Вексель

Вступ

В сучасних умовах господарювання, коли національна економіка в особі

урядових, виконавчих, законодавчих та інших структур не взмозі вирішити

нагальних проблем свого розвидку, коли підприємства, галузі, навіть, цілі

регіони тонуть у взаємних неплатежах, коли кожна нова емісія додаткової

маси грошей в обіг неминуче призводить до наростання та поглиблення

інфляційних процесів, коли законодавство, що здавалося мало б всіляко

сприяти підвищенню підприємницької активності, висуває усе нові і нові

перепони, як у вигляді фіскальних бар’єрів, так і суто адміністративних,

коли фондовий ринок знаходиться у реанімаційному стані, коли установи і

організації всіляко намагаються залучити до своїх активів нові засоби та

кошти особливого значення набуває висунення спецефічного інструменту, що

хоча б якимось чином міг впорядкувати та частково вирішити ці проблеми.

Таким інструментом на наш погляд може виступати вексель. Тут можливе цілком

слушне на наш погляд зауваження: чи є вексель з його багаторічною історією

спецефічним інструментом? Нащо ми дамо відповідь: у своєму класичному

вигляді вексель є об’єктивною необхідністю ринкового господарювання, проте

сучасні умови саме у країнах східної Європи наділяють його досить

спецефічними рисами, що однак суттєво розширює сферу дії векселю. Не

випадково останні роки на сході Європи, а з середини осені 1998 р. і в

Україні, спостерігається справжній вексельний бум. За перший квартал 1999

р. обсяг операцій з векселями на УЦФБ склав близько 56%, проти 1,5% за той

же період 1998 року. Як бачите дані вражають, а тому дослідження нашої теми

є не лише цікавим з теоретичної точки зору, а й дуже актуальним у сучасних

умовах в практичному використанні. Отже, давайте розглянемо усі особливості

векселю як документа, а також вексельного обігу, і спробуємо дати

аргументовану відповідь, чому вексель такий популярний.

1. Вексель. Його суть, історичний генезис та правова основа обігу

Довгий час учені і дослідники не могли прийти до висновку, якому

народу віддати пальму першості за винахід векселя. Одні дотримувались тієї

думки, що вексель існував завжди і скрізь; інші, вказуючи на існування у

римлян перекладу грошей, наполягали на римському походженні векселя; треті

приписували винахід векселя середньовічним євреям та вигнаним

співвітчизниками флорентийцям; четверті, керуючись, бути може,

патріотичними почуттями, вказували на винахід векселя народами своїх країн

- Італії, Франції, Німетчини. Але в другій половині XVIII ст. були

пред”влені докази (передусім істориками Німетчини), що свідчать: вексельний

інститут можна вважати продуктом середньовічного життя, а Італію — його

батьківщиною, яскравим доказом чьому слугує майже вся вексельна

термінологія, отже, творцями та розповсюджувачами векселя - средньовічних

італійських купців і мінял.

Отже, вексель не з'явився зненацька, він виник і розвинувся з

загальних умов грошового обігу у середньовіччя. Сама назва вексель (розмін,

розмінний лист) вказує, що розвиток векселя почався з розміну грошей,

точніше, з розміну монет. Звідси зрозуміло, чому вексель вперше з'явився в

Італії, де розмін грошей отримав цілком виняткове значення.

На ярмарках, що відрізнялися в Італії великим пожвавленням, золотих

справ майстра міняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на

ярмарку гроші на монети їхньої країни. При цьому вже тоді увійшло в звичай

не платити готівкою, а видавати листи, що укладали в собі доручення

кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця, сплатити після

пред'явлення листа певну суму. Такий спосіб платежу швидко придбав

популярності внаслідок того, що в той час мандрівнику було небезпечно

возити з собою гроші. Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі

сам собою створив потребу в спрощенні платіжних операцій. Деякі крупні

торговельні італійські фірми вже в XII ст. мали своїх представників в

найважливіших торговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від

однієї фірми до іншої відбувався за допомогою листа (за матеріалами

Цитовича і Бараца).

Важливим кроком вперед в історії вексельного обігу є поява

індосаменту, що відносять до 1600 р. Тільки завдяки цьому вексель вперше

придбав в повній мірі значення платіжного засобу.

У сучасному господарюванні, основаному на кредитному обігу, вексель

став також першокласним знаряддям кредиту. Зараз, вексель скоріше є

знаряддям кредиту, ніж платіжним засобом, що походить з його, нерідко

надмірного, застосування банками в формі так званого акцептного кредиту і в

ще більшому ступені - в видаванні дружніх векселів. Ще в ту пору, коли

вексель обмежувався задачею забеспечення грошового обігу, з'явилася

необхідність прийняти міри, здатні по можливості забезпечити заключену в

векселі обіцянку платежу. Вексельне право скористалося для досягнення цієї

мети двома засобами. Воно поширило відповідальність, що випливає з обіцянки

платежу, а також і посилило її особливо суворими правилами судочинства.

За сплату грошей перед держателем векселя відповідає не тільки особа,

зобов'язана платежем по векселю (трасат), але, за умови, що дотримані усі

відомі формальності, всякий, хто поставив на ньому свій підпис, т.б.

векселедавець і всякий, хто передасть його далі (індосант, жірант).

Уніфікація вексельного права. Колізії вексельних законів

Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторічь і відрізнялося

великою різноманітністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою

багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації

вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було

проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930

р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних

конвенцій:

Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і

простий вексель;

Конвенція № 359, що є вирішує деякі колізії законів про переказні і

прості векселя;

Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих

векселей..

Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх

було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території

Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ).

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і

Радянський Союз, а Постановою ЦІК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937

р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий

вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій

і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 г. (закон України

«Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно

Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території

України актів законодавства Союзу РСР» від того же числа), а безпосередній

поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992

р.

Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то

уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так

звану женевську систему вексельного права.

З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися

лише Великобританія і США, вексельне законодавство яких засноване на

англійському законі про переказні векселя від 18 серпня 1882р. В 1968 р.

