Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)

Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)

Тема: “Правове становище господарських об’єднань”

З м і с т

1. Вступна частина

2. Загальна характеристика організаційно-правових форм

3. Асоціація

4. Концерн

5. Корпорація

6. Конгломерат

7. Холдінг

8. Промислово-фінансова група

9. Франчайза

10. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань

4. Органи управління об’єднання

5. Відмінність об’єднань підприємств від господарських товариств

6. Висновки і пропозиції

1. Вступна частина.

З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми

підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах

ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти

підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених

господарських товариств, і тому вони прагнуть об’єднуватись у групи

підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі

об’єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими

об’єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від

господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири

основних види об’єднань підприємств, до яких відносяться асоціації.

корпорації, консоріуми і концерни.

Необхідність створення в нашій країні об’єднань була визнана ще

наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті перші спроби створення

виробничих і науково-виробничих об’єднань.

На першому етапі реформи (1992-1993 рр.) було штучно зруйновано

багато виробничих і науково-виробничих комплексів, систем, які складалися з

технологічно взаємопов’язаних підприємств. Велику роль зіграло надане

колективам структурних підрозділів підприємств право приймати рішення про

їх перетворення в самостійні акціонерні товариства. Найбільш наглядний

результат таких дій - створення на базі “Аерофлоту” бульш ніж 400

самостійних авіакомпаній, з яких тільки 20 життездатні, а інші, маючи на

балансі 1 - 3 літаки, не мають можливості нормальної організації польотів.

Як слідство - масова неплатоспроможність авіакомпаній, відсутність коштів

для ремонту і обновлення техніки, різке зниження безпеки польотів. Для

аеропортів - відсутність коштів на забезпечення і профілактику наземного

устаткування. Для виробництва - відсутність замовлень на поставку

авіаційної техніки. В результаті цього в порівнянні з 1991 р. об’єм

перевезень авіаційним транспортом до 1995 р. зменшився вдвоє. З 1992 по

1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в

5 разів, знос авіаційної техніки досягнув 70%. Кількість діючих аеропортів

знизилася з 1302 в 1991 р. до 875 в 1995 р.

Спроби виділення і перетворення в самостійні підприємства наукових і

дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничих

комплексів привели їх до руйнування високотехнологічних галузей

промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємких

виробництв.

Починаючи з 1994 р. все більш підприємств мають наміри ввійти в склад

великих об’єднань. Такі об’єднання, включаючи в себе промислові

підприємства, наукові інститути, торгові фірми, банки, страхові компанії і

інші фінансові структури, є своєрідним каркасом економіки провідних

індустріальних країн і світового господарства в цілому, основою сучасного

промислового виробництва.

В розвинутих країнах такі структури займають головні позиції в

більшості галузей економіки. Так основу економіки Японії складають шість

провідних фінансово-промислових груп - “Міцубісі”, “Міцуі”, “Сутімото”,

“Санва”, “Фує”, “Дай-іте-канге”. Підприємства, які входять в їх склад,

забезпчують більше половини загальних продаж в ряді важливіших галузей

промисловості. Торгові фірми, які входять у склад цих груп, здійснюють

більше половини експортно-імпортних операцій, а їх доля в імпорті окремих,

в основному наукоємких товарів, досягає 90%. Комерційні і трастові банки

цих груп контролюють близько 40% загального капіталу бвнків, страховим

компаніям належить 53-57 % всього страхового капіталу.

Найбільшими з південнокорейських фінансово промислових груп є такі

всесвітньо відомі фірми, як “Самсунг”, “Деу”, “Хенує”, “LG”. Починаючи з

1975 р. південнокорейський уряд на базі найбільших ФПГ створив 13

універсальних торгових компаній. Ці компанії стали важливішими експортерами

продукціїі підприємницького капіталу, а їх вплив на економічний розвиток

Південної Кореї, на динамику її зовнішньоекономічних зв’язків значно

збільшився в середені 80-х рр. Вже тоді 11 провідних південнокорейських

корпорацій володіли приблизно 40% статутного капіталу п’яти найбільших

банків країни. Подібну ситуацію можливо спостерігати і в економіці інших

країн - США, Німеччині, Італії, Франції.

Як свідчить світовий досвід, джерело стратегічних переваг для

учасників об’єднань - це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері

технологічного розвитку, забезпечення ресурсами.

В Україні також діяють специфічні фактори, які спонукають

підприємства до об’єднання в великі структури:

n необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних

зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в

СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл

виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у

покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації,

конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих

науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових і

конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб

виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання

на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам

розвитку виробництва на сучасному етапі.

n Необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без

координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення

великих фінансових ресурсів.

n Лобірування інтересів підприємств. Більш успішно це може бути

зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні

інтереси.

2. Загальна характеристика організаційно-правових форм.

Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою

спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування.

Відповідно до ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” підприємці можуть

об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності,

якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим,

однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення

аналізу діяльності існуючих і створюванних об’єднань підприємств, для

виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності

монополізму.

Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або

статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за

собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не

відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і,

навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність

за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої

зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови,

розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах

внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у

засновницьких документах.

Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які

йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із

збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими

підприємствами і організаціями.

Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є

добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є

засновницький договір і затверджений всіма членами об’эднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання,

основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними

рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься

одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це

стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації

об’єднання.

Об’эднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед

його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних,

фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів,

організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і

кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого,

комерційного чи природоохоронного характеру.

Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від

свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських

установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види

зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва)

для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних,

комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних,

інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і

підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів

продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку,

поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних

підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження

закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно,

передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є

спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації,

корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-

промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання

поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець

відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється

учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно

визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо.

Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами

асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у

виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою,

територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів

учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація

представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними

організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює

та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів,

надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в

інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції

виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації

виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними

кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних

підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників,

для неї характерні:

. менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами

об'єднань;

. можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

. на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний

характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох

виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками

можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою

багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови

діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є

волевиявлення сторін договору.

Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію.

Особливістю цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова

діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох

її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх

діяльність грунтується на створенні системи управління, що відрізняється

тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між

учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні

об'єднання в цілому.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну

структуру і являє собою договірне об'єднання, яке створюється

підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних

виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого

управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени

корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так

само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси

випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є

волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі

договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип

добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу

господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з

нього, але за загальним правом у випадках виходу зберігають силу взаємні

зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних

статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі

статуту. Це пов’язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не

волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів

об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного

об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою

викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей

промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних

фінансових проектів.

Ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає концерн як статутне

об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту,

банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або

групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх

зановниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі

підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються,

реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад

членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві

міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються,

реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За

таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства,

засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання

підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна

фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи

підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють

значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної

Америки і Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання

групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської

компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів,

затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають

установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають

власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право

виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із

статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або

уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує

адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо

підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять

підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн

функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації

від дочірніх фірм до материнської компанії.

Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних

функцій в руках центрального органу управління надасть змогу більш

ефективно реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на

зміну ринкової кон'юнктури.

На відміну від асоціацій і консорціумів учасники концерну не мають

права бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну, у

відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну

юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн

може відповідати за зобов'язаннями учасників.

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань.

Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання

промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як

правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-

промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного

банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень.

Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або

реорганізуються в постійні господарські об'єднання.

В консорціум можуть об'єднуватись також промислові підприємства без

безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні

фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати

відомчу належність.

Консорціум грунтує свою господарську діяльність на засадах

розпорядження і використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді

паїв, централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних

цільових програм, а також інших ресурсів, в тому числі позиково-фінансових

засобів.

Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на

спеціалізації по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого

підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи

проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми

кількох галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами

кількох консорціумів одночасно.

Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в

державних органах, для чого в його структурі управління створюються

відповідні функціональні органи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову

відповідальність перед кредиторами.

Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному

випадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив

консорціум саме як статутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на

основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для

досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного

підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В

чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно

з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має

схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської

Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і

функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на

мій погляд, консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен

створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.

Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну

діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва,

науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для

організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним

концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних

процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те,

що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма

об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів,

можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на

це інших учасників конгломерату.

Холдінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою

управління іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх

акцій. Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється

спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг,

який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює

також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській,

торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично

здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій

інших компаній.

Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства,

одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають

досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській

діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити

промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові

і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що

мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду

України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також

виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

господарська організація корпоративного типу;

добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління

діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними

структурами;

відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання

створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом

контролю за діяльністю ПФГ;

відсутність статусу юридичної особи;

мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво

кінцевої продукції;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг;

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в

ПФГ;

наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну

діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між

ними (всередині ПФГ);

відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому

числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами,

покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні

вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також

сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій

господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері

громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного

постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним

підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється

прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою

реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної

ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського

об'єднання відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні”

і промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-

фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю

(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх

зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення

спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди

Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та

здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і

відсутність такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а

також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних

господарських об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не

встанолює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного

банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не

встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов

створення ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва

кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про

сумісну діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання

можуть створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну

діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання

(концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в

інших (асоціації, корпорації) — договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за

рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення,

діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського

об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва

тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а

об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками

виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються

установчими документами господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог:

виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати

податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських

організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського

харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання,

банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той

час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на

локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів

підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ

прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з

господарського об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих

документів і відомостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за

собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у

разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного

підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни

до установчих документів і до відомостей державної реєстрації

господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою,

територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій

управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за

іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і

відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а

ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ,

генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією

формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі

з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та

сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає

“звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю

(франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво

продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою

даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені

договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в

цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати

підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає

все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно,

воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату

франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б

значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг

процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з

управлінською майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати

за допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної

франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує

ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість

власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом,

підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька

ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери

діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи

думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним

бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті,

і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості

повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по

оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими

стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які

повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор.

Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і

франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,

оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги

продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з

політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають

планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення

франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його

бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору.

Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи

організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в

основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний

фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також

франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної

віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому,

франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при

купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але

постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть

значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що

франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо

вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для

франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та

вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як

власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника

або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше

усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для

власника франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого

франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на

визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію

франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми

підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі

франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй

частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає

уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного

малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-

якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем

формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до

бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися

бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових

технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє,

підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого

підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення

франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства

споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове

обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне

господарство тощо.

3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань.

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні

можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог

сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації

господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між

підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після

державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо

регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а

тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи

регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного

досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької

діяльності.

Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на

відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо,

Закон “Про господарські товариства”, який детально регламентує порядок

створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських

об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону “Про

підприємства в Україні” визначає поняття господарського об'єднання та його

основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того,

почався процес створення холдінгових компаній та промислово-фінансових

груп. Збільшення кількості господарських об’єднань в різних галузях

економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так,

Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена можливість

об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та

інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий режим

майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднання

віднесені до числа суб’єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на

протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку

діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого

підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги

приділяється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3

Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право

підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види

діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв’язку з

цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі

питання:

1. Умови створення об’єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об’єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов’язки учасників об’єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять

до складу об’єднання та інше.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до

виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих

актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в

Законах України “Про господарські товариства” (ст.9), “Про підприємства в

Україні” (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати

дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності

визначення цих господарських суб’єктів, їх правового статусу, порядку

створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання

закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному

законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в

Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі “Про

акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити в

спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.

Процеси акціоннування державних підприємств і розвиток фондового

ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдінгових

компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі

підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню

коопераційних зв’язків, залученню нових інвестицій, збільшенню

конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдінга і його цілі створення пов’язані з формуванням

відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями

способом дроблення їх власності. Це дозволяє холдінговій компанії

здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу

дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об’єднання в Україні стримується недосконалістю

нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю

досвіду холдінгових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені

принципи функціонування господарськиї суб’єктів, які входять до складу

об’єднання.

На сьогоднішній день єдиним документом, безпосередньо регулюючим

холдінгові відношення, є Положення про холдінгові компанії, які створюються

в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдінгова

компанія - це господарюючий суб’єкт, який володіє контрольними пакетами

акцій інших (одного чи більше) господарюючих суб’єктів. Суб’єкт,

контрольним пакетом якого володіє холдінгова компанія, є дочірнім

підприємством. Засновниками холдінгової компанії можуть виступати

підприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним

майном.

Холдінгові компанії створюються шляхом поглинання одного

господарюючого суб’єкта іншим в процесі приватизації. З метою запобігання

монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряд нормативних

актів, які зазначають основні вимоги до створення холдінгових компаній і

об’єднань взагалі.

Чинне законодавство України, зокрема частина 2 ст. 8 Закону України

“Про підприємництво” , пункт 1. ст.3. і пункт 1 ст.5 Закону України “ Про

підприємства в Україні” та частина 2 ст. 4 Закону України “Про господарські

товариства” передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішення

про створення, реорганізацію суб’єктів підприємницької діяльності з

Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою

Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. За № 765 “Про запровадження

механізму запобігання монополізації товарних ринків”, а щодо господарських

товариств - Положенням про холдінгові компанії, що створюються в процесі

корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від

11.05.94 р. За № 224.

Рішення про створення об’єднання потребує згоди Антимонопольного

комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними

актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на

створення, реорганізацію суб’єкта підприємницької діяльності засновники

останнього, які є юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду

із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження)

Антимонопольного комітету України.

В Положенні про холдінгові компанії, які створюються в процесі

приватизації і корпоратизації, розглядаються питання, які пов’язані з

обмеженнями на створення і діяльність холдінгової компанії. Створення

холдінгової компанії не допускається, якщо це призводить до монополізації

тих чи інших видів продукції (робіт, послуг) чи її частина на відповідному

загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.

Так, в п. 19 Положення вказується, що створення холдінгової компанії

в процесі приватизації і корпоратизації не допускається в таких галузях:

n торгівля товарами широкого вжитку і продукцією виробничо-технічного

призначення;

n виробництві і переробці сільськогосподарської продукції;

n громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні населення;

n автомобільному транспорті (крім товариств, які виконують переважно

міжнародні перевезення).

Ці обмеження повинні бути переглянуті. Відомо, що холдінгові компанії

є стійкими ринковими утвореннями і володіють більшою інвестиційною

можливістю. В зв’язку з цим доцільно створювати такі компанії в сфері

переробки сільськогосподарської продукції, тому що підприємства цієї галузі

потребують значних інвестицій.

Крім того, в законодавстві про холдінгові компанії потрібно

деталізувати права і обов’язки власників і органів управління, зокрема

необхідно виділити такі аспекти:

n як підпорядковується власнику директор підприємства, а також ступінь

відповідальності за невиконання накладених на нього обов’язків;

n в яких випадках настає право контролю над дочірніми підприємствами і

чим воно обумовлено;

n необхідність і правомірність вчинення головним підприємством

внутрішнього аудиту в дочірніх підприємствах та інші питання.

