з зростанням внесків восени після збору врожаю і з великим

попитом на кредит навесні. Потреба в кредитах на будівництво в літні

місяці звичайно вище, чим зимою. Чинником, що визначає сезонність, є,

безумовно, погода, але впливають також і традиції: прикладом може служити

збільшення роздрібних продажів у грудні напередодні різдва.

Циклічні зміни ще сутужніше передбачати, чим сезонні. У період спаду

ділової активності попит на кредити і внески скорочуються.

Проте остаточний вплив на банківську систему в У. у цілому буде

залежати від дій Національного банку по здійсненню грошово-кредитної

політики.

Довгострокові коливання або тенденції діють протягом більш тривалого

періоду, чим окремий економічний цикл. Вони можуть охоплювати декілька

циклів і є результатом таких короткострокових і довгострокових чинників, як

зрушення в споживанні, заощадженнях, інвестиційному процесі, чисельності

населення і зайнятих, технічному рівні виробництва.

Цілком очевидно, що на рівень банківських вкладів впливають багато

економічних чинників, що роблять планування ліквідності вкрай необхідним.

У розрахунках потреби в ліквідних ресурсах на той або інший період

банк може виходити з очікуваних змін рівня внесків і кредитів щодо даного

базисного періоду. На динаміку ліквідності або надлишку резервів впливають

три чинники:

1. придбання або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням

внесків;

2. те ж у зв'язку зі зростанням або скороченням кредитів і/або

інвестицій;

3. збільшення або зменшення розміру обов'язкових резервів унаслідок

зростання або скорочення внесків.

Розрахунок потреби в ліквідних ресурсах умовного банку показаний у

таблиці №1.

Потреба в ліквідних ресурсах може бути розрахована на будь-який

бажаний період. Відповідно до таблиці, надходження додаткових фондів

очікується в першому кварталі року, проте в час, що залишився, банку буде

потрібно прикласти більше зусилля, щоб залучити засоби для покриття потреби

в ліквідних ресурсах . Ці потреби пов'язані переважно з очікуваним

збільшенням попиту на кредит, а не з вилученням внесків. Треба відзначити,

що ріст внесків під кінець року потребує збільшення обов'язкових резервів,

що компенсує звільнення цих фондів на початку року.

Якби можна було цілком точно передбачити зміни суми внесків і попиту

на позички й інвестиції, то проблема визначення необхідних ліквідних

засобів значно спростилася б. Незважаючи на складність завдання, банки

повинні намагатися прогнозувати об"єм внесків і кредитів.

Великі банки здійснюють прогнозування двома основними методами.

Один із них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні

внесків кожного з головних клієнтів. Цим методом звичайно користуються

службовці відділу по оцінці кредитоспроможності: кожний готує прогноз по

своїй групі рахунків. Відповідальність за координацію і зведення цих

прогнозів несуть економічний відділ, відділ контролера, відділ скарбника

або спеціальної групи працівників, відповідальних за планування.

Інший метод підрахунку обсягу позичок і внесків - прогнозування джерел

і використання сукупних інвестиційних фондів країни. Розрахунки робляться

для приватного і державного секторів економіки з використанням, як правило,

економетричних методів прогнозування. Оцінка потреб приватного сектора

порівнюється з оцінкою надходження коштів. Тоді загальну потребу в

банківських кредитах можна визначити як різницю між потребами в коштах і

їхніх надходженнях, так що конкретний банк може підрахувати частку на ринку

кредиту. Цей метод використовується головним чином великими банками,

оскільки невеличкі банки звичайно не мають у своєму розпорядженні

кваліфікований персонал для здійснення настільки складних розрахунків.

Прогнозуючи рівень внесків і позичок, ці банки покладаються в

основному на свій минулий досвід. Масштаби можливих коливань у рівні

внесків і кредитів часто можуть підказати графіки і таблиці

середньомісячних даних за декілька років або за період економічного циклу.