в США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, зараз діючий майже

на всій території країни; розділ 3 «Торговельні папери» цього кодексу

регламентує обіг так званих оборотних документів, до яких відноситься і

вексель. Ці, а також інші держави, що розробили своє вексельне

законодавство на основі англійського закону, утворюють англо-американську

систему вексельного права.

Існують також держави, вексельне законодавство яких не відноситься ні

до женевської, ні до англо-американської систем.

Отже, по відношенню до існуючих систем вексельного права всі країни

можна поділити на такі групи:

1. Країни, вхідні в женевську систему права:

- країни-учасниці женевських вексельних конвенцій 1930 р.:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія,

Люксембург, Монако, Нидерланды, Норвегія, Польща, Португалия, СРСР,

Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцария, Швеція, Японія;

- країни, не що є учасницями женевських вексельних конвенцій,

вексельне законодавство яких засноване на ОВЗ:

Алжир, Аргентіна, Афганистан, Болгарія, Бенин, Буркина-фасо, Бурунди,

Ватікан, Габон, Гаїті, Гвинея, Заир, Индонезия, Иордания, Ирак, Исландия,

Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-рика, Кот д'Ивуар, Кувейт, Лаос,

Ливанавритания, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нигер, Нидерландские Антильские

Острови, Парагвай, Перу, Руанда, Румуния, Саудовская Аравія, Сенегал,

Сирия, Словакія, Суринам, Того, Тунис, Турция, Центрально-африканська

Республіка, Чехія, Эфиопия, Югославія, Південна Корея.

2. Країни, вхідні в англо-американську систему права:

Австралія, Антигуа і Барбуда, Багамские острови, Бермудські Острови,

Бірма, Ботсвана, Великобританія, Виргинские острови. Гана, Гаяна, Гонконг,

Гренада, Зимбабве, Израиль, Индия, Ирландия, Йемен, Канада, Кенія, Кипр,

Лесото, Малави, Малайзія, Намибия, Нигерія, Нова Зеландія, Пакистан, Порто-

рико, Свазиленд, Сент-люсія, Судан, США, Сьерра-леоне, Танзанія, Тринидад і

Тобаго, Уганда, Фиджи, Филиппини, Шри-ланка, Південно-африканська

Республіка, Ямайка.

3. Країни, не вхідні ні в женевську, ні в англо-американську систему

права:

Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Доминиканска Республіка,

Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбия, Куба, Лихтенштейн, Мексика, Никарагуа,

Панама, Сальвадор, Сан-марино, Таиланд, Тайван, Уругвай, Чилі.

Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування

(від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту

погашення) може переходити від однієї особи до іншого на територіях

різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця,

підлягаючих виконанню, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не

тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних

законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть

країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином суд території

одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність

обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі

не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного

закону одночасно.

Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав,

повинні дати відповіді на наступні головні питання:

1. Вексельна правоздатність, т.б. спроможність приймати участь в

вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості

боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або

законом домиціля) - для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для

юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в

Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну

неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома

англійському закону.

2. Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством

місця написання (видачі) векселя - в відношенні дійсності векселя в цілому

як документа; в інших випадках (при индоссації, акцептації, авалюванні) -

законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе

вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з

Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що

трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку,

вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій

стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український

закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по

векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним.

3. Утримання вексельних зобов'язань продавця. Визначається

законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано.

Наприклад, вексель, терміном на три місяця від укладання, трасований з

Англії в Україну з умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці

виконання (Україні) відсотків не підлягається.

4. Дії по охороні вексельних зобов'язань продавця. Визначаються

законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, т.б.

законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Цей

закон визначає необхідність і форму охоронних дій: як і коли повинно бути

зроблене подання до акцепту і платежу, що і як повинно бути зроблене в

випадку неотримання акцепту або платежу, потрібний або ні протест, потрібне

або ні повідомлення, хто і в якій формі повинен зробити протест і/або

повідомлення, що і як повинно бути зроблене в випадку втрати або викрадення

векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, що трасувався в Англії на Англію, що

після цього був індосований в Україні, векселедержателю для збереження

права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження

протесту не вимагається.

5. Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття

вексельних зобов'язань продавця, т.б. законом тієї країни, під чинністю

якої даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця.

Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію,

індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність

визначиться: для трасанта - по англійському закону, для першого індосанта -

по українському, для другого - по німецькому і для акцептанта - по

російському закону.

6. Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних

дій, виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, т.б.

порядок і процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця

виконання чинності (платежу) по векселю.

Таким чином, вексель – це документ, що складений за установленною

законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій

визначену суму грошових коштів у встановленний термін.

Вексельне право – це характерна тільки для векселя сукупність

економіко-правових особливостей, що регулює обіг векселів.

Особливістю векселю є його двояка природа, за якою вексель є одночасно

цінним папером та документом виконавчого характеру. Саме це відрізняє його

у сукупності інших фінансових інструментів.

2. Види векселів. Їх сфера та умови обігу

Закон визначає два виду векселя: вексель простий (соло-вексель) і

переказний (тратта). В першому випадку вексель являє собою просту боргову

розписку, що підпадає за умови додержання правил укладання під чинність

вексельного права, з його матеріальними і процесуальними особливостями. В

цьому випадку самий боржник-векселедавець повинен буде расплатиться

грошами. Векселедавців одного і того же векселя може бути декілька.

В випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує

здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату).

Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття

(акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом

залишається гарантийна функція.

Підстави для трасування і неакцепту перевідного векселя залишаються за

рамками вексельного права. Звичайно векселедавець має у трасата відповідне

покриття або навіть просто домовленість з ним.

Трасування може бути вироблене векселедавцем і безпосередно на себе. В

цьому випадку трасант і трасат одна і та же особа. Незважаючи на те, що по

суті такий вексель (він іменується перевідно-простим) є простим, формально

він відноситься до категорії перевідних.