Порядок ліквідіції об’єднання заснований на загальних вимогах

цивільного законодавства відповідно до ліквідації юридичних осіб -

підприємств. Правовий режим майна об’єднання, що ліквідується,

визначається статутом об’єднання. Якщо в установчих документах це питання

не врегульоване, то діє загальний порядок задоволення майнових прав та

інтересів суб’єктів загальної долевої (спільної) власності.

Ліквідація об’єднання здійснюється:

n по спільному рішенню засновників при втраті його учасниками

зацікавленості в продовженні спільної діяльності та іншим

підставам, які передбачені в установчих документах;

n при зменшенні кількості учасників до одного;

n по рішенню суду, який визнав недійсність установчих актів про

створення об’єднання.

n при банкрутстві об’єднання;

n по іншим підставам, які обумовленні в чинному законодавстві України.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету

Міністрів України у випадках:

n у зв’язку з закінченням затвердженого терміну її діяльності;

n у зв’язку з неможливістю реорганізації ПФГ;

n за ініціативою учасників ПФГ.

В таблиці 1 зведені нормативно-правові акти регулювання діяльності

об’єднаннь підприємств в Україні.

Таким чином, в Україні існує система багатосуб’єктних об’єднань.

Сьогодні ці структури взагалі вирішують проблеми, які виникають в

наслідок недосконалого законодавства. В перспективі при формуванні

досконалого і стабільного законодавства створення об’єднань повинно

забезпечити рішення проблеми інтеграції не тільки управління, але і

капіталу, що внутрішне припритаманне таким структурам і є головною

складовою їх ефективної і стабільної діяльності на ринку.

Таблиця 1

Законодавче регулювання діяльності об’єднань

підприємств в Україні

|Нормативно-правов|Правови|Порядок|Діяль|Об’єкти |Реорган|Умови |Облік |

|ий акт |й |створен|-ніст|права |і-зація|виходу |і |

| |статус |ня |ь |власност| |з |звітні|

| | |(функці| |і, | |об’єдна|сть |

| | |о-нуван| |правовий| |н-ня | |

| | |ня) | |режим | | | |

|Цивільний кодекс |+ |– |– |– |– |– |– |

|України | | | | | | | |

|Закони України: | | | | | | | |

|про власність |– |– |– |+ |– |– |– |

|про підпрємництво|– |+ |– |– |– |– |– |

| | | | | | | | |

|про підприємства |+ |+ |+ |– |+ |+ |+ |

|в Україні | | | | | | | |

|про господарські |– |+ |– |– |– |– |– |

|товариства | | | | | | | |

|про |+ |+ |+ |– |+ |+ |+ |

|промислово-фінанс| | | | | | | |

|ові групи | | | | | | | |

|Положення про |– |+ |+ |– |+ |– |– |

|холдінгові | | | | | | | |

|компанії, що | | | | | | | |

|створюються в | | | | | | | |

|процесі | | | | | | | |

|корпоратизації і | | | | | | | |

|приватизації | | | | | | | |

4.Органи управління об’єднання.

Пошук ефективних форм організації управління об’єднанням підприємств

націлений на ствоерння цілістної, ефективної і гнучкої системи управління,

що дозволяє найповніше реалізувати переваги об’єднання. Важливим моментом

при цьому є виявлення кола питань, які повинні вирішуватися на рівні

об’єднання. Залежно від організаційно-технічних і виробничо-господарських

факторів можливі різні варіанти структур управління з різнем ступенем

центраізації і виконання управлінських функцій (або відсутністю

центарлізації управління діяльністю учасників об’єднання), різним числом

ступенів та ланцюгів управління. Визначну роль в їх виборі грають цілі і

стратегія об’єднання. В результаті створюється організаційна структура

об’єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди

управління, основу якої сладають органи управління об’єднання. Забезпечення

ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається

раціональністю їх структури і компетенції.

Створючи об’єднання, підприємства самостійно визначають структуру

його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об’єднанням

через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою

діяльність на основі і у відповідності з установчими документами

об’єднання.

Стаття 3 Закону України “Про підприємства в Україні” визначає

правовий статус об’єднання підприємств. Питання структури і компетенції

органів управління об’єднання в цій статті не зазначені. Не обмежена

законодавчою регламентацією свобода діяльності підприємств, що

об’єднуються, по організації і здійсненню управління об’єднанням обумовлює

різний підхід до визначення структури, органів і їх компетенції.

Так, органами управління об’єднань можуть бути загальні збори

членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна

дирекція. Прийом в об’єднання нових членів і вирішення питань про зупинення

членства, затвердження кошторису об’єднання, створення філіалів,

представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції

дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчій корпорації — до

компетенції правління.

При існуючому на практиці різноманітті найменувань органів об’єднання

і їх компетенції легко виявити загальні для всіх видів доровільних

об’єднань підприємств принципи:

n колегіальність управління в об’єднанні;

n створення представницьких органів і незалежних контрольних органів;

n розподілення нормотворчої, виконавчої і контрольної компетенції між

різними органами об’єднання.

Таким чином, в зв’язку з необхідністю узгодження інтересів учасників

об’єднання структура органів об’єднання виявляється в значній мірі

запозиченою із практики організації органів суб’єктів колективного

піприємництва, а в об’єднаннях, організованих у формі господарських

товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог Закону України

“Про господарські товариства”,

До таких органів можна віднести:

n вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори

представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);

n спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними

зборами - правління, рада, рада директорів (в подальшому

правління);

n виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна

дирекція, правління (в подальшому дирекція);

n контрольний орган - ревізійна комісія.

В результаті такого ділення структура управління об’єднання стає

багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищому рівні

(загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснюює дирекція

через відділи і служби цільового призначення, структура яких

переорієнтована в залежності від поточного моменту. Координація діяльності

може реалізовуватись через президентів і віце-президентів.

Інші права, що не входять до виключної компетенції, уповноважені

органи можуть делегувати іншому органу, що передбачений статутом

об’єднання і представляє інтереси учасників об’єднання.

Виключна компетенція загальних зборів господарського товариства - це:

n внесення змін і доповнень в установчі документи об’єднання або їх

затвердження у випадку повного обновлення;

n прийняття нових учасників і виключення з об’єднання;

n розгляд фінансових питань, обумовлених в установчих документах;

n створення, обрання і відклик складу виконавчих і контрольних

органів;

n прийняття рішень про припинення діяльності об’єднання;

n організаційні питання, зазначені в статуті.

Крім того, в компетенцію загальних зборів може входити прийняття

рішень з інших принципово важливих питань з управління діяльністю

об’єднання і його учасників:

n затвердження стратегії та програми діяльності об’єднання:

n затвердження балансу і бюджету об’єднання;

n визначення розміру членських внесків;

n створення і змінення розмірів спеціальних та інших фондів

об’єднання, а також розмірів внесків, скидок та надбавок по внесках

дя окремих учасників об’єднання;

n створення банку об’єднання, аудиторських, фінансових, страхових

компаній і їх підпорядкування безпосередньо загальним зборам або

правлінню;

n створення нових підприємств, в тому числі дочірніх, їх реорганізація

і ліквідіція, затвердження статутів та положень;

n затвердження правил, процедур і других внутрішніх документів по

визначенню організаційної структури об’єднання;

n визначення умов оплати праці посадових осіб об’єднання.

Наприклад, в компетенцію загальних зборів акціонерного товариства

можуть включатися такі питання: придбання об’єднанням акцій, що випускає

об’єднання або його учасники; створення чіткого правового режиму з питань

страхування; затвердження договорів, укладених на суму, визначену

установчими документами і др.

На розгляд вищогооргану об’єднання з ініціативи виконавчих органів

можуть вноситися інші питання, що входять в компетенцію останніх.