Але яким би не був банк, великим або невеликим, при прогнозуванні його

потреб у ліквідних ресурсах необхідно враховувати як місцеві, так і

загальнонаціональні аспекти. На місцевому рівні в увагу приймаються в

першу чергу вид, джерело і ступінь стабільності внесків. Прийнято вважати,

що ощадні вклади більш стабільні в порівнянні зі строковими вкладами, а

строкові вклади - у порівнянні з вкладами до запитання. Це, як правило,

справедливо у відношенні окремих рахунків, але не завжди вірно, коли мова

йде про сукупні внески банку. Вклади до запитання, що складаються з

множини невеличких і середніх рахунків, у цілому більш стабільні, чим ті ж

внески, але складаються з рахунків декількох великих ділових фірм або

індивідуальних вкладників, тому що збігу коливань залишків на рахунках

більш ймовірно лише для дуже небагатьох ділових фірм.

Причиною сезонних коливань внесків і кредитів є головним чином

недостатня диверсифікація економічної діяльності в районі операцій банку.

Не рідкість, коли економіка окремого району майже цілком залежить від

однієї або деяких галузей, що виробляють суміжні товари.

Хоча більшість банків в У. відносяться до категорії дрібних

підприємств і здійснюють операції в межах обмеженого економічного району,

на їхню діяльність впливають і чинники, що виникають далеко за його межами.

Наприклад, міри грошово-кредитної і податкової політики відчуваються

спочатку у великих центрах грошового ринку, але рано чи пізно вони

торкаються всіх банків. Жодний банк, яким би малим і віддалений він не

був, не може уникнути впливу політики грошово-кредитної рестрикції. Отже,

керівництво кожного банку повинно бути в курсі загальнонаціональних

тенденцій, коли банківська система і кожний окремий банк зштовхуються з

обмеженістю вільних коштів, необхідних для надання нових кредитів.

Проблема ліквідності може стати при цьому критичною, оскільки попит на

кредит у цей момент по темпах зростання звичайно обганяє внески. Процентні

ставки можуть зрости до надзвичайно високого рівня. Якщо банк має у своєму

розпорядженні достатню ліквідність для задоволення попиту на кредит, він

може з вигодою використовувати високий позичковий відсоток і збільшити тим

самим свій прибуток. Якщо ж ліквідних коштів мало, банк змушений буде або

відмовитися в наданні кредитів, що обіцяли високий прибуток, або ж

реалізувати менше ліквідні цінні папери з втратою на курсі, щоб покрити

попит на кредит із боку своїх клієнтів.

Таким чином, очевидно, що на рівень банківської ліквідності впливають

багато економічних і інших чинників, у зв'язку з чим питання розрахунків,

планування і управління стають найважливішими напрямками в діяльності

комерційних банків.

На підставі цих чинників, що формують політику, стратегію і

повсякденну діяльність комерційних банків, історично зароджувалася,

розвивалася й удосконалювалася теорія і практика управління банківською

ліквідністю.

1.2. Теорія управління ліквідністю комерційного банку

Теорії управління банківською ліквідністю з'явилися практично

одночасно з організацією комерційних банків. В даний час розрізняють

чотири особливі теорії: комерційних позичок, переміщення, очікуваного

прибутку - вони пов'язані з управлінням активами і теорія управління

пасивами.

Відповідальні за управління станом ліквідності співробітники банку

навряд чи усвідомлюють те, що у своїй практичній діяльності вони

перетворюють одну з теорій ліквідності. На практиці в тій чи іншій степені

використовуються всі теорії, але в різних банках одній з них надається

більше значення.

У управлінні станом ліквідності можна виділити два крайніх напрямки.

Одне з них - політика пильного контролю за резервами. Вона зводиться до

того щоб не припустити наявності в банку коштів, що не приносять прибутки,

тобто фактично будь-якого надлишку коштів щодо потреб у них. Інша

протилежність - політика постійної підтримки резервів на рівні, достатньому

для задоволення вимог щодо норм обов'язкових резервів і в пікові періоди

зростання депозитів. Більшість банків притримується середини. Для всі

великих банків є вигідним строго контролювати наявні кошти, а дрібні банки

усе більше усвідомлюють той внесок, що може внести вміле управління касою в

забезпечення загальної прибутковості операцій.

Першим завданням планування потреб у ліквідних коштах є управління

готівкою, тобто підтримка рівня обов'язкових резервів і забезпечення запасу

банкнот і монет, достатнього для задоволення потреб клієнтів. З огляду на,

що сума грошей у касі банку протягом його робочих годин постійно змінюється

в міру притоку і відтоку грошей у результаті численних угод, то це завдання

настільки ж важке, як і важливе. Каса не приносить прибутку, отже,

завданням керівництва банку буде підтримка каси на мінімально допустимому

рівні.