Тратта може бути навіть видана самому собі (в одній особі співпадають

трасант і ремітент). Це так званий вексель власному наказу. Більш того, все

три учасника тратти можуть бути злиті в одній особі. Ці форми векселів

рідко мають практичне значення і зобов'язані своїм походженням тривалої і

бурхливої історії векселя і вексельного права.

Розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, т.б.

незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип

простого векселя, та типи перказного векселя – за власним наказом (виданий

за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого

векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також

виходячи з характеру угоди, що його породила. Векселі, що виникають в

результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди

(постачання продукції або послуг) — товарних (або комерційних). Треба

відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці

визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять

про банківський вексель, звичайно мають наувазі вексель, виданий банком

(т.б. банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову

природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою

залучення коштів) або товарну (в випадку векселедавчого кредиту).

За економічним змістом виділяють:

- комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит;

- фінансовий весель, в основі якого лежить отримання грошового займа.

Типом фінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований

банком вексель з метою фінансування операцій позичальника.

- фіктивний – вексель, виданий без законної основи борга, реальної

економічної бази. Розрізняють дружній вексель – вексель, виданий або

акцептований із поблажки дружнім юридичним особам, який надається один

одному в безвідплатне та срочне користування; бронзовий вексель –

виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічний вексель

– дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають

векселедавцями і векселедержателями.

Отже, ми розглянули основні види і типи векселів та дали їх стислу

характеристику. Тепер ми пропонуємо перейти до огляду сфери та умов обігу

векселів, а почнемо з укладання і реквізитів векселя.

Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити

векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ

знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних

вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне

значення.

До числа обов'язкових реквізитів векселя відносяться:

1. Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки

вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням

векселедавця).

2. Вказівка дати укладання векселя.

3. Найменування платника (для перевідного векселя).

4. Вексельна мітка.

5. Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від

свого імені (для простого векселя) сплатити.

6. Сума.

7. Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зробленний

платіж.

8. Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий

вексель вважається підлягати оплаті по місцю складання, а перевідний в

місці, вказанним поруч з найменуванням платника).

9. Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

1. Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після

пред'явлення).

2. Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних

векселях.

3. Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

4. Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5. Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця

проживання платника, для одержання платежу.

6. Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем

знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий

доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7. Вказівка особи, окрім платника, у якого слідує отримати платіж —

доміціліат.

8. Вказівка посередника в акцепті або платежу.

9. Застереження ефективного платежу.

10. Відсоткове застереження.

11. Застереження векселедавця “не наказу”.

12. Застереження про нездійсненні протесту.

За відсутності будь-якого реквизита або при невідповідності його

нормам, встановленних законом, — документ позбавляється вексельної сили.

Значна особливість векселя — вексельна мітка— слово "Вексель”. Слово

"вексель", згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включене в текст документа та

написано на тій мові, на якій складений документ.

До необхідних реквізитів векселя відноситься зобов'язання продавця

заплатити певну грошову суму в простому векселі або пропозиція заплатити

трасату в перевідному.

Абстрактність векселя не припускає включення в ці зобов'язання

продавця формуліровки, що ставить здійснення платежу по векселю в

залежність від настання тієї або іншої події. Абстрактність не означає, що

неможливо включати в вексель що-або примітки. Але включати їх потрібне дуже

обачливо, керуючись тим, що будь-яка спроба ускладнити платіж або поставити

його під умову може призвести до його недійсності. Спроба придати юридичне

значення підставам видачі векселя не може призвести до дефекту форми.

Наприклад, формуліровка "Підприємство "Рога і копита" зобов'язується

сплатити на підставі договору №Х за цим векселем 100 000 (сто тисяч)

гривень компанії "Фінансист", призведе до недійсності векселю в зв'язку з

включенням в текст векселя умови, що ставить оплату по векселю в залежність

від наявності договору X, а також, можливо, його додержання.

В той же час формуліровка “Підприємство "Рога і копита" сплатить проти

цього векселя 100 000 (сто тисяч) гривен компанії "Фінансист". Вексель

виданий на підставі договору №Х” не робить вексель недійсним.

Обов'язковим реквізитом векселя є дата його укладання. Причиною

проставления дати заповнення векселя є визначення терміну закінчення

годичної давності для векселів, виписаних "за пред’явою". Відсутність дати

укладання векселя наводить до його недійсності.

Місце укладання векселя необхідно, оскільки воно же є і місцем платежу

по простому векселю, якщо в векселі не вказане інше місце платежу. В

перевідному, де платником є акцептант, місце платежу є і місцем проживання

платника (за винятком особливого місце платежу) і вказується поруч з

найменуванням платника. Вказівка місця видачі векселя пов'язана з тим, що

кредитор в термін платежу повекселю сам з’являється до платника, а тому

має знати, де його знайти. Відсутність в векселі місця платежу, також як і

включення в вексель декількох місць платежу, призводить до його

недійсності. В випадку коли по векселю виступає декілька платників, він

повинен бути доміцільованим.

Отже, місце платежу по векселю повинно бути єдиним і чітко певним.

Сума векселя може бути позначена і в валюті, але платіж буде

здійснюватися в відповідності з діючими правилами розрахунку в місці

платежу. Форми розрахунку діюче Положення про перевідний і простий вексель

не встановлює. Заради зручності сума векселя, позначенна цифрами,

виноситься також в заголовок документа.

Під терміном векселя розуміється дата платежу по ньому. Вона повинна

бути точно вказана. Засіб призначення терміну платежу по векселю під

загрозою недійсності останнього повинен строго відповідати встановленим, а

саме, він повинен бути одним з наступних:

— в день пред'явлення;

— в такий-то термін від дня пред'явлення;

— в такий-то термін від дня укладання;

— в певний день.

До позначення місця платежу подаються тіж самі вимоги, що і до місця

складання векселя. В місці платежу вексель повинен бути поданий до оплати

платнику. Якщо місце платежу інше, ніж місце знаходження платника, то

вексель носить назву доміцільованого. Припускається, що платник сам

з'явиться в місце платежу (що в цьому випадку носить назву доміцілій).

