Природно-ресурсный потенциал Днепропетровской области

Мінистерство освіти України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з курсу “Розміщення продуктивних сил”

на тему

“Природно-ресурсний потенціал Дніпропетровської області”

Студента 1 курсу ОФФ

4 групи денної форми навчання

Горевого Миколи Миколайовича

Науковий консультант, Головня Ю.І.

Київ,2000

ПЛАН

Вступ..............................................

1. Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

2. Структура, розміщення та економічна оцінка природно-ресурсного

потенціалу Дніпропетровської області

3. Провідні галузі господарства Дныпропетровської області області, що

розвиваються під впливом її природно-ресурсного потенціалу

4. Проблеми антропогенного впливу на навколишнє природнє

середовище...............................

5. Найважливіші напрями раціоналізації використання охорони і відтворення

природно-ресурсного потенціалу Дніпропетровської

області........................

Висновки...........................................

Література.........................................

Вступ

Моя курсова робота – “Природно-ресурсний потенціал Дніпропетровської

області”- має важливий характер, тому що природні умови істотно впливають

на особливості й засади територіальної організації виробництва, а що

головне, на нас з вами, на ЛЮДЕЙ.

Природні умови, до яких выдносять клімат, рельєф, геологічну будову,

географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток

суспільного виробництва та вважатись несприятливими для людини, а в іншому

- створювати сприятливі умови для технічного та матеріального прогресу:

нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість

рівнинного грунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також

корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для

розвитку економіки області, регіону, країни в цілому. Природні умови

справляють істотний вплив на по-перше людину, яка буде в них працювати,

структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що

залежать від природних умов. Присутність або брак якихось природних умов,

диктує розміщення продуктивних сил на території. Щоправда, інколи, через

зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на

території.

Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована

праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів

визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні

затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу,

його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть

зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин.

З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів,

тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному

виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену

продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній,

так і у вартісній формі після кожного циклу.

Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна,

регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна

оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну

віддачу, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

1. Роль природних ресурсів у формуванні економічного потенціалу

Починаючи ций розділ, треба по-перше зазначити, що чіткого визначення

“потенціал” та “ресурси” не мають. У різних тлумачних виданнях, з

економічної та соціальної географії світу, можна знайти таке формулювання:

природно-ресурсний потенціал (ПРП) території (акваторії) — це сукупна

продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів

споживання, яка виражається у Їх сукупній споживній вартості, У такому

розумінні ПРП території (акваторії) посідає цілком певне місце в системі

"суспільство — природа".

Сфера взаємодії природи й суспільства охоплює не лише безпосередньо

експлуатовані, а й усі розвідані природні ресурси, що складають ПРП

території, оскільки в перспективі, решта теж може бути залучена до

народногосподарського обігу.

Разом із поняттям ПРП території (акваторії) використовують терміни

"потенціал ландшафтний", "потенціал природних ресурсів".

Потенціал ландшафтний характеризує фізичний стан і енергетичну

забезпеченість географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність

виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції, а також

задовольняти суспільні потреби через різні види природокористування.

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його

окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині,

здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина

потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-

ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках (мм/рік —

водний, кВт-год — енергетичний та ін.).

За системним ученням, ПРП території акваторії — цілісна система

складноорганізованих об'єктів. Його цілісність визначається закономірним

сполученням взаємноумовлених природних і соціально-економічних зв’язків і

залежностей, що поєднують територіальне всі природні ресурси. ПРП — це

об'єктивна дійсність і водночас — сукупність економічних відношень, що

складаються на базі його використання.

Найважливішою властивістю ПРП території як системи є те, що він становить

природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна

підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них

викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної,

територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП — це внутрішні та міжвидові співвідношення

природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП

території (акваторії) може бути поділений на такі групи ресурсів:

мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна

сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна

сировина, будівельні матеріали), водні (поверхневий стік, підземні води),

земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення Й характеру

грунтового покриву), лісові (щорічний приріст деревини), природно-

рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-

курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за

їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному

поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій

(видобуток вугілля, лісове господарство тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової

організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для

виплавлення металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору

Їхньої самоорганізації, самовідтворення, а також щодо ефективності їхньої

експлуатації, охорони й відтворення.

Розвиток ПРП території в часі має циклічний характер і веде до

формування ресурсних циклів, які відображають життєдіяльність потенціалу

природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень

і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на

всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до

експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання,

повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної

речовини на Землі.