Для ефективності управління об’єднанням велике значення має

раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності його органів. В

установчих документах, як правило, визначається періодичність скликання

загальних зборів, порядок скликання чергових та позачергових загальних

зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосування і др.

Так, в статуті виробничо-кооперативної асоціації “Експро” (м.Донецьк)

закріплене положення про те, що чергові загальні збори членів асоціації

скликаються не рідше одного разу на рік; члени асоціації письмово

повідомяються про скликання загальних зборів не менше ніж за один місяць,

позачергові збори скликаються радою, дирекцією або ревізійною комісією або

з вимоги не менше 1/4 всіх членів асоціації для рішення термінових питань,

що виникають в процесі діяльності асоціації і виходять за межі компетенції

ради і дирекції; дата позачергових загальних зборів призначається з

урахуванням часу, необхідного для їх підготовки. Загальні збори правомочні

вирішувати винесені на їх розгляд питання, якщо на них присутні е менше 2/3

членів асоціації. Рішення загальних зборів приймається простою більшістю

голосів, а з питань внесення змін і доповнень до статуту, а також

припинення діяльності асоціації потрібно не менше 3/4 голосів представлених

членів.

На чолі вищого органу об’єднання стоїть голова загальних зборів

(президент), головною функцією якого є визначення стратегії об’єднання, яка

потім затверджується зборами учасників.

Для постійного керівництва діяльністю об’єднання, а також для нагляду

і контролю за роботою його виконавчої дирекції (в період між загальними

зборами) в об’єднанні може бути створений спеціальний представницький орган

- правління. Воно обирається загальними зборами з числа представників

учасників об’єднання. До складу правління можуть входити також так названі

зовнішні члени: крупні спеціалісти, вчені, представники інвестиційних

компаній, громадських організацій, зацікавлених фірм. Наявність зовнішніх

членів робить правління більш незалежним і об’єктивним, що сприяє

налогодженню і закріпленню зв’язків об’єднання з іншими фірмами ,

організаціямиі установами, допомагає краще враховувати вплив зовнішніх

факторів кон’юнктури, позиції урядових установ, громадськості та ін.

Правління обирається, як правило, кількістю 11-15 чоловік на

визначений термін (до 5 років). Члени правління виконують свої функції в

об’єднанні без звільнення від основної роботи. До складу правління за

посадою входять президент об’єднання, віце-президент, голова та заступники

голови правління, генеральний (виконавчий) директор.

Члени правління можуть бути відкликані в порядку, обумовленому

статутом (наприклад, з пропозиції не менше 1/3 членів асоціації). У випадку

вибуття члена правління до закінчення терміну його повноважень правління

обирає нового члена на термін повноважень правління, що залишився, з

наступним затвердженням загальними зборами об’єднання.

Правління скликається головою правління, президентом об’єднаня або

дирекцією за необхідністю.

До компетенції правління, передбаченої установчими документами

об’єднання, відносяться:

n розробка і керівництво реалізацією стратегії і програм діяльності

об’єднання, що прийняті його загальними зборами;

n затвердження структури і кошторису на утримання штатного апарату

дирекції;

n розгляд питань про прийом до складу об’єднання нових членів і

укладення з ними договорів;

n встановлення загального порядку використання фондів, а також інших

матеріальних і грошових засобів об’єднання;

n прийняття рішень про створення, а також реорганізації створених

об’єднанням підприємств, організацій і установ (їх філіалів);

n прийняття рішеннь про фінансову допомогу членам об’єднання;

n створення при необхідності робочих груп із представників учасників

об’єднання для опрацювання окремих питань, пов’язаних з діяльністю

об’єднання;

n заслуховування звітів про діяльність дирекції;

n прийняття актів (розпоряджень), регулюючих діяльність всередені

об’єднання, з наступним затвердженням загальними зборами;

n попередній розгляд питань, які виносяться на загальні збори;

n рішення інших питань, які виносяться на обговорення правління з

ініціативи дирекції.

Рішення правління визнаються правомочними, якщо в процесі їх

прийняття були дотримані процедурні вимоги, що передбачені установчими

документами (кворум не менше 2/3 членів правління, прийняття рішення

простою більшістю голосів, голос голови правління є вирішанльним і т.і.).

Голова правління (або у випадку його відсутності - його заступник)

веде засідання правління. Рішення правління заноситься в протокол що

підприсується головою правління. Підготовку, облік і зберіганя протоколів

здійснює дирекція. Копії протоколів розсилаються членам правління і членам

об’єднання.

Не всі об’єднання створюють такий орган, як правління. Наприклад,

органами концерну “Ост” (м.Донецьк) є рада, генеральна дирекція і ревізійна

комісія. Склад і компетенція ради характеризують її як вищий орган концерну

- загальні збори. Рада скликається один раз на рік. Відсутність правління

в цьому випадку пояснюється невиликою кількістю членів об’єднання і їх

географічною близькістю (концерн об’єднує 4-х учасників, всі вони

розташовані на території м.Донецьк).

Виконавчим і розпорядним органом об’єднання є дирекція (виконавча

дирекція, генеральна дирекція). Вона здійснює щоденну на професійній основі

діяльність з керівництва поточною роботою об’єднання, реалізації програм,

затверджених загальними зборами, виконанню рішень правління.

Персональний склад дирекції затверджує вищий орган — загальні збори,

правління або президент об’єднання залежно від того, як це питання вирішено

в статуті. В своїй діяльності дирекція підзвітна і підконтрольна загальним

зборам і правлінню.

В компетенцію дирекції, як правило, включаються:

n публікація для загального зведенняданих про склад органів

об’єднання;

n затвердження штатів апарату об’єднання, його філіалів,

представництв, дочірніх підприємств і др.;

n встановлення порядку діловодства і контролю в апараті об’єднання,

його філіалах і представництвах;

n визначення порядку і розмірів оплати праці фахівців позаштатного

складу.

Дирекцією може бути розглянене будь-яке питання, що стосується

діяльності об’єднання (якщо згідно установчим документвам рішення цього

питання не входить в компетенцію іншого органу). Рішення дирекції

впроваджується в життя наказами і розпорядженнями директора і його

заступників згідно розподвленню обов’язків між ними.

Директор об’єднання забезпечує проведння розробленої комерційної і

фінансової політики об’єднання, керує роботою дирекції на основі принципів

одноголосності і единовластя (у разі незгоди з рішенням члени дирекції

мають право повідомити про свою особисту думку загальним зборам або

правлінню), використовуючи право:

n вирішувати питання, пов’язані з укладанням об’єднанням контрактів,

угод і договорів;

n без довіреності діяти від імені об’єднання;

n представляти об’єднання перед місцевими і центральними органами

влади і управління, у стосунках з юридичними і фізичними особами, в

тому числі за кордоном;

n розпоряджатися майном об’єднання;

n укладати угоди та здійснювати інші юридичні акти, видавати

доручення, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки

об’єднання;

n видавати накази, розпорядження, інструкції та інші акти;

n приймати на роботу і звільнювати з роботи співробітників апарату

об’єднання, а також його філіалів, представництв, встановлювати їм

посадові оклади, застосовувати міри заохочуванняробітників

об’єднання і накладати стягення на них;

n розподіляти обов’язки між своїми заступниками та іншими робітниками

об’єднання, визначати їх повноваження;

n приймати рішення про пред’явлення від імені об’єднання претензій та

позовів до юридичних осіб і громадян.

Частину повноважень директор делегує своїм заступникам. Останні в

рамках своєї компетенції виконують обов’язки з керівництва діяльністю

об’єднання на доручених ділянках робіт.

Оперативна діяльність об’днання, включаючи організаційну, валютно-

фінансову, договірно-правову, маркетингову, адміністартивну, забезпечується

апаратом об’єднання, що складається з кваліфікованих фахівців, а

принаявності передумов для спеціалізації управління - спеціальних

відділів (центральних служб).