Вексель, як і будь-який документ, повинен бути підписаний особою, його що

видають..

Підпис особи повинний бути власноручним, навідміну від основного

тексту векселя, що може бути завданий як друкарським, так і прописним

засобом, а також штемпелем.

При підписі векселя за дорученням повинна бути вказівка на те, хто є

векселедавцем. В випадку відсутності нотаріального засвідчення підпису до

векселя повинне прилагатися доручення.

Тепер необхідно розглянути процес передачі векселя.

Кожний вексель може бути переданий іншій особі шляхом індосаменту. Це

одне з основних властивостей векселя. Термін "індосамент" походить від лат.

(на спині), т.б. за старовинною традицією він пишеться на звороті векселя.

Індосамент повинен бути виконаний на звороті векселя або на додатковому

листі (аллонже). За своєм змістом індоссамент повинен бути простим і нічим

не обумовленним. Шляхом передачі індоссаменту надписатель (індосант)

приймає на себе абстрактні зобов'язання продавця, подібні тому, як це

робить векселедавець при видачі векселя. Внаслідок цього індоссат (той, хто

отримує вексель) одержує самостійне право вимоги по векселю.

За форміою передачі індосамент може бути: або іменним, або бланковим.

Цессія – це також передача прав, але цессія завжди іменна, а

індоссамент може бути і бланковим.

Порівняльний аналіз індосаменту і цессії:

- цессія регулюється нормами цивільного права, індосамент же —

вексельного.

- цессія — це двосторонній договір, тоді як індосамент — це

одностороння угода.

При передачі по цесії позначкою про передачу є договір про уступку

права вимоги. Цесія може бути вчинена і окремо від вексельного документа.

Однак за указом Президента України №146 від 4 березня 1998 р. цессія

на теріторії України заборонена.

Акцепт векселя – ще одна операція, що пов’язана із процесом обігу

векселів.

В той час як для простого векселя самий факт його видачі автоматично є

згодою зробити по ньому платіж, з перевідним векселем в силу його специфіки

питання вирішується інакше. Для одержання згоди на оплату векселя він

повинен бути поданий до акцепту платнику (за винятком випадків, коли в

векселі стояє застереження, яке забороняє акцепт).

Акцепт перевідного векселя є згодою оплатити вексель. Платником по

перевідному векселю є не самий векселедавець (трасант), а особа, на яку

переказав він свій борг (трасат), та акцептант може і не дати згоду на

акцепт векселя. Отже, трасат буде зобов'язанною по векселю особою тільки зі

дня акцепту. До цього моменту він є абсолютно непричасним до вексельних

зобов'язань продавця. Акцепт може бути зроблений в будь-який термін до

оплати векселя, якщо тільки він не скорочений векселедавцем або

індосантами. Для векселів по пред'явленню термін акцепту складає один рік.

Аваль - це поручітєльство по векселю, у зв”язку з яким аваліст приймає

на себе відповідальність за виконання вексельних обов”язків особи, за яку

він дав аваль.

Регресс - ця вимога векселедержателя до всіх солідарно відповідальних

осіб (за винятком основного боржника) сплатити позначенную в векселі суму.

Щодо кількості примірників та копій векселів, то для зручності

передбачено, що перевідний вексель може бути виданий в декількох

примірниках (вони обов'язково повинні бути пронумеровані, інакше це будуть

різні векселі), з векселя можуть також зніматися копії. Акцептувати слід

лише один примірник, бо акцептант відповідальний по всім акцептованим і не

поверненим йому примірникам. Для простого векселя не передбачене видавання

у декількох примірниках.

Учасники при укладанні векселів.

При укладанні простого векселя беруть участь дві особи (табл. 1, графа

б):

-векселедавець, що отримав цінності і видавав вексель, (платник);

-перший отримувач, що передавав цінності і що отримав вексель,

(векселедержатель).

Таблиця 1. Учасники при укладанні векселів

| | |Перевідний вексель |

|Особа, що: |Простий | |

| |Вексель | |

|А |Б |В |Г |Д |З |

| | | | | | |

| |ель | | | | |

Отже, простий вексель видається векселедавцем на ім'я векселедержателя

або, як прийнято говорити, наказу векселедержателя. Платником по такому

векселю є самий векселедавець, він особисто зобов'язується сплатити

вексельну суму першоотримувачу векселю і його векселепреємникам.

При укладанні перевідного векселя беруть участь три особи (табл. 1,

графа в):

- трассант, що видавав вексель або наказ платити (векселедавець);

- трасат , той, якому дасться наказ платити (платник);

- ремітент, в користь якого виданий вексель (перший отримувач, він же

векселедержатель).

Отже, перевідний вексель видається трассантом на трасата наказу

ремітента. Платником по такому векселю є не самий векселедавець, а інша

особа: трасант доручає цій особі (трасату) зробити платіж за нього. Трасат,

в свою чергу, повинен дати згоду оплатити вексель - письмово на самому

векселі шляхом будь-якого надпису, що підтверджує прийняття векселя до

платежу. Тільки з моменту такого прийняття трасат стає платником, і вже

особисто зобов'язується в платежі вексельної суми векселедержателю і його

векселеприємникам. Таким чином в простому векселі векселедавець і платник

з'єднані в одній особі, а в перевідному - роз'єднані (трасант і трасат).

В дійсності, перевідні векселі можуть складатися не тільки при участі

зазначених вище трьох осіб, але і при участі двох , і чотирьох осіб.

В укладанні перевідного векселя беруть участь чотири особи, коли

ремітент, що фігурує в векселі лише в якості валютодателя, набуває векселя

в користь іншої особи, що подає вексель до платежу, і називається

презентантом;

В такому векселі беруть участь (табл. 1, графа е): трасант, що видає

вексель; трасат, що платить по векселю; ремітент, що набуває вексель (що

платить за вексель); презентант, одержувач грошей по векселю.

По відношенню до учасників прості векселя діляться на векселі до

одержання (або чужі векселі) і векселі до платежу (або власні векселі).