Важливе значення в системі раціонального природокористування мас

природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному

вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає

змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім

цього, природно-ресурсне районування розкриває особливості організаційної

структури ПРП як системного утворення в компонентному,

функціональному й територіальному аспектах. У практичному аспекті природно-

ресурсне районування може слугувати науковим обгрунтуванням для схем

комплексного використання, охорони Й відтворення ПРП, тобто

природокористування в цілому.

Раціональне використання та охорона ПРП — найважливіша проблема сучасності

в багатьох регіонах світу. Під охороною ПРП розуміють систему заходів, що

спрямовані на підтримання якісних і кількісних параметрів його

продуктивності в інтересах розвитку суспільства. Відтворення ПРП можна

розглядати як процес відновлення попереднього стану й збільшення

продуктивності природних ресурсів території.

Охорона і відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо

функціонування природокористування — технологічних, відтворювальних,

господарських.

Важливим завданням природокористування є також відновлення природних

ресурсів, щонайперше родючості грунтів, відновлення рибних ресурсів,

продуктивності лісів і т. ін. Господарські заходи пов'язані з

удосконаленням територіальної організації в природокористуванні,

розробленням схем комплексного використання, охорони природних ресурсів

(їхніх окремих компонентів), провадженням ефективної цінової політики,

викликаної введенням плати за користування природними ресурсами.

Високий рівень концентрації промисловості в багатьох регіонах світу,

інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, не завжди виважена з

економічного погляду політика в розміщенні й розвитку окремих галузей

виробництва призвели до надмірних техногенних навантажень на природні

ресурси. Іноді вплив господарської діяльності на довкілля зрівняний з

природними катаклізмами.

В умовах ринкової економіки найважливішою проблемою в системі

природокористування є відпрацювання механізму фінансування природозахисних

заходів. У багатьох країнах світу для вирішення цієї проблеми вводяться

екологічні податки, плата за користування природними ресурсами, пільги при

кредитуванні ресурсозберігальних технологій тощо. Корисним ринковим

механізмом стимулювання виробництва альтернативної екологічної продукції є

екобанки.

Обмін речовиною між суспільством і природою поділяється на основні ресурсні

цикли й підцикли:

1) цикл енергоресурсів і енергії з енергохімічним і

гідроенергетичним підциклами;

2) цикл металорудних ресурсів і металів з коксохімічним підциклом;

3) цикл неметалевої викопної речовини з групою підциклів — гірничо-

хімічних, мінеральних, будівельних матеріалів, особливо цінних і рідких

нерудних корисних копалин;

4) цикл лісових ресурсів і лісоматеріалів з лісохімічним підциклом;

5) цикл ґрунтових і кліматичних ресурсів та сільськогосподарської речовини;

6) цикл ресурсів фауни й флори з серією підциклів, що розвиваються на базі

біологічних ресурсів вод, ресурсів мисливського господарства та корисних

дикоростучих плодів і рослинності. Діяльність людини додає до ПРП

території (акваторії) якісно нову ознаку:

поряд із самоорганізованою вона стає керованою системою, спрямованість

функціонування якої підпорядкована не лише саморегуляції потоків речовини,

енергії та інформації, а й економічним інтересам. Маючи безпосередній

зв'язок із суспільним виробництвом, із задаволенням потреб людей, ПРП

території (акваторії) великою мірою є фактичним потенціалом усього

подальшого прогресу суспільства.

Структура, розміщення та економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу

Дніпропетровської області

Дніпропетровська область утворена 27 лютого 1932 року. Розташована у

південно-східній частині України, в басейні середньої та нижньої течії

Дніпра. Межує на півночі з Полтавською та Харківською областями, на сході –

з Донецькою, на півдні – з Запорізькою і Херсонською, на зході – з

Миколаївською та Кировоградською областями.

Займає площу 31 тис. кв.км., тобто майже 7 % площі держави. Населення

приблизно 3893 тис. чоловік. Дніпропетровська область Поділяється на 20

районів, має 19 міст, у т.ч. 10 областей підпорядкування, 54 селища

міського типу, 1452 сільські населені пункти.[1] Вигідне географічне

положення, значні поклади корисних копалин, розтушування у фізико-

географічній зоні, сприятливі грунтово-кліматичні умови, густа транспортна

сітка сприяють розвиткові господарського комплексу області.

