Контрольна з праваКонтрольна з праваМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ SHURA19@YANDEX.RU Контрольна робота з дисципліни “ 1. Поняття та види цивільного судочинства. Цивільне судочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків іншими суб'єктами - судом, органом судового виконання і учасниками процесу цивільних процесуальних дій. Завданням Цивільного судочинства є захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, органів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у відповідності з чинним законодавством. КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом, товариським судом. Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративному порядку. Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражного суддю покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних та сімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування, органами реєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові відносини ст.221 КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами селищ, міст, а саме утворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього – арбітражним судом, третейським судом і в загальному судовому порядку. Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин (ст.1 ЗУ “Про третейській суд”). Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовому порядку. Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав та свобод громадян. Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідношення). Процесуальною формою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені в відповідних процесуальних документах. Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який складається: з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних, сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин; справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Все це є провадженням в цивільних справах. Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків. Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять зміст процесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів, органів судового виконання (примусове виконання судових і інших рішень), осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу. Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання – обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права (ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду (ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві. Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів в галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об‘єднує норми і інститути ЦП права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І та ІІ). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всі послідуючі). Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно- процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу. 2. Порядок вступу в процес у справі правонаступника і його правове становище. Процесуальне правонаступництво. У випадках вибуття однієї зі сторін у спірному чи встановленому рішенням правовідносин (смерть громадянина, припинення існування юридичної особи, поступка вимоги, переведення боргу) суд допускає заміну цієї сторони її правонаступником. Правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу. Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу, обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, що правонаступник замінив. Процесуальне правонаступництво, тобто заміна однієї зі сторін процесу іншою особою, правонаступником, відбувається в тих випадках, коли права чи обов'язки одного із суб'єктів спірних матеріальних правовідносини в силу тих чи інших причин переходять до іншої особи, яка не приймала участі в даному процесі. Основою правонаступництва є правонаступництво, передбачене нормами матеріального права. Як правило, це буває у випадку зміни суб'єкта права чи обов'язків в правовідносинах, коли новий суб'єкт цілком чи частково приймає на себе права чи обов'язки свого правопопередника, так називаного універсального чи сингулярного правонаступництва в матеріальному праві. Універсальне правонаступництво може мати місце у випадку смерті громадянина і переходу його майна за законом або за заповітом до його спадкоємців. Підставою для правонаступництва юридичних осіб є реорганізація юридичної особи, коли при злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з них переходять до знову виниклої юридичної особи відповідно до передатного акта. Закон указує на перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Однак у практиці розгляду справ суди не завжди перевіряють підстави правонаступництва і перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Ліквідація юридичної особи не спричиняє правонаступництва. Що стосується правонаступництва в окремих матеріальних правовідносинах (сингулярному) по цивільному праву, то вони спричиняють процесуальне правонаступництво. Права кредитора переходять по зобов'язанню до іншої особи на підставі закону і настання зазначених у ньому обставин: за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли можливість такого переведення передбачена законом; унаслідок виконання зобов'язання боржника його поручителем чи заставником, що не є боржником по цьому зобов'язанню, і в інших випадках. Поступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону, іншим правовим актам чи договору. Переведення боржником свого боргу на іншу особу також волоче правонаступництво. Однак переведення можливе тільки при наявності згоди на переведення боргу самого кредитора. Однак правонаступництво в процесі допускається не завжди, оскільки матеріальні правовідносини не допускають такого правонаступництва. Існують такі права й обов'язки, особисто - довірчий характер яких не допускає можливість переходу прав і обов'язків до іншої особи. Так, не може перейти до іншої особи обов'язок платити аліменти на утримування конкретної особи, у відношенні якої платник аліментів виступає як аліментнозобов'язане обличчя. Не допускається без згоди боржника поступка вимоги по зобов'язанню, у якому