Кожний простий вексель є:

- векселем до одержання - для векселедержателя (одержувача грошей);

- векселем до платежу — для векселедавця (платника).

Перевідні векселі по відношенню до учасників діляться відповідно на

римессы і тратти.

Кожний перевідний вексель є:

- римессой - для ремітента, а при участі 4-х осіб - і для презентанта

(одержувача грошей);

- траттою - для трасата (платника).

Для інших осіб перевідний вексель не є ані траттою, ані римессою.

Видавати перевідний вексель на кого- небудь - значить трасувати на

нього, а сама дія називається трасуванням. Видавати перевідний вексель в

користь кого-небудь — значить ремітувати, а сама дія називається

ремітуванням.

Отже, трасант, видаючи вексель, по-перше, трасує на трасата і, по-

друге, ремітує ремітенту.

Видавання простих векселів.

Простий вексель видається з метою оформити раніше або одночасно

перехід цінностей (позика грошових засобів, відпустка товару в кредит і

ін.), так що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для

боржника він борговий документ, а в руках кредитора - доказ відпустки

цінностей і забезпечення зворотного одержання в термін грошового

еквівалента.

ПРИКЛАД. Київська книготоргова крамниця отримала від харківської

книготорговой бази книги на 2 тис. грн. Та оформила свій борг векселем

(рис. 3).

| |Товар | |

| | | |

|База | |Крамниця |

|(кредитор) | |(боржник) |

| | вексель в день видачі | |

| |Вексель в день терміну | |

| | гроші по | |

| |векселю | |

| |- | |

Рис1 Крамниця видає базі вексель наступного утримання:

Тут: крамниця - векселедавець, база - векселедержатель; вексель для

крамниці - вексель до платежу (власний), для бази - вексель до отримання

(чужий).

Видавання переказних векселів:

Видавання переказних векселів з трьома учасниками

Первісно призначення переказних векселів відбувалося в переводі грошей

з одного місця в інше і переводі боргу від однієї особи до другої. Це

двояке призначення і зараз залишилося за переказними векселями з участю

трьох осіб.

Для такої мети особливо притаманна переказним векселям форма наказу,

що природньо сама собою виробилася з форми звичайного листа, ставши лише

його шаблонним типом. Цією докорінною метою і пояснюється назва цих

векселів - «переказні».

ПРИКЛАД. Перевід грошей з одного місця в інше. Петров переїзджая з

Москви в Київ і бажає отримати в Києві 10тис. грн. в певний термін. Замість

того щоб везти ці гроші з собою, а також для того щоб за весь проміжок часу

виграти в відсотках, Петров купує вексель в Московському міжнародному банку

на 10 тис.грн., т.б. вносить в банк вартість векселя за винятком відсотків

до терміну і одержує вексель, покладемо, на Київський банк. В термін він

подає його останньому і одержує гроші (рис. 4)

Рис. 2. Перевід грошей шляхом переказного векселя

Петров одержує від Московського міжнародного банку вексель

наступного утримання:

Тут: Московський міжнародний банк - трасант, Київський банк - трасат,

Петров - ремітент; вексель для Київського банку тратта, для Петрова -

римесса; Московський міжнародний банк трасує на Київський банк і ремітує

Петрову.

ПРИКЛАД. Перевід боргу від однієї особи до іншого. Товариство «Ткачев

і К» в С.-ПЕТЕРБУРГЕ повинно Товариству «Васильев і К» в Києві 50тис. грн.,

і таку же суму Товариство «Гончаренко і К» в Києві повинно Товариству

«Ткачев і К».

Для Запобігання подвійній пересилці грошей «Ткачев і К” «Васильев і К»

і «Гончаренко і К» «Ткачев і К», «Ткачев і К» видає перевідний

вексель на «Гончаренко і К» наказу «Васильев і К» і посилає його «Васильев

і К'", що подає його «Гончаренко і К» і одержує від нього гроші (рис. 3).

Повшдомлення про

повідомлення про

отримання

прийняття

вексель

повідомлення

в день

про видачу

видачи

вексель

в день терміну

гроші

Рис. 3. Перевід боргу шляхом перевідноговекселя

Товариство «Ткачев і К» видає вексель наступного утримання:

Тут: «Ткачев і К»- трасант, «Гончаренко і К» - трасат, «Васильев І К»

- ремітент; вексель для «Гончаренко і К» - тратта, для «Васильев І К» -

римесса; «Ткачев і К» трасує на «Гончаренко і К» і ремітує «Васильев і К».

Дамо Стислу характеристику сфери обігу векселів.

Вексельний ринок тут будемо розуміти в широкому сенсі — як всю сферу

обігу векселів. Цю сферу можна уявити в вигляді взаємодії між товаром,

грошами і векселем. Однак термін «товар» слідує розуміти також в широкому

сенсі — це будь-який ресурс, необхідний для господарськоїдіяльності. Так,

зв”язок вексель-гроші-товар (далі будемо позначати у вигляді початкових

літер даному випадку: В - Г -Т) може означати використання векселя для

одержання готівки грошей в касі підприємства для видачі заробітної плати,

в цьому випадку «товар» означає трудові ресурси. Термін «гроші» теж не

слідує розуміти буквально — це може бути і податкове звільнення.

Під інфраструктурою вексельного ринку слідує розуміти певним чином

організовану середу, що забезпечує обіг векселів для виконання ними своїх

функцій.

Єдиний підхід (стисла характеристика) в даному випадку означає

відповіді, наприклад, на наступні стандартні питання:

1. Яка функція векселя?

2. Хто векселедавець?

3. Хто векселеотримувач держатель?

4. Хто потенційний векселеотримувач?

5. Є чи галузеві, географічні або інші особливості у порівнянні з

іншими сегментами?

6. Які зв'язки з іншими сегментами?

7. Які труднощі зазнають сторони в реалізації функції векселя, до

посредництва яких інститутів вони вдаються?

Відповідь на останнє питання буде мати вирішальне значення для

організації інфраструктури.