Центр Дніпропетровської області – місто Дніпропетровськ. Він

розташований на берегах нижної течії судноплавного Дніпра на шляху між

вугільним Донбасом і залізорудним Криворіжжям. Місто є найбільшим в Україні

та одним з найбільших у світі центром чорної металургії та звязаних з нею

галузей. В промисловості зайнято 32,7 % усіх працюючих, на транспорті 9,4

%, у будівництві 9,2 %[2]. У місті є два потужні металургійні, два

трубопрокатні і коксохімічні заводи, функціонують великі підприємства

важкого машинобудування по випуску металургійного обладнання,

верстатобудівельний, електровозний, вагоно-ремонтний, парового

машинобудування, важких пресів.

Поверхня області – хвиляста рівнина з розвинутою долинно-балковою

сіткою. Геоструктурну основу території області становлять три регіони.

Правобережна частина знаходиться у межах Придніпровського і частково

Кіровоградського блоків Українського щита, складених метаморфічними та

інтрузивними породами докембрійського фундаменту, на поверхні якого залягіє

покрив осадочних відкладів. Північно-західна частина лівобережжя являє

собою схил Дніпровсько-донецької западини, південно-східна – Донецько-

Орільську сідловину. На поверхні фундаменту, зануреного на глибину до 4-5

км., залягає товща осадочних порід від девону до неогену. Майже суцільний

антропогенний покрив представлений переважно лісовидними утвореннями, а в

річкових долинах – піщаними алювіальними відкладами. Поверхня області –

хвиляста рівнина висотою 100-200 м. На північному заході – відроги

Придніпровської височини (вис. До 192 м), яка поступово знижується у

південно-східному напрямі і обривається до долини Дніпра крутим уступом. На

крайньому півдні ця височина переходить у Причорноморську низовину.

Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною, на

крайньому південному сході – відроги Приазовської височини. В цілому

поверхня дуже розчленована глибокими долинами річок, балками та ярами.

Область має різноманітні корисні копалини, за запасами деяких з них,

зокрема заліз, і марганцевих руд та каоліну, посідає провідне місце в

країні. На території Дніпропетровської області – Криворізький залізорулний

басейн та Нікопольський марганцевий басейн. Важливе промислове значення

мають також поклади титанових, цирконієвих, нікелевих та кобальтових руд та

бокситів. Область добре забеспечена паливними ресурсами (кам’яне вугілля

Західного Донбасу, буре вугілля, нафта і газ). Різноманітні будівельні

матеріали представлені вогнетривкими глинами і вапняками, кварцитами,

гнейсами, гіпсом, пісками, гранітами.

Є джерела мінеральних вод. Клімат помірно континентальний. Взимку

часто бувають відлиги та значні морози з вітрами, влітку й навесні –

суховії та пилові бурі. Тривалість вегетаційного періоду 210 днів.

На теріторії Дніпропетровської області – 145 річок, завдовжки понад 10

км. Річки належать до басейну Дніпра, який перетинає територію області.

Основні його притоки: Оріль та Самара з Вовчою (ліві), Мокра Сура,

Базавлук, Інгулець (праві). Річки рівнинного типу, переважно снігового

живлення. Озер в області небагато, та й вони незначні за своїми розмірами.

У межах області – частини Дніпродзержинського, Каховського а також

Дніпровського водосховищ. Багато невелих водосховищ та ставків. Для

постачання питної та технічної води районові Криворіжжя споруджено канал

Дніпро-Кривий Ріг.

Грунт та рослинність.

У грунтовому покриві переважають звичайні й південні чорноземи, а

також темно-каштанові, по долинах річок – чорноземно-лучні, дерново-лучні й

піщані грунти. Майже вся територія області розорана. Природна різнотравно-

типчакова і типчаково-ковилова рослинність трапляється по схилах балок і

річкових долин. Ліси (заплавні, байрачні) і полезахісні лісові смуги

займають 2,7 % території області. Найбільші масиви лісів – Самарський бір

(дубово-сосновий) та Дібровський ліс (дуб, ясен, клен, липа). Область

лежить у степовій зоні, де поєднуються північностепові підвищені та

схилові, на крайньому південному заході – середньорівнинні та схилово

підвищені природно-територіальні комплекси. На території області 123

природно-заповідні обєкти (загальна площа 13,5 тис. Га), у т.ч. 15

державних заказників (Кільченський, Солоний лиман, Балка Бандурка,

Волошанська Дача, Грабівський і т.д.), три памятки природи. У зв’язку з

високою концентрацією промислових підприємств особливе значення має охорона

повітря, значні роботи проводяться по будівництву та реконструкції очисних

споруд на великих промислових підприємствах.