особистість кредитора має істотне значення для боржника. Порядок процесуального правонаступництва підкоряється визначеним правилам і проходить у визначених рамках, установлених законом. Воно можливо на будь-якій стадії процесу, тобто на тій стадії, на якій вибуває правопопередник. Заявляючи клопотання про вступ у процес як правонаступник, зацікавлена особа повинна себе легітимізувати у якості даного учасника процесу і представити відповідні докази у вигляді необхідних документів, що підтверджують перехід до нього прав і обов'язків правопопередника. Закон передбачає можливість призупинення виробництва в справі по підставах, передбачених законом. Коли правонаступництво настає у відношенні декількох осіб, суд повинен сповістити кожного з них, і їх вступ у процес обумовлено волею кожного з них. Проведення в справі відновляється шляхом винесення визначення. Правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони тим, що процес у справі продовжується з того моменту, коли він припинений, і всі дії правопопередника обов'язкові для правонаступника. Вступ у процес правонаступника не означає початку нового процесу. Сторони в процесі не тільки наділені процесуальними правами, але і несуть певні процесуальні обов'язки, які підрозділяються на загальні і спеціальні. Загальні процесуальні обов'язки. У ряді загальних обов'язків важливе місце займає сумлінність. Володіючи широкими процесуальними правами, сторони зобов'язані сумлінно їх використовувати. У більшості випадків цей обов'язок виконується добровільно, однак на сторону, що несумлінно заявила безпідставний позов або суперечку проти позову або систематично протидіючому правильному і швидкому розгляду і вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності із середнім заробітком. Сторони зобов'язані підкорятися процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії у встановлені законом або судом терміни, вчасно оплачувати витрати в справі, представляти процесуальні документи за встановленим законом формою. Недотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснення відповідних процесуальних дій. Що стосується загального обов'язку сторони бути правдивою в ході процесу, то, на мій погляд, цей обов'язок має моральний, а не правовий характер. Спеціальні процесуальні обов'язки різні і залежать від характеру конкретних процесуальних дій, стадії цивільного процесу. Вони покладаються на сторони в зв'язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій. 3. Поняття та значення процесуальних строків. Одним із властивостей цивільної процесуальної форми виступає її строковість, тобто законодавче визначення часу, який з точки зору законодавця є прийнятним для виконання певних процесуальних дій. Визначення цивільним процесуальним законодавством процесуальних строків має суттєве значення для правозастосовчої практики, забезпечує своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ і, відповідно, своєчасний захист порушених прав. Процесуальний строк – це період часу, визначений для вчинення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами або за вказівкою закону або за приписом суду. Правовий строк можна визначити як період або моменту часі з настанням або закінченням якого пов‘язано певну дію або подію, що має юридичне значення. За підставами встановлення можна виділити строки, які визначаються: 1) законом; 2) планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4) рішенням суду. За ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні і диспозитивні. За розміром обсягу прав і обов‘язків сторін по окремих періодах часу розрізняють загальні і окремі строки. Цивільним процесуальним законом встановлені два види процесуальних строків – встановлені законом і призначені судом (стаття 84 Цивільного процесуального кодексу України – надалі – ЦПК). До строків першого виду слід віднести ті, тривалість яких визначена процесуальним законодавством, зокрема: . за положеннями статті 146 ЦПК підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше як у семиденний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви; . за положеннями статті 148 ЦПК після закінчення підготовки справи до судового розгляду призначені до слухання справи повинні бути розглянуті в такі строки: 1) трудові справи – в семиденний строк; 2) справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, - у десятиденний строк; 3) всі інші справи - у п’ятнадцятиденний строк. . за положеннями статті 199 ЦПК протокол повинен бути оформлений в строк не пізніше трьох днів з дня закінчення судового засідання, а протоколи про окремі процесуальні дії - не пізніше наступного дня після їх проведення. У виняткових випадках по особливо складних справах складення та підписання протоколу може бути здійснено в строк не пізніше десяти днів після закінчення судового засідання; . за положеннями статті 203 ЦПК письмова заява, що подається стороною, або особою, яка бере участь у справі з вимогою обґрунтування висновків суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення; . за положеннями статті 292 ЦПК апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом п’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення. . За нормами статті 321 ЦПК касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції. У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу, чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж в межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. До строків, призначених судом, відносять строки, тривалість яких визначається судом на основі вивчення обставин кожної окремої справи і характеру даної процесуальної дії.. Так наприклад, відповідно до положень статті 139 ЦПК суддя, встановивши, що позовна заява подана з порушенням вимог щодо її реквізитів, представляє позивачеві строк для виправлення недоліків позовної заяви. Такий же характер строків і для усунення недоліків апеляційної скарги, представлення додаткових доказів, тощо. За нормами статті 176 ЦПК суд може відкласти розгляд справи у випадках, передбачених цим Кодексом, а також при неможливості розгляду справи в зв’язку з необхідністю витребувати нові докази або в разі необхідності замінити відведеного суддю. При цьому суд, відкладаючи розгляд справи, призначає день нового судового засідання. Правила о процесуальних строках розповсюджуються перш за все на сторони та інших осіб, які приймають участь у в цивільній справі, на діяльність суду. Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Загальний строк позовної давності складає три роки. Строк позовної давності починається з часу, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення свого права. В ряді випадків встановлюються скорочені строки позовної давності. Напр.: поставка неякісної продукції, поставка продукції що швидко псується тощо. Все це детально регулює ЦК. Строки починаються (обчислення) з наступного дня після їх виникнення. Строки, які обчислюються днями, закінчуються о 24 годині останнього дня строку. Якщо виконання зобов‘язання пов‘язано з діяльністю певних установ, то закінченням строку є закінчення робочого дня відповідних установ в останній день строку. Пересилання товарів, документів, інших предметів вважається виконаним, якщо вони відправлені до 24 години останнього дня строку, навіть якщо вони вчасно не поступили до отримувача. Якщо строки обчислюються місяцями, то останнім днем строку вважається останній день останнього місяця. Якщо строк встановлюється півмісяця, то вважається, що строк становить 15 днів. Вказувати строки найліпше в днях та датах. Відповідно до положень статті 86 ЦПК строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями і днями. Наприклад, рішення суду по справі, в якій стороною виступає громадянин, може бути пред’явлений до примусового виконання на протязі трьох років з моменту набрання зазначеним рішенням законної сили. Строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За положеннями статті 347 ЦПК Ухвалені судом касаційної інстанції рішення або ухвали набирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не підлягають. Сторони повинні представити докази або сповістити про них в суд до початку судового засідання. (ст.. 34 ЦПК). Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то за останній день строку вважається перший після нього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка повинна неминуче наступити, починається наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де службові заняття кінчаються раніше, то строк закінчується в момент припинення цих занять. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту. В певних випадках перебіг строку може зупинятись. Так, відповідно до положень статті 224 ЦПК провадження в справі зупиняється 1) в разі смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, які були стороною в справі або в разі втрати стороною дієздатності – до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника; 2) у випадку перебування відповідача в діючій частині Збройних Сил України або просьби позивача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил України – до повернення сторони зі складу діючої частини Збройних Сил України; 3) у випадку, неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається у цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку – до набрання законної сили вироком, рішенням, ухвалою або постановою, від яких залежить вирішення справи; 4) у випадку перебування позивача або відповідача в складі Збройних Сил України на дійсній строковій службі або притягнення цих осіб до виконання будь-якого державного обов’язку - до повернення позивача або відповідача із складу Збройних Сил України або до закінчення виконання ними державного обов’язку; 5) у випадку тяжкого захворювання сторони, підтвердженого документами лікувального закладу – на час хвороби сторони; 6) у випадку розшуку відповідача – до закінчення розшуку відповідача; 7) у випадку знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні - на час знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні; 8) у випадку призначення судом експертизи - на час проведення експертизи. Пропуск встановленого законом чи судом процесуального строку тягне для учасників процесу, як правило, неможливість вчинення даної процесуальної дії. Проте в деяких випадках процесуальний строк, який пропущено – може бути продовжено або поновлено. Строки, призначені судом, на прохання сторони або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продовжити. Застосування правил про продовження чи поновлення пропущеного строку залежить від виду строку. Якщо пропущено строк, призначений судом або суддею, то по заяві сторони або іншої особи, яка приймає участь у справі, суд може поновити цей строк – у випадку, якщо визнає причини пропуску поважними. Питання про поновлення пропущеного строку вирішує з викликом сторін і повідомленням осіб, які беруть участь у справі, той суд, в якому слід було вчинити пропущену процесуальну дію або до якого слід було подати документ, проте неявка цих осіб не перешкоджає вирішенню поставленого перед судом питання. Одночасно з проханням про поновлення строку належить провести ту дію або подати той документ, відносно якого порушено прохання. На ухвалу суду або судді про відмову поновити пропущений строк може бути подано скаргу, внесено окреме подання. Продовження строку представляє собою представлення нового строку на вчинення певної процесуальної дії, яка не була за поважних причин вчинена в строк, кий був призначений раніше. Поновлення пропущеного строку являє собою не представлення нового строку, а дозвіл суду при наявності поважних причин пропуску строку вчинити особі ту дію, на вчинення якої нею пропущено встановлений законом строк. Література 1. Конституція України. 2. Цивільний процесуальний кодекс України, ВВР, 1963, № 30, ст.. 464. 3. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Київ.1990р. 4. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р 5. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. Москва 1996р 6. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекций., 2-е изд., дополн. – ООО «РИРЕГ», 1995. – с. 60 |
|