Отже, можна виділити наступні основні сегменти:

1. Г- В – Г («грошовий»). Тут вексель з'являється в якості цінного

паперу (короткострокові фінансові вкладення, рахунок 58 (підприємство),

рахунок 195 (банк), однієї з що складають інвестиційний портфель. Це

вексельний ринок в вузькому сенсі. Природно, цей сегмент самий привабливий

для біржовика, однак він же і самий незначний.

Характеристику векселів:

Функція векселів: доходний цінний папір.

Векселедавець: крупний банк, Міністерство Фінансів (серія АПК).

Векселедержатель: банк або підприємство, що отримало векселя в вигляді

кредиту.

Векселеотримувач: будь-який інвестор.

Особливості: дуже вузький сегмент, низька активність. Як правило, ці

векселі, особливо Міністерства Фінансів або видані під його гарантії,

швидко скуповуються, часто навіть не доходячи до ринку. Влучивши до

інвестора, вони лежать в портфелях, практичні не з'являючись на ринку.

Зв'язки: в основному цей сегмент формується з розрахункового сегменту.

Труднощі: погашення і продаж цих векселів не складає особливих

проблем. В посередниках особливої необхідності немає.

2. Т - В - Т («розрахунковий»). Вексель працює як чисто розрахунковий

інструмент, заповнюючи брак засобу обігу, в більшості випадків в рахунок

його погашення відвантажується продукція. Наприклад, це значна частина

енергетичних і залізничних векселів. Стисла характеристика:

Функція: розрахункова.

Векселедавець: крупний банк, міністерство, галузевий центр, місцева

адміністрація.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеотримувач: підприємство.

Особливості: це самий крупний сегмент. Дані векселя обслуговують

природні монополію і крупні кооперації і в цілому, господарський оборот.

Причому векселі банків мають тут більш короткий, ніж галузеві векселі,

термін звертання, осідая впортфелях інвесторів.

Зв'язки: за рахунок цього найбільшого сегменту поповнюються грошовий

(банківські векселі) і грошово-товарний (галузеві векселі) сегменти.

Труднощі: в частині галузевих векселів, а також місцевих банків, ринок

в значній частині локалізован по галузевому і географічному ознакам. Коло

потенційних векселеотримувачей може бути значно поширено, якщо їм буде дана

інформація,

3. Г, Т- В -Т ('грошово-товарний»). Вексель купується за гроші і (або)

по бартеру з дисконтом або без (в залежності від рівня відпускних цін і

попиту) з метою отоварити його. Це ринок існує навколо багатьох крупних

заводів. Стисла характеристика:

Функція: складського свідоцтва (або, хоча і неточно, варранта).

Векселедавець: в основному, підприємства.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеприобретатель: оптовик, ділер, підприємство.

Особливості: другий по величині сегмент після розрахункового. Схожі з

розрахунковим сегментом особливості.

Зв'язки: формуються з розрахункового сегменту. За рахунок організації

зв'язку з грошовим сегментом його можна помітно поширити. Для цього повинні

бути надані послуги (аж до гарантій) інвестору по продажу галузевого

векселя тому жеділеру (зрозуміло, що погасити вексель грошами задача не

проста). Ділер же позичається збутом, має гроші від реалізації. Необхідно

включити його в інфраструктуру, організувати цей зв'язок, забезпечивши

опосредоване погашення векселю. Вперспективі слідує зняти з векселя цю

функцію, передавши її варранту.

Труднощі: ті же, що і в випадку розрахункового сегменту.

4. Г, Т- В -Г(«податковий»). Вексель також купується або охоче

приймається за продукцію і використовується в зарахуванні по місцевим

податкам.

Стисла характеристика:

Функція: податкового звільнення.

Векселедавець: місцеві адміністрації, уповноважені банки.

Векселедержатель: підприємство.

Векселеотримувач: платник податків.

Особливості: сегмент гранично локалізован. По величині можна

порівняти грошово-товарним сегментом.

Зв'язки: формуються з розрахункового сегменту за рахунок векселів

адміністрацій.

Труднощі: в чинність що виникає нерідко фінансової некомпетентності і

необязательности місцевих властей має місце завищений обсяг випуску

векселів цього сегменту, і, як слідство, «вексельна інфляція». Однак для

географічні розгалужених кооперацій і монополії можлива істотна економія на

місцевих податках.

Звичайно, якщо б всі державні інститути сумлінно і компетентно

виконували свої функції, в особливості, по забезпеченню вексельної

дисципліни, вимоги до інфраструктури були б мінімальні. Сучасні важкі для

господарювання умови обумовлюють пред'явлення підвищених вимог до

інфраструктури вексельного ринку.

Побудувати інфраструктуру з урахуванням специфіки вексельного ринку

означає:

— забезпечити потенційного векселеотримувача вичерпними відомостями

про те, що і на яких умовах він може отримати, набуваючи даний вексель;

— забезпечити векселеотримувача відповідним набором послуг;

— організувати загальнонаціональну базу даних про усих учасників

вексельних відносин;

— тощо.

Вдала побудова інфраструктури обігу є тією основою, що взмозі суттєво

підвищити ефективність діяльності всього ринку векселів, надати йому

цивілізованного вигляду.

Таким чином ми розглянули основні загальні питання щодо вексельного

обігу, розглянули види, типи, основні реквізити векселів, процес

“народження” векселю та основні риси інфраструктури вексельного ринку.

Більш детально ми розглянемо ці питання у наступній главі, враховуючи

специфіку обігу в Україні.

4. Вексельний обіг в Україні. Його особливості та перспективи розвидку

В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об”єктом

всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в

сфері вексельного обігу.

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованного

правового поля, щодо функціонування векселів.

В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України “Про

правонаступницство України”, на території незалежної України діяла

Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про

переказний та простий векселі.

Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ

встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до

Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від

1937 року на території України скасовано.