Управління готівкою припускає виконання банком багатьох розрахунків і

упорядкування звітів для Національного банку, у тому числі щоденний звіт

«Наявність коштів у касі».

Як уже говорилося, теорія управління ліквідністю з'явилася і

розвивалася практично одночасно з організацією і розвитком комерційних

банків. Спочатку питання про банківську ліквідність мало два теоретичних

підходи. Перший підхід був заснований на тому, що структура активів банку

по строках повинна точно відповідати структурі його пасивів, а це практично

виключало можливість проведення комерційними банками активної політики

управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено

так називане золоте банківське правило, що полягає в тому, що розмір і

терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його

зобов'язань.

Другий підхід базувався на реальній невідповідності структур активів і

пасивів балансу, оскільки жодний навіть самий потужний комерційний банк не

застрахований від наслідків фінансово-кредитних явищ, що постійно

відбуваються в соціально-економічних системах: економічних криз,

банкрутств, неплатежів по позичках, кон'юнктури попиту і пропозицій на

ринках позичкових капіталів коштів, цінних паперів і інших проявів

незбалансованості ринкових відносин . Такі явища найбільше характерні для

країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої до ринкової

економіки.

Всі вищевказані тай інші трднощі, що реально виникали на різноманітних

етапах розвитку або перетворення соціально-економічних систем, потребували

постійної турботи банківського керівництва про підтримку визначеного рівня

ліквідності. Забезпечення цієї базисної умови стійкої діяльності

комерційних банків викликало об'єктивну необхідність вирішити проблему

ліквідності через можливість управління структурою балансу, тобто

можливість управління активами і пасивами комерційних банків.

У процесі еволюційних перетворень соціально-економічних систем,

ускладнення й удосконалення світової практики банківської справи другий

підхід до питання ліквідності комерційних банків одержав подальший розвиток

по двох основних напрямках: теорії управління активами і теорії управління

пасивами комерційних банків.

1. Оцінка ліквідності балансу комерційного банку

Основні напрямки аналізу ліквідності балансу банку

У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставиться

завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам,

виявлення чинників, що викликали відхилення фактичного значення

коефіцієнтів ліквідності від установлених Національним банком.

Основними якісними чинниками, що визначають ліквідність, є види

залучених депозитів, їхні джерела і стабільність. Тому аналіз депозитної

бази служить відправним моментом в аналізі ліквідності банку до підтримки

його надійності.

Використовуючи методи порівняльного аналізу пасивних операцій, можна

виявити зміни в обсягах цих операцій, визначити вплив їх на ліквідність

банку. Основне місце в ресурсах банку займають залучені депозити,

розрахункові і поточні рахунки. залучені кошти по строках вимог, тобто

ступеня ліквідності, можуть бути підрозділені для аналізу на такі підгрупи:

1. Термінові депозити. 2. Депозити до запитання (кошти державного бюджету

і бюджетних організацій, розрахункові і поточні рахунки підприємств,

організацій, кооперативів, орендарів, підприємців, населення, а також кошти

в розрахунках). 3. Кошти, що надійшли від продажу цінних паперів. 4.

Кредитори. 5. Кредити інших банків. Питома вага окремих підгруп у

загальній сумі притягнутих коштів характеризує місце і роль у кредитному

потенціалі кожного виду ресурсу і відповідних економічних контрагентів.

У процесі здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно

використовувати такий математичний інструментарій.

1. При визначенні середнього строку збереження вкладної гривні, що

відбиває в динаміці стабільність внесків, що особливо важливо для оцінки

внесків у якості ресурсів короткострокового кредитування.

[pic],

де: СД - середній строк збереження в днях;

Оср - середній залишок внесків;

В - оборот по видачі внесків;

Д - кількість днів у періоді.

2. При визначенні рівня осідання коштів, що надійшли у внески:

[pic],

де: Ок - залишок внесків на кінець року;

Он - залишок внесків на початок року;

П - надходження у внески.