Народне господарство

Дніпропетровщина –один з провідних районів залізорудної та

марганцеворудної промисловості та чорної металургії, з розвинутою

енергетикою, машинобудуванням, хімічною промисловістю, виробництвом

будівельних матеріалів, високоінтенсивним сільським господарством, що

спеціалізуєтся на вирощуванні зерна, соняшнику, овочів та м’ясо-молочному

тваринництві.

Фауна

Фауна області представлена степовими і деякими лісовими тваринами (69

видів ссавців, 59 риб, 10 земноводних, 12 видів і підвидів плазунів, 246

видів птахів)[3]. З хижаків водяться вовк, лисиця, тхір, перевязка, куниця

лісова та барсук.

Провідні галузі господарства Дніпропетровської області області, що

розвиваються під впливом її природно-ресурсного потенціалу

Промисловий комплекс області спирається на енергетичну базу, що

включає місцеві (кам’яне вугілля, газ) та довізні паливні ресурси. Вугільна

промисловість представлена виробництвом вугілля у Західному Донбасі. Діють

Криворізька та Придніпровська ДРЕС, Дніпродзержинська ГЕС. Значного

розвитку здобула гірничодобувна промисловість. Найбільші гірничо-

збагачувальні комбінати по видобуванню та переробці залізної руди:

Південний, Новокриворізький, Центральний, Північний, Інгулецький.

Спеціалізацію області визначає наперед чорна металургія. Вона представлена

30 підприємствами і об’єднаннями. В області Дніпропетровський та

Нижньодніпровський трубопрокатні та Нікопольський та Новомосковський трубні

заводи. Розвивається коксохімічна, хімічна та нафтохімічна промисловість,

тісно повязана з чорною металургією. Найбільші підприємства хімічної

промисловості: дніпропетровське виробниче обєднання “Дніпрошина”,

дніпродзержинське виробниче обєднання “Азот” та ін. На місцевій

металургійній базі створено металомістке машинобудування, яке представлено

виробництвом гірничих та ковальсько-пресових машин, магістральних вагонів,

бурякозбиральних комбайнів, баштових кранів, машин та устаткування для

харчової, лісової, паперової, комбікормової та інших галузей промисловості.

Розвинуті хімічна, електротехнічний, комунальне та інші галузі

машинобудування. Швидкими темпами розвивається промисловість будівничих

матеріалів. Провідні галузі харчової промисловості розміщено по всій

області (борошно-мельно-круп’яна, олійно-жирова, макаронна, м’ясна,

молочна, пивоварна). В Дніпропетровській області 15 комбікормових заводів.

Легка промисловість спеціалізується на випуску верхнього трикотажу

(Дніпропетровськ), шкіряного взуття (Кривий Ріг), швейних виробів тощо.

Деревообробна та паперова промисловість працюють на довізній сировині. У

Дніпропетровську працює одна з найбільших на Україні паперова фабрика, а

також меблевий комбінат.

На терирорії області сформувалися три промислові вузли. Промислову

основу Дніпропетровського вузла становить чорна металургія та тісно

повязане з нею машинобудування та хімічна промисловість. З інших галузей

значне місце займає легка, меблева та будівельних матеріалів промисловість.

У структурі промислового виробництва Криворізького вузла переважають

залізорудна промисловість та гірничорудне машинобудування у поєднанні з

легкою та харчовою промисловістю.

Дніпродзержинський вузол виділяється металургією, хімічною та машино-

будівною галузями. Їх доповнює легка, харчова, будівельних матеріалів та

деревообробна промисловості.

Сільські угіддя займають 2522 тис. га. Площа зрошувальних земель –

237.5 тис. га , осушених – 0.7 тис. га. Найбільші зрошувальні системи

області:Криворізька, Нікопольська, Марганецька. Провідна культура – озима

пшениця, вирощують також ярий ячмінь, кукурудзу та зерно, просо, гречку. З

технологічних – сонячник, південні коноплі, сою. Значні площі під кормовими

культурами (однорічні та багаторічні трави, кукурудза на силос та зелений

корм, кормові корнеплоди тощо, а також під овоче-баштанними культурами і

картоплею. Розвиваються садівництво (яблуні, вишні, груші), виноградарство

та ягідництво. У тваринництві провідною галуззю є скотарство м’ясо-

солочного напряму, розвиваються свинарство, вівчарство, птахівництво,

рибництво.

Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу Дніпропетровської

області

|Сумарний |Потенціал ресурсів[4] |

|потенціал % ,| |

|від сумарного| |

|по Україні | |

| |них | | | | |аційних |

| | | | | | | |

|10,9 |68,9 |4,8 |21,3 |0,3 |0,4 |4,3 |

Проблеми антропогенного впливу на навколишнє природне середовище

Як завжди, важливою проблемою стосункыв людини та природи, виступає

запобігання можливим негативним наслідкам впливу людини на навколишнє

середовище.

Як бачимо, промисловий потенціал Дніпропетровської області дуже

великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі.

Дуже забруднюють повітря величезні промислові заводи дніпропетровське

виробниче обєднання “Дніпрошина”, дніпродзержинське виробниче обєднання

“Азот”, облтепломережа, різні об’єкти чорної металургії, деревообробні

комбінати, машинобудівні, трубопрокатні та трубні заводи. Підприємства

міста найбільше викидають у навколишнє середовище пилу, від якого дуже

страждає бюджет міста та області. Значним е збиток й від окису азоту і

сірчаного ангідриду відповідно. Найбільші запилювачі міста - об’єкти

хімічної, коксохімічної промисловості. На багатьох підприємствах міста

гранична допустима концентрація ( ГДК ) за окремими інгредієнтами

перевищують нормативи, що свідчать про недосконалість технологічних

процесів та неуважність до питань охорони природи з боку керівництва

підприємств. Так, на хімічному заводі викиди ксилолу в 34,2 раза

перевищують ГДК, толуолу - в 19,5 раза; 44,4 ГДК по пилу на ДОКові,

облтепломережа - 13,9 ГДК цієї речовини. Машинобудівний завод забруднює

атмосферу щорічно 40 кг свинцю (2 ГДК), по уайт-спіриту - 4,2 ГДК.

Слід відзначити особливу небезпечність для здоров’я населення свинцю,

який належить до системних отрут.

Економічний збуток від забруднення м. Дніпропетровськ, як великого

економічного вузла автомобільним транспортом лише на трьох головних

артеріях міста становить 0,86 млн. грн./рік, у т.ч. від окису вуглецю -

0,6, вуглеводнів - 0,4, окису азоту – 0.3 млн. грн. на рік. В цілому ж по

названих інгредієнтах щорічно викидається 22,0 тис.т. шкідливих речовин,

які приносять шкоду по-перше ж людині.

Загальний економічний збиток по м. Дніпропетровськ від забруднення

атмосферного повітря стаціонарними і пересувними джерелами дорівнює 8,53

млн. крб./рік Економічний збиток від забруднення атмосфери - лише одна із

складових інтегрального збитку від забруднення навколишнього середовища,

земельних і водних ресурсів як у промисловому, так і в комунальному

господарстві міста. Все це потребує проведення додаткових досліджень,

організації моніторингу природного середовища м. Дніпропетровськ та

Дніпропетровської області в цілому.

Наслідком попереднього, не завжди грамотного і раціонального господарювання

е те, що на території Дніпропетровської області є кілька місцевостей з

напруженою екологічною ситуацією. Тут антропогенне навантажання на

ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та захисні можливості, а тому це

призводить до значного погіршення природних умов стосовно виробничих

запитів людини і санітарних вимог її життєдіяльності. Одним з таких

регіонів є промисловий центр - місто Дніпропетровськ, де сконцентровані

великі промислові підприємства, мешкає 30% жителів області і не досить

сприятливі мікрокліматичні умови. Головними чинниками напруженої

екологічної ситтуаціі е забрудники в атмосферному повітрі, водах міських

річок-потоків Оріль та Самара, несанкціонавані сміттєзвалища по берегах

водойм і пустирях.

Друга територія екологічної напруги - це долинні ландшафти річок. На

протязі кількох десятиріч з русла та низької заплави у великих розмірах

видобували гравійно-піщану суміш для будівництва житла, шляхів сполучення

та інших народногосподарських потреб. Однак неконтрольована і науково

небезпечна розробка призвела до падіння русел річок. Ця проблема є дуже

актуальною для жителів Дніпропетровська, атже це питна вода, без якої не

буде працювати жодна галузь промисловості, лише тому, що нема кому буде на

ній працювати. Ця проблема потребує негайного вирішення владою міста, атже

неякісна питна води призводить до зниження загального іммунітету людей, а

особливо дітей.