Керівники основних структурних підрозділів штатного апарату

об’єднання входять до складу дирекції.

5. Відмінність об'єднань підприємств від господарських товариств

Набирає сили процес добровільного об'єднання діяльності підприємств

для вирішення виробничих і соціальних завдань, В цьому проявляється потреба

в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами і колективному

використанні науково-технічного, виробничого, фінансового, інформаційного

потенціалу кожного з них. Одночасно поширилось об'єднання зусиль і майна

підприємців для проведення спільної діяльності в формі організації

господарських товариств. Схожість об'єднань підприємств і господарських

товарисгв, яка може виявитися при першому ознайомленні з їх правовим

статусом, містить небезпеку різночитань при застосуванні правових форм і

виникнення суперечливих правових ситуацій. Практика свідчить, що нерідко

під одним і тим же родовим поняттям діють різні в економічному і правовому

розумінні формування.

Так, господарська організація "Вуглесорб" засновувалась як

господарська асоціація. В той же час за своїм правовим статусом була

кваліфікована як товариство з обмеженою відповідальністю. Головною метою

"Вуглесорбу" стала спільна діяльність 12 підприємств по виробництву і

впровадженню сорбентів медичного, технічного та сільськогосподарського

призначення, устаткування з їх застосуванням, діагностичного і лікувального

обладнання, надання різноманітних послуг комерційного посередницького та

іншого характеру. В коло діяльності асоціації не ввійшла координація

основної господарської діяльності підприємств-учасників.

З прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України під 31 грудня 1992 р.

№ 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,

створених за участю державних підприємств" виникла правова ситуація, яка

потребувала вирішення питання про віднесення "Вуглесорбу" до сфери його

дії. В результаті асоціація припинила свою діяльність.

В цьому зв'язку здається актуальним висвітлити відмінність

господарських об'єднань як об'єднань підприємств від господарських

товариств як об'єднань підприємців.

Найперша з них полягає в суб'єктному складі, адже засновниками і

учасниками господарського товариства можуть бути не тільки господарські

організації, а й громадяни. До того ж товариство на відміну від об'єднань

підприємств може складатися лише з одного учасника. Товариство з обмеженою

відповідальністю, що складається з одного учасника, легалізоване в багатьох

країнах ЄЕС, в тому числі і після прийняття Радою Європейських Спілок в

1989 р. відповідної Дванадцятої директиви по праву компанії.

Основна господарська діяльність учасників товариства незалежна від

його функціонування.

Об'єднання ж підприємств є цілісною системою, в якій засновники

доручають сформованому ними центру виконання постійної координації їх

господарської діяльності у вирішенні складних виробничо-технічних,

фінансово-господарських, соціально-економічних проблем, що виходять за межі

окремих підприємств. Для цього підприємства делегують об'єднанню частину

своїх повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з них,

доручають виконання певних функцій, що не характерно для господарського

товариства.

Відмінною рисою об'єднання є можливість покладення його функцій на

одного з учасників об'єднання (згідно з договором або рішенням Уряду про

створення об'єднання). Майно та результати фінансово-господарської

діяльності таких об'єднань обліковуються на балансі того підприємства, на

базі якого об'єднання виконує свої функції. Господарської ж товариство

завжди має спеціальний апарат. Певна відмінність передбачена в

законодавстві за складом потрібних установчих документів різних видів

господарських товариств, хоча явної необхідності в цьому і не вбачається.

Так, акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з

додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, а

повне і командитне — установчого договору. Причини такої градації не

зрозумілі. Різний підхід був би,' наприклад, виправданим; якби повні та

командитні товариства не визнавались юридичними особами, як не визнаються

такими повні та прості командитні товариства нормами німецького,

голландського та італійського права, а також партнерство в англійському

праві.

Практика складається так, що господарські товариства і господарські

об'єднання в переважній більшості за власною ініціативою чи на вимогу

органів, які виконують реєстрацію, затверджують свій статут, навіть якщо в

законодавстві цього не вимагається. Мабуть, це пояснюється тим, що за

раніше діючим законодавством всі юридичні особи мали свій статут

(положення). Так чи інакше зміст статуту і установчого договору практично

збігаються, що вносить певний дискомфорт до процесу створення господарської

організації, виявляючи недоцільність такого підходу. Необгрунтованою

виглядає, також відмова в діючому законодавстві від необхідності укладати

установчий договір при створенні консорціуму, концерну: сторони

домовляються про добровільне об'єднання і їх спільне рішення повинно бути

закріплене у відповідному документі — багатосторонній угоді.

Установчі документи господарського товариства містять виключну

інформацію про умови договірної угоди його учасників. В той час при

створенні об'єднань можливе укладення окремих угод між об'єднаннями і його

членами, які доповнювали б чи конкретизували права та обов'язки сторін.

На відміну від товариства, створюваного шляхом укладення договору,

об'єднання може формуватися також за рішенням Уряду. Йдеться про управління

державним сектором економіки.

В цьому плані відмінне також правове становище державних підприємств

щодо права створювати об'єднання підприємств і господарські товариства:

державні підприємства мають рівне з підприємствами інших форм власності

право членства в об'єднанні, але позбавлені права засновувати товариства.

Принципово відрізняються цілі створення цих двох видів організацій.

Господарське товариство створюється з конкретною метою одержання законного

прибутку і розподілу його між учасниками шляхом виконання поставлених

завдань, що входять до його спеціальної правоздатності. Ці завдання за

своїм характером є локальними і не збігаються з поняттям основної

господарської діяльності. Об'єднання ж утворюється для постійної

координації основної господарської діяльності його учасників. З викладеного

випливає різниця між господарським товариством і об'єднанням підприємств як

комерційною і некомерційною організацією. Товариство, діяльність якого

спрямована на одержання прибутку, є комерційною організацією. Об'єднання

має бути визнане некомерційною організацією, оскільки його господарська

діяльність або взагалі не пов'язана з одержанням прибутку, або прибуток від

діяльності одержують безпосередньо підприємства, або він служить лише

реалізації завдань, передбачених установчими документами.

Треба зазначити, що завдання і напрями діяльності об'єднань

підприємств і господарських товариств частково можуть збігатися. Як

статутом товариства, так і статутом об'єднання може бути передбачена

організація спільних виробництв на основі об'єднання учасниками своїх

фінансових і матеріальних ресурсів для виробництва продукції і реалізації

її третім особам. Однак правовий режим спільних виробництв, і в першу

чергу, механізм розподілу одержаного прибутку, абсолютно різний. Розподіл

прибутку відбувається відповідно до цілей створення товариства

(об'єднання). Прибуток останнього використовується, як правило, на

утворення фондів об'єднання — резервного фонду розвитку виробництва,

соціального розвитку тощо — для наступного використання в досягненні

поставленої мети.

Відмінною рисою товариства є право його учасників на одержання

дивідендів пропорційно до своєї частки в майні товариства. Прибуток, що

залишився, використовується за іншими напрямами, які визначаються

господарським товариством у відповідності з установчими документами.

Відмінний також правовий режим майна господарського товариства і

об'єднання підприємств, яке формується з внесків їх учасників. Він

базується на праві спільної власності сторін договору, але для товариства

це — спільна часткова, а для об'єднання — спільна сумісна власність.

Створене учасниками договору господарське товариство (об'єднання

підприємств) як самостійний суб'єкт права володіє, користується і

розпоряджається наданим йому майном на засаді повного господарського

відання. Майно товариства розподілено на частки, належні його учасникам.