3. При визначенні частки коштів від планової виручки, що осідає на

розрахунковому рахунку, що без збитку для підприємства може бути

розміщена на терміновий депозитний рахунок:

[pic],

де: Дос - частка коштів від планової виручки підприємства, що може бути

приміщена на терміновий депозитний рахунок у планованому періоді:

Оср - середній залишок коштів на розрахунковому рахунку за відповідний

період минулого року (3, 6, 9,12 місяців), розраховується як середня

хронологічна на підставі фактичних залишків на місячні або квартальні

дати;

Пфакт - фактичні надходження на розрахунковий рахунок (фактична

реалізація за відповідний період минулого року);

Ппл - очікувані надходження на розрахунковий рахунок (план по

реалізації) у планованому періоді.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток. Чим

надійніші пасиви, тобто чим більший термін і сума депозитів, тим більший

відсоток гарантує банк. Крім того, відсоток по депозиту повинний

враховувати рівень інфляції.

Депозитна політика вітчизняних комерційних банків починає

застосовувати інструменти закордонної практики - це депозитний сертифікат

на пред'явника, що з'явився наприкінці 1990 р., що може обертатися на ринку

як будь-який інший цінний папір. Він має дві переваги. По-перше,

депозитні сертифікати на відміну від інших інструментів депозитної політики

є предметом біржової гри, і, отже, покупець може розраховувати на одержання

додаткового прибутку в результаті сприятливої зміни кон'юнктури ринку. По-

друге, у випадку здійснення урядом намірів про заморожування депозитів

підприємств придбання сертифіката, що має вільне обертання на ринку, дасть

їхнім власникам деяку свободу маневру. У цій ситуації сертифікат стає

альтернативним засобом платежу.

Банки повинні мати свою стратегію підтримки стійкості депозитів.

Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якості

обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час

кризових ситуацій. Підвищення терміну ощадних депозитів, їхньої середньої

суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.

У процесі аналізу ліквідності балансу доцільно виявити міру дотримання

принципів ліквідності за допомогою підтримки оптимального співвідношення

між термінами депозитів і термінами коштів, розміщуваних в активних

операціях. Аналіз доцільно проводити шляхом розрахунку таких коефіцієнтів:

К1 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів з обмеженою ліквідністю

(кошти на рахунках до запитання, кошти на строкових вкладах із термінами до

6 місяців);

К2 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із середньою ліквідністю

(кошти на термінових рахунках із терміном від 6 місяців до 1 року);

К3 - коефіцієнт ліквідності для ресурсів із високою ліквідністю (кошти

на термінових рахунках із терміном від року до 4 років).

Всі три коефіцієнти ліквідності можуть бути розраховані по одній

формулі:

[pic],

де: Кл - коефіцієнт ліквідності (К1, К2, К3);

Зк - заборгованість за позикою, наданою відповідно на 6 місяців, на

рік, від року до 4 років;

Р - притягнуті депозити відповідно з зазначеними коефіцієнтами на

термін до 6 місяців, до року, від року до 4 років.

Зазначені коефіцієнти повинні бути, як правило, нижче 100%.

Додатковими чинниками підтримки ліквідності є обмеження розміру

кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів установи

банку, і видача кредиту можливо більшому числу клієнтів при зберіганні

загального обсягу кредитування, що мінімізує втрати банку від порушення

умов повернення позичок.

Банки звичайно за участю держави практикують «трансформацію» ліквідних

грошових нагромаджень, насамперед депозитів, у середньо- і довгострокові

кредити . Деякі банки скорочують короткострокові позички при одночасному

розширенні середньострокового і довгострокового кредитування, зокрема,

житлового будівництва, домагаючись високого коефіцієнта «трансформації»

ресурсів короткострокових у довгострокові. Коефіцієнт розраховується по

формулі:

[pic],

де: R - короткострокові ресурси;

S - короткострокові позички;

К - трансформація ресурсів по терміну може бути однією з причин

загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати

трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини

короткострокових ресурсів на рівні 10-20%.

Досвід закордонних і вітчизняних комерційних банків свідчить про те,

що головними чинниками, що визначають ліквідність, є тип притягнутих

депозитів (терміновий або до запитання), джерело їх походження і

стабільність. Як відомо, Національний банк для підтримки комерційними

банками своєї ліквідності, тобто спроможності своєчасно, цілком і

безперебійно робити платежі за своїми обов'язками, установлює визначені

обов'язкові співвідношення між власними коштами банку і залученими

ресурсів. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені

відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так і їхнього

істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам наказується в

місячний термін призвести показники ліквідності у відповідність із

нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед

міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів

притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.