До речі, у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох

Женевських конвенцій (№358,359 чи 360) діє на території України, відтак не

було зроблено офіційного перекладу текстів означених Конвенцій на державну

мову і не було ратифіковано ні одніє з цих Конвенцій.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступила в дію

стаття 9 Конституції, яка передбачає, що міжнародні договори, згоду на які

дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства.

Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року не можна вважати

згодою, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був

встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.

Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна

зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як і міжнародні

договори, нині на території України не діє.

На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний

обіг в Україні, є Закон "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 21

якого передбачає, що "порядок випуску та обігу векселів визначається

відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України".

Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України

від 10 вересня 1992 року №528 "Про затвердження Правил виготовлення і

використання вексельних бланків" встановлює, що "використовувати векселі, а

також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами

можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що

визначаються такими відповідно до чинного законодавства України". В той же

час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154

зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними

адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих

державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні

суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15

вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно

підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України

проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в

означених нормативних актах.

Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті

векселя. В законі України "Про оподаткування прибутку підприємств"

зазначається, що "товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також

цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім

операцій з їх випуску (емісії) та погашення". Тобто, тільки при двох

операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у

всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також

визначається, що "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка

передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій

формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення

взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування

коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,

послуг)" Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити

операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.

Питання про товарний характер векселя також випливає з норм

українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінета Міністрів

України і Національного Банку України "Про затвердження Правив виготовлення

і використання вексельних бланков от 10 вересня 1992 року №528 "вексель

може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і

наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних

банків України". Іншими словам, вексель може бути виписан тільки після

факту поставки товару (товарний характер векселя).

В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на

векселездатність учасників вексельного обігу:

1. Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України "Про затвердження

Правил виготовлення і використання вексельних бланків" "використовувати

векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і

авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької

діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".

2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України

обмежується територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі

України не допускаються.

3. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються

актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі

тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року

введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне

відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати

право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це

стосується і права підпису (авалювания векселя).

4. Указом Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні

компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на

випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.

5. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.

6. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу

компанії до іншого.

Таким чином, в результаті невизначенності в законодавстві України

існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на теріторії України. Так

суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями

(наприклад, для видачі векселю обов”язковий факт поставки продукції або

надання послуг), а також значно обмежена кількість суб”єктів, що можуть

приймати участь в операціях з векселями.

Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва

проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та

забеспеченності учасників вексельних відносин якісною інформацією. Як

зазначалося вище, це означає:

- надання усим учасникам вичерпних відомостей про те, що і яким

чином вони можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;

- впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації,

регестрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продаж,

інкасація, погашення тощо);

- організація єдиної національної бази даних щодо учасників

вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).

Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ

щодо стягнення заборгованності по векселях. На Україні такий порядок не

застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановленних

Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода

ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселю як

інструменту.

Отже, основним фактором, який стримує розвиток вексельного обігу є

невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до

покращення існуючої ситуації є прийняття Закона України “Про вексель”.

Потрібно, щоб цей закон став своєрідною "вексельною конституцією", тобто

таким законом, у якому б містилося якомога більше норм прямої дії і не було

тлумачень або додаткових положень, що суперечать Однаковому закону і

Цивільному кодексу України.

Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного

(нормативного) правового поля. Це завдання і для законодавчої, і для

виконавчої влади.

Від Верховної Ради України очікуються насамперед такі рішення:

прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і приведення

законів України у відповідність із вказаним законом, передусім узгодження

із Цивільним кодексом та встановлення додаткових норм, які б сприяли

налагодженню вексельного обігу, зокрема:

І) внесення до Закону України "Про податок на додану вартість" змін,

які б звільнили банківські установи від зобов'язань щодо податку на додану

вартість за тими операціями з векселями, які виконуються через банківські

установи і безпосередньо пов'язані з виконанням банками своїх функцій

(визначених банківською ліцензією), наприклад, за операціями з інкасації

боргових зобов'язань (векселів, чеків тощо);

2) внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України, якими

передбачалися:

а) належність векселів до категорії документів, за якими дозволяється

подавати позови у порядку спрощеного судочинства без права відповідача

вимагати перенесення справи щодо опротестованого векселя на розгляд у

загальному порядку до прийняття відповідного рішення;

б) можливість забезпечення вексельного позову арештом майна

відповідача (за постановою суду), якщо останній не може заперечити

позивачеві по суті справи (стосовно підробки свого підпису, сплати

вексельного боргу, своєї неспроможності укладати вексельні договори тощо);

в) попереднє виконання судового рішення, тобто не чекаючи, коли

закінчиться термін можливого оскарження або можливого розгляду справи у

касаційній інстанції;

г) розгляд вексельного позову в суді навіть за відсутності

відповідача;

г) віднесення векселів до категорії документів, які мають переваги в

конкурсному процесі (інакше кажучи, опротестовані векселі, а також векселі,

щодо яких встановлено, що вони видані за валюту, товари, послуги, роботи,

гроші тощо, належали б до документів, борги за якими погашаються в першу

чергу порівняно з іншими зобов'язаннями боржника);

д) зменшення державного мита за вексельний позов до одного відсотка;

е) внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне

мито щодо:

• зменшення державного мита за передачу векселів новому власнику

(купівлю-продаж векселів) до розміру 0,01 відсотка від суми угоди;

• порядку оплати вексельного гербового збору.

Ці операції виконують переважно банківські установи, забезпечуючи їх

якісне проведення і зниження фінансових та операційних ризиків клієнтів.

вого збору і переліку випадків, за яких він не сплачується.

Міністерство закордонних справ України разом із Міністерством юстиції

та Державною комісією із цінних паперів І фондового ринку мали б зробити

офіційний переклад Конвенцій №№ 358 — 360 (із додатками).

Від Національного банку України очікується:

1. Визначення установ, які мають розглядатися як вексельні

розрахункові палати, подання відповідного законопроекту до Верховної Ради

України.

2. Розробка нової редакції Положення про порядок проведення

банківськими установами операцій із векселями.