Останні мають право за згодою решти його членів поступитися своєю часткою

(частиною) іншим учасникам товариства чи третім особам. Винятком з правила

може бути передбачене установчими документами право акціонера без

узгодження з іншими акціонерами розпоряджатися своїми акціями (продати,

подарувати, передати у спадщину), повідомивши про це органи управління

акціонерним товариством. Це пояснюється відмінністю правового статусу паю і

акції. Остання визнається цінним папером і знаходиться у вільному обігу, за

винятком випадків, передбачених законодавством або установчими документами

щодо іменних цінних паперів. Членство в товаристві, яке не є акціонерним,

може засвідчуватися пайовим свідоцтвом, як в Швейцарії, але воно не є

цінним папером.

У об'єднанні підприємств частка його учасників визначається лише в

разі виходу з об'єднання або його ліквідації. Об'єктом спільної сумісної

власності в даному разі є спільні фінансові й інші фонди, які акумулюють

майно, передане об'єднанню як вступні, додаткові, цільові внески, а також

прибуток, одержаний від їх використання. Частка в прибутку визначається

відповідно до участі кожного з власників своєю працею і майном.

Вихід із господарського товариства здійснюється за згодою всіх його

учасників, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Об'єднання підприємств користуються принципом безперешкодного виходу з

нього: потрібно лише завчасно повідомити об'єднання про свій вихід.

Відрізняються принципи участі в управлінні об'єднанням і товариством.

Члени господарського товариства беруть участь в управлінні справами

товариства відповідно до своєї пайки: за принципом "одна акція — один

голос" тощо.

Члени об'єднань підприємств беруть участь в їх управлінні на засадах

рівності: "Члени асоціації мають рівні права та обов’язки" (наприклад, ст.

4.1. Статуту асоціації українських банків - додаток 1).

Різниця є також у вирішенні питання про відповідальність. Учасники

об'єднання не несуть відповідальності за його зобов'язаннями (наприклад,

ст. 7.2. Статуту асоціації українських банків - додаток 1). . Інакше

вирішується питання в товаристві з додатковою відповідальністю, повному та

командитному товаристві. У товаристві з додатковою відповідальністю

учасники відповідають за боргами своїми внесками в статутному фонді, а при

недостатності цих сум — додатково до внеску кожного з них належним їм

майном в однаковому для всіх учасників розмірі. Граничний розмір

відповідальності передбачається в установчих документах. Учасники повного

товариства і деякі з учасників командитного несуть за його зобов'язаннями

солідарну відповідальність всім своїм майном.

Певна різниця властива і праву вступу до складу іншого об'єднання

(товариства). Для учасників товариства, як і більшості видів об'єднань, цс

право не обмежене. Однак воно недоречне при створенні концерну.

Нагадаємо про можливість поєднання правових характеристик акціонерного

товариства і об'єднання підприємств в одному організаційному формуванні, що

обумовлено економічною та соціальною роллю акціонування у всіх ланках

економіки.

6.Висновки і пропозиції.

Наведена класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки

законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші

структури, які не передбачені чинним законодавством України. В даному

випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн,

законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує

більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств

та їх об єднань.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість

юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових

господарських об'єднань, адже від того, наскільки точно в них буде виражена

воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємств-

членів об'єднання, так і об'єднання в цілому. Вдосконалення правового

регулювання діяльності господарських об'єднань пов'язане і з врегулюванням

діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності, адже такі об'єднання

складаються з окремих підприємств і господарських товариств. На цю проблему

також слід звернути увагу законодавцям, особливо в тій частині, що

стосується діяльності банків, об’єднань і трастових компаній. Можна навести

багато прикладів, коли недосконалістю нашого законодавства користуються

недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в

Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання

діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з

врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з

одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого

— були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів

легкої наживи.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на

протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку

діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого

підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги

придіялється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3

Закону України “Про підприємства в Україна” закріплює тільки право

підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види

діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв’язку з

цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі

питання:

1. Умови створення об’єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об’єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов’язки учасників об’єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять до

складу об’єднання та інше.

Потрібно переглянути обмеження при створенні холдінгових компаній.

Відомо, що холдінгові компанії є стійкими ринковими утвореннями і володіють

більшою інвестиційною можливістю. В зв’язку з цим доцільно створювати такі

компанії в сфері переробки сільськогосподарської продукції, тому що

підприємства цієї галузі потребують значних інвестицій.

Крім того, в законодавстві про холдінгові компанії потрібно

деталізувати права і обов’язки власників і органів управління, зокрема

необхідно виділити такі аспекти:

n як підпорядковується власнику директор підприємства, а також ступінь

відповідальності за невиконання накладених на нього обов’язків;

n в яких випадках настає право контролю над дочірніми підприємствами і

чим воно обумовлено;

n необхідність і правомірність вчинення головним підприємством

внутрішнього аудиту в дочірніх підприємствах та інші питання.

Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені в

спеціальних законодавчих актах. В Україні ці положення доцільно закріпити в

спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.

Додаток 1.

Статут Асоціації українських банків

1. Загальні положення.

Асоціація українських банків (АУБ) (далі - Асоціація) діє на основі Закону

України (872-12) "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих

актів України та цього Статуту. Вона є правонаступницею Асоціації

комерційних та кооперативних банків УРСР.

Асоціація створена для сприяння розвитку банківської системи України,

представництва інтересів своїх членів у органах державної влади та

управління, захисту прав банків, забезпечення зв'язків з громадськістю.

Асоціація є недержавна, незалежна, добровільна, некомерційна організація,

що об'єднує українські банки та банківські об'єднання (далі - банки).

Членство в Асоціації не накладає на її членів ніяких обмежень щодо

комерційної, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена

законом.

Асоціація є юридична особа, має свій баланс, печатку, штамп, символіку,

відкриває рахунки в банку. Асоціація володіє відокремленим майном на праві

власності, може від свого імені набувати прав і нести обов'язки, бути

позивачем і відповідачем у судових органах.

Асоціація має право:

- входити до складу міжбанківських об'єднань країн Європи і світу;

- відкривати закордонні представництва, співробітничати з банківськими

об'єднаннями інших країн.

Юридична адреса Асоціації: 253167, м.Київ, вул.М.Раскової, 15.

2. Основні принципи діяльності та завдання асоціації.

Асоціація діє на основі таких принципів:

- законності;

- компромісного вирішення питань з урахуванням інтересів усіх членів

Асоціації;

- довіри та взаємодопомог у відносинах між членами Асоціації;

- добровільної участі членів Асоціації в проектах і програмах, що

здійснюються за рішеннями Ради Асоціації;

- обов'язкового виконання рішень, що приймаються З'їздом Асоціації;

- самостійності та незалежності від державних структур.

2. Основними завданнями Асоціації є:

- захист прав та інтересів банків - членів Асоціації, забезпечення

правових гарантій їхньої діяльності;

- сприяння створенню правової бази банківської діяльності;

- сприяння підвищенню кваліфікації і професіоналізму керівників,

спеціалістів банків;

- ознайомлення громадськості з діяльністю банків та їх роллю в

економічному житті України;

- сприяння реалізації положень антимонопольного законодавства у сфері

банківської діяльності;

- утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового

партнерства у взаємовідносинах між банками та клієнтами, забезпечення

дотримання Кодексу честі українського банкіра;

- доведення до банків через Інформаційний бюлетень Асоціації

законодавчих та нормативних актів органів державної влади і управління,

Національного банку України (далі - НБУ), Вищого арбітражного суду України

з питань, що стосуються сфери банківської діяльності;

- нерозголошення членами Ради Асоціації (далі - Рада) та працівниками

виконавчого органу всього, що являє собою банківську та комерційну

таємницю, навіть після завершення їхньої діяльності в Асоціації.