Проте варто мати на увазі, що притягнення додаткового капіталу у формі

випуску нових акцій викликає скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

Якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності

виявляється набагато більше, чим встановлене мінімально допустиме. те

діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із

погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку . У цьому

випадку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися

одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків

показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані

мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком

використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних

ресурсів. Стан ліквідності активів аналізується через відхилення фактичних

значень від нормативно встановлених співвідношень різноманітних груп

активних статей балансу і капіталу банку, депозитних рахунків, виділення і

порівняння ліквідних активів із загальною сумою активу балансу. Якщо

співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків,

внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, то банку

варто змінити свою стратегію і тактику убік активізації депозитної

політики, розвитку супутніх залучень внесків банківських послуг із метою

розширення ресурсного потенціалу .

1.1. Механізм управління ліквідністю

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю

спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне

виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона

припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів

балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники

підрозділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до

чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму

державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується

внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають

найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової

стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває

співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по

рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють

розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів,

що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в

найбільше ліквідній формі: залишків грошей у касах банку, залишків на його

кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів

терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка кожного з цих

активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком.

Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів

ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з

урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також

особливостей діяльності клієнтури. Вони фіксуються у формі внутрішніх

показників ліквідності і служать орієнтиром в оперативній роботі

відповідних служб і спеціалістів банку.

При розробці зазначених показників, а також роботі з управління

ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири

основні групи:

1) випадкові і надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями

діяльності клієнтів банку

2) ; сезонні, що мають відношення до виробництва і переробки

сільськогосподарської продукції;

3) циклічні, що відтворюють коливання ділової активності

4) ; довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні,

інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних «обмежувачів», що

забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє

дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж

функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є

комерційним підприємством, то кінцевою ціллю його діяльності виступає

одержання прибутку. Цим забезпечується «самозбереження» банку як установи,

що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною

основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої

діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як

установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів,

диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча

загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один

одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна. Максимальна

специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на

кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому

випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не

збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення

інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки

на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить

під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед

клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому

сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова

функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації

прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим

банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-

інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною

інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і

майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків

надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на

відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду

пакету кредитних пропозицій на даний період.

забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм

банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-

якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається

збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих

показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний

(валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що

забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту -

видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху

позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів[1]

і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім

природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог

забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом

власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання

діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього

складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути

використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу

ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних

вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

КРэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор.

де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші

низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів

визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за

відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості

ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані

на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в

обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також

розміщених у , що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою

діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні

ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі

вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг

вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як

різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку

(КВф):

КРс(КРд) = КРэ - КВф.

Розміщення вільних ресурсів провадиться з урахуванням чинника часу -

можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси

і кредитні вкладення по термінах використання.

Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває

структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні,

включають залишки на розрахункових і інших рахунках клієнтів із

нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження

яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період

використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти

банку - його статутний капітал.

Для обчислення ефективності використання кредитних ресурсів (Экр)

пропонується така формула:

[pic],

де: Т - період, на який видані позички.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається

відповідно до коливань грошового ринку: змінами співвідношення пропозиції

грошей і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня

процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на грошовому ринку

взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту

при цьому відбиває рівень базової процентної ставки і розмір процентної

маржі.

Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що

сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова

процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колу операцій відповідно до

формули:

[pic],

де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.

Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і

використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні

питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова

ціна кредиту» (БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника

- періоду користування позичкою (Т):

[pic],

Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на

термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого

року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий

день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %,

другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту

складе:

[pic].

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається

розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний

обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку

(ИБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення

діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників,

орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні,

господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно

використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що

припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній

формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної

ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість

випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення

основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як

погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на

власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по

привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір

власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на

виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми

необхідного прибутку. Для цього до маси прибутку, використовуваної на

виплату дивідендів, варто додати:

4. відрахування в резервний фонд банку (РФ);

5. платежі в бюджет (Пл);

6. мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку

(ФЭС).

У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку

обчислюється по формулі:

НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.

Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку

варто віднести до обсягу кредитних вкладень:

[pic]

Видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни

необхідного кредиту і процентної маржі (ПМ). Наприклад, якщо розрахована

відповідно до формул маржа виразиться в 3,3 %, то реальна ціна кредиту,

базова ціна якого була обчислена вище, в розмірі 9,3 %, складе 12,6 %.

Відповідно до ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або

нижче обчисленої банком реальної ціни. У останньому випадку комерційний

банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати

резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій,

збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній

рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок

по активних операціях.

1.2. Коефіцієнти ліквідності

Для визначення ліквідності банку пропонується використовувати

коефіцієнти. Один основний - коефіцієнт миттєвої ліквідності. І два

допоміжних - коефіцієнти ліквідності по термінових зобов'язаннях і

генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Допоміжні

коефіцієнти розраховуються у випадку, якщо показники банку по надійності

близькі до граничних значень. Допоміжні коефіцієнти дозволяють оцінити

можливість повернення вкладених коштів у випадку призупинення банком

проведення операцій на фінансовому ринку. У розрахунках використовуються

такі групи активу і пасиву балансу:

по активу:

7. ліквідні активи;

8. капітальні вкладення;

по пасиву:

9. зобов'язання до запитання;

10. термінові зобов'язання.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (kмл) показує спроможність банку

погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох банківських днів.

Ймовірність пред'явлення всіх зобов'язань до запитання банку одночасно не

дуже велика. Проте, якщо банк починає відчувати затруднення у своїй

роботі, вилучення клієнтами коштів із розрахункових і поточних рахунків

може прийняти лавинообразний характер. У цьому випадку нездатність банку

оперативно розплатитися за цим видом зобов'язань може призвести до

наростання збоїв у його роботі.

kмл = ЛА/ОВ(100%.

Якщо отриманий результат вище 100%, то навіть при знятті всіх коштів,

розташованих на рахунках до запитання, банк справиться з виконанням своїх

зобов'язань, зберігши свою платоспроможність.

Цей коефіцієнт дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк

може здійснити платежі по їхніх платіжних дорученнях. І, таким чином,

представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, що цікавляться

умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. За даною методикою

коефіцієнт миттєвої ліквідності kмл, що перевищує 30% (по інших методиках -

не менше 40%), спроможний гарантувати своєчасність здійснення банком

платежів по поточних зобов'язаннях. Допустимим є 70%. Критичне значення -

30%.

Коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Цей коефіцієнт

показує, яка частина термінових зобов'язань гарантовано може бути погашена

у випадку призупинення банком проведення операцій.

kлсо = (ЛА - ОВ)/Ср(100%.

Як правило, до моменту пред'явлення даних зобов'язань банку до оплати,

у випадку припинення останнім проведення операцій, йому вже будуть

пред'явлені зобов'язання до запитання, тому для погашення термінових

зобов'язань у банку залишається лише частина ліквідних активів. На справді

ситуація буде дещо інша. Крім ліквідних активів, до моменту погашення

термінових зобов'язань банк буде мати у своєму розпорядженні повернуті

позички, термін за якими минув (за відрахуванням прострочених позичок по

цих же термінах), і ймовірність повернення, відповідно, може значно зрости.

Але, на жаль, рахунки балансу по виданих позичках не діляться по термінах,

тому, аналізуючи баланс, неможливо визначити, який термін та чи інша

частина виданих позичок має. Крім того, до серйозних фінансових трудностей

(саме для такої ситуації і розраховується коефіцієнт) банк приводить, в

основному, ризикована кредитна політика, а в цьому випадку значна частина

кредитів виявляється неповернутою. Тому реально розрахунок по

зобов'язаннях банку проводиться за рахунок ліквідних активів, які має банк

. Якщо розмір коефіцієнта вище одиниці, то банк гарантовано спроможний

погасити усі свої термінові зобов'язання перед клієнтами. Якщо розмір

коефіцієнта знаходиться в діапазоні від одиниці до нуля, то банк

гарантовано погасить лише частину термінових зобов'язань. У цьому випадку

відіграє роль тривалість терміну по укладеній угоді. Чим коротшийтермін,

тим вище ймовірність гарантованого повернення коштів по зобов'язанню. Якщо

розмір коефіцієнта менше нуля, це значить, що погашення термінових

зобов'язань можливо лише за рахунок виданих позичок, у міру їх повернення,

і ризик неповернення коштів зростає. Допустимим вважається - 25%.