3. Визначення порядку розрахунку звичайної процентної ставки

відповідно до Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і внесення

доповнень до Положення про визначення звичайної процентної ставки за

депозит, затвердженого постановою Правління НБУ №247 від 23.07.1997р.

Національний банк України разом із Державною комісією із цінних

паперів і фондового ринку мали б розробити:

1. Положення про умови випуску, обігу і погашення фінансових векселів.

2.Порядок виготовлення, обліку і використання вексельного паперу

(вексельних бланків).

3. Порядок передачі векселів за межі України та одержання їх з-поза

меж України (в рамках торговельного і неторговельного оборотів).

Міністерству юстиції України слід внести зміни до порядку вчинення

нотаріусами протестів векселів (дати визначення самого поняття протесту,

передбачити його юридичні наслідки, види протесту, умови і правила, за

якими здійснюються протести векселів), а також розпочати створення банку

даних про осіб, проти яких учинені протести. Інформація з банку даних

повинна регулярно передаватися у ДКЦПФ та НБУ для подальшого використання

зацікавленими особами.

Таким чином, існує нагальна потреба, по-перше, приєднатися до

Женівських вексельних конвенцій, по-друге, прийняти пакет нормативних актів

з питань вексельного обігу в Україні, виходячи з положень Одноманітного

закону, по-третє, сприяти розширенню та вдосконаленню інфраструктури

вексельного обігу, по-четверте, спостити порядок стягнення вексельної

заборгованості.

На нашу думку заходи по вирішенню проблем саме за такими напрямками

дадуть змогу впорядкувати вексельний обіг, а отже й підвищити ефективність

вексельного ринку, і , таким чином, вирішити значний обсяг питань, що

стоять сьогодні перед національною економікою.

Висновки

Таким чином, вексель – це спецефічний інструмент, що має в своїй

основі двояку природу. З одного боку, вексель є виконавчим документом, що

регулює відносини з приводу нічим не обумовленного зобов’язання однієї

особи заплатити певну суму, в певний час, у певному місті іншій особі. З

іншого, універсальність векселю перетворила його на цінний папір найвищого

класу, що за сучасних умов робить його одним з найліквідніших інструментів

на фондовому ринку.

Така двояка природа обумовила спецефічні особливості обігу векселів.

Адже, як виконавчий документ вексель повинен мати свою нормативну базу

функціонування, проте, як цінний папер вексель попадає під усі існуючі

вимоги до операцій із цінними паперами, що інколи суттєво заплутує ситуацію

навколо векселю.

Тому, у першій главі ми намагались представити вексель таким, яким він

був в процесі свого історичного розвидку: від договору купівлі з

відстрочкою платежу, до того чим він став у системі Женевських конвенцій та

ОВЗ, коли остаточно сформувалася сучасна суть векселю.

Друга глава нашої роботи була присвячена векселю та вексельному обігу

таким, якими вони мають бути. Ми розглянули види векселів, їх типи,

основні реквізити, що мають обов’язково бути присутніми у векселі, ми

розглянули типовий приклад оформлення векселю. Досліджуючи обіг, ми

спробували представити спрощену схему обороту простого та переказного

векселя, та навели декілько прикладів такого обороту. Також було визначено

основні операції з векселями, і , нарешті, було описано інфраструктуру

вексельного обігу.

Заключна частина була присвячена тому яким є насправді вексель у

сучасних умовах.. Було визначено національні особливості обігу, до яких

можна віднести дуже швидкий темп росту ринку, виникнення відносин

здебільшого не за класичних об’єктивних умов, дуже широка різноманітність

використання векселя. Також пргоблеми, серед яких ми би виокремили хаотичну

невпорядкованість національного законодавства, товарний характер векселю,

досить слабко розвинену інфраструктуру, неможливість спрощенного

судочинства у справах про відмову в оплаті векселю. У відповідності з цим

було розроблено ряд заходів по впорядкуванню вексельного обігу конкретно

для кожного з інститутів влади.

Таким чином, ми розглянули основні питання щодо вексельного обігу,

проблем та перспектив його розвидку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. А.В.Макеев «Вексель. Практическое пособие по применению.» // М:1997

2. Ю.Н.Мороз “ Вексельное дело ” // Киев 1999.

3. Бізнес №15//98 « Секрети векселя».

4. Бізнес №15//98 «Вексель. Пропозиції практиків».

5. Вісник НБУ «Становлення вексельного обігу на Україні».

6. Постанова ВР України « Вексель в господарчому обороті України»

7. Ринок капіталу № 3//99 «Вексель : правове забеспечення, національні

особливості, практика примінення».

8 Ринок капіталу № 7//99 «Націольні особливості вексельного обігу на

Україні»

9. Ринок капіталу № 7//99 «Вексель на Україні».

10. Ринок капіталу № 7//99 «Державне регулювання вексельного обігу».

11. Ринок капіталу № 4//99 «Операції з векселем».

12. ЦП України №10 //99 «Вексельний обіг в Україні».

13. Фондовий ринрк №43//99 «Вексель – нові можливості».

14. Фондовий ринрк №7//99 «Вексель як дзеркало української економіки».

15. Фінансові ризики №3//99 « Деякі особливості обігу векселей».

-----------------------

Сплатити наказу

“Товариства “Васильєв і К”

П”ятдесят тисяч гривень

Товаритсво Товариство

“Гончаренко і К” “Ткачьов і К”

Київ Санкт - Петербург

“Васильев і К” в Київі (ремітент)

“Гончаренко і К” в Київі

(трассат)

“Ткачев і К”

в Сант-Петербурге

(трассант)

Сплатити наказу

Московського підприємця Івана Павловича Петрова

Десять тисяч гривень

Київський банк

Московський

міжнародний банк

В день покупки векселя

вексель

гроші

вексель

гроші

В день терміна векселя

Повідомлення про прийняття

повідомлення про видачу

Московський міжнародний банк (трассант)

Київський банк (трассат)

Петров

(ремітент)

Ми заплатимо

Харьківській книготоргівельній базі

Дві тисячі гривень

Київський книготоргівельний магазин

Київ