Для досягнення зазначених завдань Асоціація:

- домагається прийняття її зауважень і пропозицій комісіями Верховної

Ради України, урядом під час розгляду проектів законодавчих і нормативних

актів, які стосуються банківської діяльності;

- підтримує і розвиває ділові контакти з Верховною Радою,

Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів України;

- співробітничає з НБУ щодо вироблення основних напрямів грошово-

кредитної політики, вдосконалення контролю за діяльністю банків, податкової

політики тощо;

- створює спільно з відповідними навчальними закладами школи, центри і

курси підготовки та перепідготовки кадрів;

- співробітничає з засобами масової інформації, проводить прес-

конференції, видає інформаційний бюлетень та інші матеріали;

- надає консультації та допомогу членам АУБ у всіх справах, що

стосуються діяльності українських банків, сприяє роботі Третейського суду

Асоціації;

- самостійно і разом з НБУ організовує симпозіуми, семінари, обмін

досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів;

- вивчає і поширює досвід, дає рекомендації щодо ефективного

здійснення банківських операцій та стандартизації банківських процедур, а

також надає допомогу банкам в організації їхньої роботи;

- надає допомогу в подоланні обставин, що тимчасово погіршують стан

ліквідності банків;

- координує діяльність банків у сфері спільних інтересів членів

Асоціації;

- залучає представників банків до участі в заходах, що проводяться

органами державної влади та управління з метою розвитку економіки та

банківської справи.

3. Членство в Асоціації.

Членами Асоціації можуть бути банки, а також регіональні об'єднання банків,

які створені відповідно до чинного законодавства України, визнають Статут

Асоціації, сплачують вступні і членські внески і статутною метою яких є

захист інтересів банків.

Членами Асоціації можуть бути зареєстровані в Україні у встановленому

порядку банки і банківські установи інших країн, які визнають Статут

Асоціації і виявили бажання увійти до неї на однакових з українськими

банками умовах. Крім заяви, вони подають до Асоціації основні відомості і

показники діяльності банку або банківської установи. Порядок сплати ними

членських внесків визначається З'їздом Асоціації.

Членами Асоціації з правом дорадчого голосу можуть бути підприємства

та організації, які працюють за договором з Асоціацією (або нею утворені) в

інтересах банків - членів АУБ. Ці підприємства сплачують внески в порядку,

затвердженому Радою.

Банки, підприємства та організації, що входять до Асоціації,

зберігають повну господарську та фінансову самостійність.

Члени Асоціації реалізують свої права та законні інтереси, а також

виконують свої обов'язки перед Асоціацією безпосередньо через керівника

банку або уповноваженого ним представника.

Прийняття в члени Асоціації здійснюється на підставі заяви, укладеної за

зразком, затвердженим Радою, і письмового визнання Статуту Асоціації.

Рішення про прийняття в члени Асоціації приймається Радою з наступним

затвердженням його З'їздом Асоціації.

Відмова у прийнятті в члени Асоціації не вимагає обгрунтування.

Член Асоціації, який порушує законодавство України або Статут Асоціації,

допускає некоректні дії, що негативно впливають на престиж членів

Асоціації, порушує Кодекс честі українського банкіра, може бути виключений

із Асоціації.

Виключення здійснюється відповідно до рішення Ради Асоціації з

наступним затвердженням його З'їздом Асоціації.

Права та обов'язки членів Асоціації.

Члени Асоціації мають право:

- обирати керівні органи Асоціації та бути обраними до них;

- подавати пропозиції до порядку денного З'їзду Асоціації не пізніше

ніж за два тижні до початку його роботи;

- брати участь у роботі над документами, що визначають головні напрями

діяльності Асоціації, подавати до Ради Асоціації пропозиції, спрямовані на

захист інтересів і вдосконалення діяльності Асоціації та банків;

- користуватися інтелектуальними розробками та матеріально-технічними

засобами, а також послугами, консультаціями та рекомендаціями, які

надаються виконавчим органам Асоціації;

- одержувати фінансову підтримку або гарантії у разі виникнення

надзвичайних обставин за умови прийняття відповідного рішення Радою

Асоціації;

- одержувати підтримку Асоціації під час розгляду спірних питань в

органах державної влади та управління, а також в НБУ;

- входити до складу регіональних об'єднань банків або обласних

відділень Асоціації, добровільно виходити з Асоціації, попередивши про це

не пізніше ніж за два місяці;

- звертатися з позовом до суду у разі порушення АУБ комерційної

таємниці.

Члени Асоціації мають рівні права та обов'язки.

Члени Асоціації зобов'язані:

- дотримуватися Статуту та виконувати рішення, що приймаються З'їздом;

- брати участь у реалізації цілей і завдань Асоціації;

- підвищувати ефективність роботи та престиж банків, їхню репутацію у

клієнтів;

- розвивати співробітництво між банками на основі доброзичливості,

взаємної поваги і підтримки, безумовного виконання взаємних зобов'язань;

- вчасно сплачувати членські внески та інші платежі;

- своєчасно і оперативно надавати Асоціації на її запит дані, що не

становлять комерційної таємниці, а також самостійно повідомляти про

реорганізацію банку, заміну його назви, адреси чи керівників, службових

телефонів керівників банку та інше.

5. Управління Асоціацією та її виконавчим органом.

Управління Асоціацією здійснюють:

- З'їзд Асоціації;

- Рада Асоціації;

- Президент Асоціації.

Вищим органом Асоціації є З'їзд.

З'їзд скликається не рідше одного разу на рік і не пізніше 1 липня

поточного року.

Позачерговий З'їзд скликається на вимогу не менше 1/3 членів Асоціації або

2/3 членів Ради.

З'їзд вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3

представників членів Асоціації.

Рішення З'їзду приймаються кваліфікованою більшістю голосів 3/4

присутніх на З'їзді представників членів АУБ з таких питань:

- прийняття Статуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;

- прийняття рішення про припинення діяльності Асоціації;

- фінансування спільних проектів.

Рішення З'їзду Асоціації з усіх інших питань приймаються простою

більшістю голосів присутніх на З'їзді представників членів АУБ.

До компетенції З'їзду Асоціації належить:

- прийняття Статуту Асоціації та внесення до нього змін і доповнень;

- розгляд і затвердження звітів Ради, Президента та Ревізійної комісії

Асоціації;

- затвердження рішень Ради про прийняття до Асоціації та виключення з

неї її членів;

- затвердження основних напрямів діяльності Асоціації та розгляд

питань, запропонованих її членами;

- встановлення розміру та терміну сплати вступних і членських внесків;

- обрання строком на три роки, але не більше двох разів підряд, Голови

Ради та Президента Асоціації;

- визначення кількісного складу і обрання строком на три роки членів

Ради та Ревізійної комісії з оновленням її персонального складу не менше

ніж на 30 відсотків;

- делегування певної частини належних йому повноважень Раді або

Президентові Асоціації.

У період між З'їздами управління Асоціацією здійснює Рада Асоціації.

Рада Асоціації:

- скликає З'їзд Асоціації, визначає порядок денний З'їзду, час і місце

його проведення;

- вносить на розгляд З'їзду проект основних напрямів діяльності

Асоціації на поточний рік;

- здійснює контроль за реалізацією рішень З'їзду і затверджених ним

основних напрямів діяльності Асоціації;

- приймає рішення про прийняття до Асоціації та виключення з неї

членів на підставах і в порядку, передбаченому п.3.3 і п.3.4 Статуту;

- затверджує кошторис на утримання Асоціації та її виконавчого органу;

- встановлює розміри посадового окладу Президента та Віце-президента

Асоціації;

- затверджує Положення про преміювання працівників виконавчого органу

Асоціації та виплату їм винагороди за підсумками роботи за рік;

- за пропозицією Президента Асоціації затверджує Віце-президента

Асоціації, визначає поточні завдання, здійснює контроль за їх виконанням;

- сприяє роботі Третейського суду Асоціації;

- визначає порядок сплати членських внесків для членів Асоціації,

прийнятих до її складу з правом дорадчого голосу, затверджує зразок заяви

на вступ до АУБ.