Будівництво гребель і великих водосховищ на рівнинних річках завжди

негативно позначається на стані природного середовища. Починається

абразійне руйнування високих берегів, що активізує водну ерозію,

підтоплюються чималі території, стрибки рівня води - до 10 метрів -

заважають раціонально використовувати ділянки периодичного осушення, а сама

водойма перетворилась у громаджувач забрудників, що потрапляють з водою у

річку. В Дніпропетровськый області проводиться значна робота по виявленню і

взяттю під охорону держави цінних об’єктів природи, що утворюють природно-

заповідний фонд області і входять до державного природно-заповідного фонду.

Кількість їх зростає з року в рік.

Важливою проблемою у всьому світі е ліквідація промислових і побутових

відходів, сміття. Тепер в обласі під сміттєзвалищами зайнято сотні гектарів

земель, які б могли бути використані для інших потреб;

при цьому вони у багатьох випадках самі е джерелами забруднення середовища.

В Дніпропетровській області понад 41% усього земельного фонду вражено

водною ерозією, майже чверть територіі зсувонебезпечна, понад ІОО тис.га

перезволожені. Із загальної площі області 31.9 тис. км2

сільськогосподарські угіддя займають 2045 тис.га, або майже 86% території,

в тому числі 12,2 під сіножаті та пасовища. Це значно перевищує можливості

ландшафтів до саморегуляції, а тому активна водна ерозія завдає великої

шкоди. За підрахунками, внаслідок ерозії втрачається грунту пересічно майже

22 тонни з гектара, що еквівалентно втратам до 40% потенційного врожаю. А

всього щорічно в області змивається у річки та водойми біля І 80 тис. тонн

гумусу. Ось чому в області для кожного з господарств розроблені схеми

ландшафтної організації території, які дозволяють так розмістити угіддя по

елементах рельєфу та організувати обробку полів, щоб максимально зменшити

або ж припинити ерозію грунтів і зберегти землю, як для нас, так і для

далеких нащадків.

У сільському господарстві основними джерелами забруднення є великі

тваринницькі комплекси, де не завжди чітко налагодженні вивезення гноївки

на поля, і вона потрапляє у найближчі водойми, а також склади

отрутохімікатів і мінеральних добрив, які е у кожному господарстві.

Останніми роками в Дніпропетровській області заборонене внесення

отрутохімікатів та мінеральних добрив за допомогою авіації, заборонене

застосування деяких з них - найбільш стійких і токсичних та організовується

їх збирання і вивіз на переробку. Усе більших масштабів набувають

біологічні методи боротьби із шкідниками сільськогосподарських культур,

однак сучасне інтенсивне землеробство неможливе без застосування різних

хімічних сполук.

Додаток 1 Додаток 2

[pic][pic]

[pic]

Додаток 3

Список використаної літератури:

1. Географічний словник України т.2

2. Українська енциклопедія України т.11

3. Очерки истории Днепропетровской области, Днепропетровск, 1985

4. Петренко в.М. Лында А. Г. Днепропетровщина заповедная, Днепропетровск

1987

5. Голиков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії, - К., 1997.

Список літератури

" Географічна енциклопедія України. - К., 199Ї.

" Дорогунцов С.Г Екологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -

К..КНЕУ.1999. " Заблоцький Б Ф Економіка України. - Львів: Львівський

банківський

коледж Національного банку України, 1997. " Заставний Ф.Д. Географія

України: У 2-х книгах. - Львів: Світ, 1994. " Іванух Р., Данилишин Б.

Природно-ресурсний потенціал України і шляхи

підвищення ефективності його використання // Економіка України. — 1995. -

№11.-С.39-45. " Качан €.П. Розміщення продуктивних сил України. - К.:

"Вища школа",

1997. " Симоненко В.К. Регионьї Украиньї: Проблемьі развития. - К.:

Наук. думка,

1997. " Следзь Є. Портрет Харьковской обпасти // Финансовая Украйна. -

1996. -

№43. - С. 39. " Слюсаренко В.К. Зколого-зкономическое районирование. -

К.: Наук. думка,

1990. , " Шаблій 0.1. Соціально-економічна

географія України. - Львів: Видавництво

6. "Світ", 1994.

-----------------------

[1] Дані можуть трохи не співпадати з сучасними.

[2] Дивися додаток 3

[3] Дивися додаток 1

[4] Дивися додаток 2