Критичне значення - мінус 50%.

Генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях (kглто)

показує, яка частина термінових зобов'язань може гарантовано бути погашена

як за рахунок ліквідних активів, так і капітальних вкладень. На відміну

від kлсо, генеральний коефіцієнт показує, яку максимальну частину

термінових зобов'язань банк гарантовано може погасити.

kглсо = (ЛА + КВ - ОВ)/Ср(100%.

Допустимим є значення 50%. Критичним - 25%.

Для дуже великих банків критичні і допустимі значення допоміжних

коефіцієнтів встановити складно, тому що процеси, що характеризують

ліквідність у таких банках, дещо відрізняються від тих що описуються в

моделі. Тому для таких банків коефіцієнти що розраховуються носять скоріше

довідковий характер.

Крім того існують слідуючі коефіцієнти ліквідності, що приведені в таблиці

№9:

Розділ 3. Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності

банку

У якості результатів усього вищевикладеного в даній курсовій роботі я

хочу подати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності і

платоспроможності банку, що виявився на межі своєї ліквідності, а це

можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, хиб в аналітичній

роботіта й в інших причинах, і який змушений прибігати до термінових

заходів.

По-перше, банку з нестійким положенням можна порадити поліпшити

організаційну структуру банку, тобто приділити увагу розвитку менеджменту,

зокрема, створити, наприклад, службу внутрішнього аудиту, що дозволило б

знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом

розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на

ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально

допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку

комерційним банкам потрібно в місячний термін привести показники

ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за

рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської

заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок

збільшення власних коштів банку. Проте варто мати на увазі, що залучення

додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викликає скорочення

дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого

підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення

прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином,

якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності

виявляється набагато більше, чим установлене мінімально допустиме. то

діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, із

погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому

зв'язку варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинний проводитися

одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків

показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані

мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто цілком

використовують надані їм права по залученню коштів у якості кредитних

ресурсів.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою

діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність

застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається

при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно

інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний.

Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для

видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно

звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму,

то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання

банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому

сполученні протилежних вимог ліквідності і прибутковості. Цільова функція

управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку

при обов'язковому дотриманні встановлюваних і обумовлених самим банком

економічних нормативів.

По-третє, банк повинний визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на

короткострокову перспективу. Як уже відзначалося, прогнозування цієї

потреби може здійснюватися двома методами. Один із них припускає аналіз

потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного з головних клієнтів, а

інший - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи

мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень

ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської

системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка

повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення

внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку

дозволяє йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У вирішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення

господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури,

можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських

послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій

по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих чинників,

необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в

грошово-кредитній політиці, у законодавстві і т.д.

Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш

точно визначити необхідну частку ліквідних коштів в активі банку. При

цьому банк повинний спиратися на свій досвід.

Виходячи зі спрогнозованого розміру необхідних ліквідних коштів банку

потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених

зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку,

фінансового положення клієнта або банку партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється

за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і

активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового

ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинний розробити

грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні

моменти:

Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно

планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів.

Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам

притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу

над коштами на рахунках пасиву.

Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на

прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним

портфелем необхідно:

контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику,

форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні

вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень

кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту,

можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку

та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень

комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта

ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку

або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках,

здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень

коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих

кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;

аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення,

здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових

рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на

шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12

міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування

рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його

кредитній політика;

аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних.

Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої

видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на

основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє

контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий

аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів,

що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть

використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань

при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні,

приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах

можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного

банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у

політику банку.

краще вивчати кредитоспроможність позичальників;

обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних

коштів;

видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні

загального обсягу кредитування;

підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного

забезпечення;

вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і

нарахованих відсотків за користування кредитами;

Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і

інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку.

Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування

активів балансу банку.

Змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за

рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення

на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів,

одержання позик в інших банків і т.п.

Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно

пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для

підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з

ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками

незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки

банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система

управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку

орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання

комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності.

Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і

неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної

системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників

ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього

доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю

необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде

формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних

мною розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і

депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про

потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив,

щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна

відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових

рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

У управлінні пасивами банку можна порекомендувати:

Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що

дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню

структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити

зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на

платоспроможність.

Розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами.

Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.

Проаналізувати депозитну базу банку:

звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити

більш ліквідні, чим депозити до запитання;

визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої

стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів,

із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій.

Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також

пом'якшує коливання депозитів під час криз.

враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто

депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу

розходжень у розмірах внесків.

привести у відповідність врахування кредитних ресурсів;

оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних

установ.

скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування

пасивів за їх термінами.

У цілому ж, для розпізнавання ризиків небалансованості ліквідності

балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення

спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених у першій і

других розділах показників, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну.

Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати

всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої

буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази

даних банком можуть розглядатися укладені і що проробляються кредитні і

депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про

планову потребу в кредиті, щоденні відомості оборотів залишків по

балансових рахунках, щоденні відомісті по особових рахунках, відомості по

позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

На основі бази даних банком щодня повинні розкриватися значення

показників платоспроможності і ліквідності і проводитися аналіз перспектив

розвитку операцій банку з врахуванням норм платоспроможності і ліквідності.

Це дозволяє взаємопов"язати вирішення питань по розміщенню коштів,

залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі

банку в інших підприємствах і банках, щодо пошуку джерел додаткових

прибутків і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами

дотримання його ліквідності і платоспроможності. Розглянутий аналіз дає

можливість передбачати різноманітні зміни рівня ліквідності і

платоспроможності комерційного банку і своєчасно прийняти необхідні заходи

для його стабілізації.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків

розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності.

Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю

повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за

використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою

цих відділів.

Друга рекомендація полягає в тому, що менеджери по управлінню

ліквідністю повинні передбачати коли найбільше великі вкладники і

користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити

внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення

дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню

ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів

повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами

очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку

часто мала вищий пріоритет. Сьогодні управлінню ліквідними коштами в

загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні з

пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів. Банк

повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим

ліквідними коштами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення

кредитів.

Суть четвертої рекомендації складається в наступному: потреби банку в

ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно

аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів.

Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат

прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко

ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або

продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати

підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її

стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування

результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтовані

економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів

спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх

організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Додатки

Таблиця 1

Розрахунок потреби в ліквідних коштах

умовного комерційного банку (у тис. дол.).

| | |відношенню|вих |и |ні з |ліквідних коштів|

| | |До | | | | |

| | | |10%) | | |на сума|ена |

| |1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |

| | | | | | |-гр5 | |

| Грудень| 10900| - | - | 7000 |- |- |- |

| Січень | 10800| -100 | -10 | 6500 | -500 | +410 | +400 |

| Лютий | 10750| -50 | -5 | 6490 | -10 | -35 | +375 |

| | 10440| -310 | -31 | 6400 | -90 | -189 | +186 |

| Квітень| 9900 | -540 | -54 | 6440 | +40 | -526 | -340 |

| Травень| 9840 | -60 | -6 | 6460 | +20 | -74 | -414 |

| Червень| 9810 | -30 | -3 | 6500 | +40 | -67 | -481 |

| Липень | 9720 | -90 | -9 | 6530 | +30 | -111 | -592 |

| Серпень| 9790 | +70 | +7 | 6720 | +190 | -127 | -719 |

| | 9840 | +50 | +5 | 6800 | +80 | -35 | -754 |

| Жовтень| 9980 | +140 | +14 | 7200 | +400 | -274 | -1028 |

| | 10500| +520 | +52 | 7680 | +480 | -12 | -1040 |

| Грудень| 10940| +440 | +44 | 8040 | +360 | +36 | -1004 |

Таблиця номер 9

Коефіцієнти ліквідності

| | Коефіцієнт | ЛА/ОВ(100% | min 70 | min 30 |

| | Коефіцієнт | (ЛА-ОВ)/Ср(100% | min 25 | min -50 |

| | Генеральний | (ЛА+КВ-ОВ)/Ср(100% | min 50 | min 25 |

| | Крос-коефіцієнт | З/АР | | |

| |ліквідності для |6 міс. * * 100% | | |

-----------------------

[1] Рассматривается деятельность банка, осуществляющего только кредитные

вложения.