Голова Ради Асоціації:

- представляє Асоціацію в органах державної влади та управління,

громадських і міжнародних організаціях;

- є повноважним представником національних банківських кіл і Асоціації

у відносинах із зарубіжними банками, їхніми об'єднаннями, іншими

зарубіжними організаціями;

- головує на з'їздах та засіданнях Ради Асоціації;

- здійснює поточний контроль за реалізацією виконавчим органом рішень

з'їздів та Ради Асоціації;

- вносить пропозиції щодо кандидатур на посаду Президента і членів

Ради Асоціації;

Президент Асоціації:

- очолює виконавчий орган Асоціації;

- організовує виконання рішень з'їздів та Ради Асоціації;

- представляє виконавчий орган Асоціації в органах державної влади і

управління, громадських і міжнародних організаціях, у відносинах із

зарубіжними партнерами;

- сповіщає членів Асоціації про час і місце проведення З'їзду та його

порядок денний не пізніше ніж за 30 днів до його скликання;

- розпоряджається грошовими коштами та майном Асоціації;

- утворює необхідні підрозділи виконавчого органу і призначає їх

керівників;

- у межах затвердженого кошторису фонду оплати праці визначає

структуру, штатну чисельність, посадові оклади працівників виконавчого

органу Асоціації;

- приймає рішення про прийняття, звільнення з роботи та преміювання

працівників виконавчого органу Асоціації;

- подає Раді для затвердження кандидатур на посаду Віце-президента;

- укладає від імені Асоціації договори та дає від свого імені

доручення на одержання матеріальних цінностей;

- відкриває розрахункові та інші рахунки в банках, підписує першим

підписом грошово-розрахункові документи;

- забезпечує зв'язки із зарубіжними об'єднаннями банків та іншими

організаціями;

- вносить пропозиції щодо кандидатур Голови та суддів Третейського

суду АУБ.

Президент Асоціації може делегувати свої права Віце-президенту та

іншим працівникам виконавчого органу Асоціації.

Ревізійна комісія.

Ревізійна комісія обирається З'їздом і підзвітна виключно йому. З'їзд

визначає кількісний склад Ревізійної комісії та порядок її діяльності.

Голова Ревізійної комісії обирається зі складу Ревізійної комісії її

членами.

Комісія здійснює контроль за дотриманням Радою та Президентом Асоціації

вимог Статуту, виконанням рішень З'їзду, за фінансовою та господарською

діяльністю Асоціації.

Ревізійна комісія складає висновки за річними звітами та балансами і подає

їх З'їздові на затвердження.

Фінанси та майно.

Кошти Асоціації утворюються за рахунок:

- внесків членів Асоціації;

- прибутку від здійснення господарської діяльності підприємств,

створених Асоціацією;

- плати за проведення Асоціацією платних заходів, досліджень,

розробок;

- надходження від інших організацій;

- інших надходжень, отриманих на підставах, не заборонених

законодавством.

Члени Асоціації не несуть відповідальності щодо її зобов'язань, Асоціація

не несе відповідальності щодо зобов'язань її членів.

Припинення діяльності Асоціації.

Діяльність Асоціації припиняється шляхом ліквідації або реорганізації за

рішенням З'їзду Асоціації та на інших підставах, передбачених

законодавством України.

Ліквідація Асоціації здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною

З'їздом Асоціації. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї

переходять повноваження щодо управління Асоціацією.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Асоціації, складає

ліквідаційний баланс і подає його З'їздові.

Наявні в Асоціації грошові кошти після розрахунків із бюджетом, оплати

праці працівників Асоціації, а також все майно, що залишається після

ліквідації, розподіляються ліквідаційною комісією між членами Асоціації

пропорційно до їхніх внесків.

Майно, передане Асоціації в користування, повертається його власникам

у натуральній формі.

Ліквідація вважається завершеною, а Асоціація такою, що припинила свою

діяльність, з моменту виключення її з Державного реєстру.

Література

1. Конституція України

2. Цивільний Кодекс України

3. Закон України “Про підприємства в Україні”

4. Закон України “Про власність”

5. Закон України “Про підприємництво”

6. Закон України “Про господарські товариства”

7. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції в підприємницькій діяльності”

8. Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні”

9. Закон України “Про антимонопольний комітет”

10. Указ Президента України “Про створення Національної акціонерної

холдінгової компанії “Укрнафтогаз”

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. №765 “Про

запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”

12. Положення про холдінгові компанії, що створюються в процесі

корпортизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України

від 11.05.94 за № 224/94

13. Положення про порядок одержаня згоди Антимонопольного комітету Укарїни

на створення холдінгових компаній в процесі корпоратизації та

приватизації

14. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 13.02.98 р. № 01-8/55

“Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних із створенням,

реорганізацією та ліквідацією підприємств”

15. Березюк О. “Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи

розвитку”. Право України.- 1998- № 3

16. Вінник О. “Характерні риси господарських організацій”.

Предпринимательство, хозяйство и право.- 1998- № 6

17. Грудницкая С. “Порядок формирования объединений предприятий: структура

и компетенция органов объединения” . Предпринемательство, хозяйство и

право.- 1996- № 9

18. Грудницька С. “Відмінність об’єднань підпрємств від господарських

товариств”. Право України.- 1994- № 9

19. Дикань В. “Про створення фінансово-промислових груп в Україні” .

Економіка України.-1995- № 11

20. Комаров В. “На межгосударственном уровне определен порядок создания и

регулирования деятельности транснациональных корпораций”.Риск.1998№ 4

21. Кожевников В., Гончарова І. “Корпорация по-украински”. Финансовая

консультация.- 1998- № 27

22. Мамубов В.К., Чувпило О.О. “Господарське право зарубіжних країн”

23. Никологородский Д. “Крупные интегрированные структуры в

промышленности”. ЭКО.- 1997- № 11

24. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право (курс лекцій), 1996 р.

25. Терещенко М. “Франчайзинг як партнерський бізнес” . Економіка, фінанси,

право.- 1998- № 10

26. Уманцив Г., Уманцив Ю., Лысенко О. “Некоторые экономико-правовые

аспекты функционирования объединения предприятий в Украине”.

Предпринимательство, хозяйство и право.-1997-№ 5

27. Хомяк С. “Вы решили ликвидировать общество - как это сделать?” Баланс.-

1998- № 31

28. Чубарь А. “Организационно-правовые формы деятельности транснациональных

компаний”. Бизнес.-1998 - №18

29. ШакунВ.І., Мельник П.В. Правові аспекти підприємницької діяльності.

Київ. Джерела.- 1997 р.

30. Шовкун І. “Законодавчі аспекти створення холдінгових компаній”. Закон і

бізнес.- 1994

31. Шемшученко Ю.С. Юридический справочник предпринимателя

-----------------------

ФРАНЧАЙЗЕР

n передача інструкції по бізнесу;

n навчання та консультації;

n постачання обладнання, товарів та ін.;

n інформаційне забезпеченн;

n реклама;

n допомога у фінансуванні, прогнозуванні, тощо;

n контроль.

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ ФРАНЧАЙЗІ

1-й франчайзі

n-й франчайзі

3-й франчайзі

2-й франчайзі

ПРАВА

ОБОВ’ЯЗКИ

n організація бізнесу під Маркою франчайзера;

n самостійність прийняття рішень, за виключенням змін у концепції

бізнесу;

n прогнозування діяльності підприємства;

n підбір песоналу;

n організація бухгалтерського обліку та ін.

n нерозголошення комерційної таємниці;

n плата за франшизу (одноразова) і поточна плата (роялті);

n звіт про діяльність підприємства;

n чітке виконання норм, правил та обмежень згідно концепції бізнесу;

n відрахування у загальний рекламний бюджет, тощо.

Мал.1. Структура франчайзингової системи.