Геология

1.5. Історія геологічного розвитку.

В формуванні докембрійського фундамента в районі Середнього Побужжя

прийнято виділяти період геоксинклінального розвитку з доскладчатою та

складчатою стадіями і період платформенного розвитку (Усенко, 1962). Перший

з вказанних етапів існування геосинкліналі характеризується стійким та

довгим прогибом земної кори з накопиченням потужньої товщі теригенних пород

синицьовської свити. Відкладення цього етапа представляють собою породи

мергелисто-глинистої формації з перевагою суттєво глинистих осадів. На

другомі етапі розвитку геосинкліналі стійке прогинання змінюється серією

коливальних рухів, при загальній тенденції до спуску. Амплітуда цих рухів

не була постійною, в зв’язку з чим літологія осадів відрізняється значною

пестротою. З початковою фазою цього етапа зв’язана седимітація пород кошаро-

олесандрівської свити, які відносяться до вуглисто- глинисто- пісчаної

флітоїдної формації. В більш пізню фазу другого етапа, яка характеризується

енергичним рухом на локальних ділянках, нокопичились напрацьовані осади. З

данним етаплм розвитка потрібно зв’язувати появу глибинних розломів, по

яким в земну кору упроваджувались базальтовий і перидотитовий розплави. В

результаті кристалізації вказаних розплавів виникли парагенетичні асоціації

основних і ультраосновних пород. З наступним етапом розвитку

геосинклінальної зони пов’язано формування основної складчатості, в

результаті якої виникла велика орогенна система. В той же час в результаті

регіонального метаморфізма формуються гнейсові серії, а основні породи

переходять в метабазити і ортогнейси. Складковий період розвитку

геосинкліналі закінчується появою трахітоїдних інтрузинних гранітів.

В платформовий етап розвитка дохембрія, в основному оформлюється блокова

його будова. Оновлюються глибинні розломи, з’являються нові дез’юнктивні

порушення північно-східного і субширотного напрямку. На протязі усього

палеозоя і раннього мезозоя досліджуємий район являвся ділянкою зноса. В

юрський і особливо нижнє’меловое’ час встановилась найбільш сприятлива

палеографічна обстановка для породоутворення. В межах вивчаємого района

континентальні умови збереглись до верхньонеоцінового часу. В київському

віці морський режим існував на всій площі района. Після відходу

верхньонеоцінового моря весь район представляв собою сушу з перважним

розвитком процесів денудації і лише в сармацькому віці мілководний морський

басейн періодично захоплює південні ділянки дослідженої території. В

местичному і поетичному віках значні ділянки південної і західної частин

района все ще представляли собою опріснений басейн з розвиненою цельтовою

областю.

В четвертинний часс накопичуються тільки континентальні відклади

(алювіальні, цедюніальні еодові).