Дипломная работа: Шляхи підвищення ефективності виробництваДипломная работа: Шляхи підвищення ефективності виробництваДИПЛОМНА РОБОТА на тему "Шляхи підвищення ефективності виробництва" Вступ Актуальність теми. В економіці України в 2003–2004 роках відбулося зростання обсягів виробництва. На жаль, зазначені процеси не є результатом поліпшення стану та підвищення технічного рівня парку технологічного обладнання великих підприємств машинобудування. Це зростання є наслідком певного підвищення рівня завантаження основних виробничих фондів великих підприємств (здебільшого в металургії та хімічній промисловості) і пожвавлення окремих галузей легкої та харчової промисловості, де не потрібні однострокові великі вкладення капіталу в розвиток. Стабільність таких темпів зростання може забезпечити тільки інноваційний шлях розвитку народного господарства в цілому, та в першу чергу в машинобудуванні. Прискорення морального зносу технологічного обладнання промислових підприємств під впливом науково-технічного прогресу призвело до того, що обладнання застаріває швидше, ніж зношується в процесі використання. У зв’язку з цим урахування темпів та рівня морального зносу в усіх його проявах стає дедалі важливішим. Дуже важливо своєчасно виявляти ту межу, за якою подальше використання обладнання стає економічно недоцільним. Великі промислові підприємства України орієнтовані на виробництво великих обсягів продукції, які набагато перевищують місткість її внутрішнього ринку. Отже, потрібно якомога скоріше виходити на зовнішні ринки. Але це потребує переходу до нового рівня якості продукції, зміни її асортименту та номенклатури, стандартів і вимог до виробництва. Необхідно також проводити відновлення продукції, технології та технологічного обладнання у великому масштабі, у стислі строки, та ще й з дефіцитом коштів на її фінансування. Це вимагає виявлення найбільш важливих об’єктів відновлення, та координування процесу фінансування. В таких умовах особливого значення набуває визначення строків корисного використання технологічного обладнання з урахуванням морального та фізичного зносу, як і передбачено стандартами бухгалтерського обліку. Строк корисного використання кожного окремого об’єкта може бути не тільки основою для визначення норм амортизації обладнання, як термін відшкодування зносу, але й важливим показником планування процесу його відновлення. Саме це зумовлює актуальність дослідження. Зв'язокроботи з науковими програмами, планами, темами. Дипломна робота виконана відповідно до планів підприємства почати впровадження нового обладнання та технології виробництва. Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є розробка теоретичних основ, методичних і практичних рекомендацій щодо питань підвищення ефективності виробництва підприємств машинобудування та визначення строків корисного використання об'єктів активної частини основних виробничих фондів з урахуванням фізичного та морального зносу. Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: дослідити теоретичні основи виникнення морального і фізичного зносу технологічного устаткування та процесу його відшкодування; проаналізувати чинне у сфері оновлення основних виробничих фондів законодавство; удосконалити єдину для цілей економічного аналізу, планування й обліку термінологію в частині, що стосується зносу та відновлення основних виробничих фондів і уточнити класифікацію процесів відновлення; розробити підхід щодо планування показників строків корисного використання основних виробничих фондів для застосування в діючих методах амортизації; розробити спосіб визначення фактичного рівня зносу основних виробничих фондів підприємства з урахуванням фізичного та морального зносу. Об'єктом дослідження є процес відновлення основних виробничих фондів підприємств машинобудування. Предметом дослідження є принципи, методи та практичні аспекти відшкодування морального зносу технологічного обладнання підприємств машинобудування. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися загальнонаукові принципи проведення досліджень. Теоретична база дослідження – наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі економіки зносу та відновлення технологічного обладнання промислового підприємства. Правове поле дослідження складає чинне законодавство у сфері визначення зносу та проведення заходів відновлення технологічного обладнання. Інформаційна база охоплює статистичні дані про стан обладнання підприємств в Україні та дані, що отримані в ході власних досліджень. У роботі використано методи структурно-логічного аналізу (у ході аналізу законодавчої та нормативної бази, обґрунтування, уточнення, упорядкування й узгодження термінології), математичного моделювання (при розробці алгоритму вибору об'єктів відновлення); метод логічного моделювання (у ході теоретичного обґрунтування системи показників рівня морального та фізичного зносу засобів виробництва). Наукова новизна отриманих результатів. Основний науковий результат роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних основ визначення реального рівня зносу технологічного обладнання, підходів щодо планування його відновлення. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому що удосконалено класифікацію морального зносу засобів виробництва з виділенням суспільного морального зносу, що проявляється як втрата їх суспільної корисності та ринкової вартості, та індивідуального морального зносу, який веде до втрати індивідуальної корисності для власника і проявляється в скороченні строку корисного використання обладнання на конкретній операції технологічного процесу виробництва, та факторів, що впливають на рівень морального зносу засобів виробництва та швидкість його накопичення, понятійний апарат економічного аналізу, обліку, планування та податкового законодавства в частині, що стосується відновлення основних фондів на основі врахування економічного змісту процесів їх зносу та відновлення; Практичне значення отриманих результатів дослідження. Розроблені в дипломній роботі підходи, способи й методи визначення морального зносу та його відшкодування являють собою методичну основу для вдосконалення планування відновлення технологічного обладнання промислових підприємств, більш точного обчислення балансової вартості основних засобів та її зближення з ринковою вартістю обладнання, що виводиться з експлуатації або підлягає оцінюванню у складі єдиного господарського комплексу при продажу. До числа результатів, що мають найбільше практичне значення, належать: методика визначення строків корисного використання об'єктів активної частини основних виробничих фондів, що дозволяє визначити оптимальний термін проведення заходів відновлення щодо кожного окремого об’єкта; спосіб обчислення рівня фактичного зносу технологічного обладнання підприємств машинобудування з урахуванням суспільного морального зносу, який дає можливість обґрунтувати вартість обладнання при його виведенні з експлуатації та продажу або визначити попередню суму витрат на відшкодування зносу для подальшого використання. Результати дослідження розраховані на базі ВАТ «ХК «Луганськтепловоз». 1. Теоретичні основи вибору шляхів підвищення ефективності виробництва 1.1 Підвищення ефективності виробництва методом відновлення устаткування При середньому рівні зносу ОВФ у промисловості України, що становить понад 55%, зростання обсягів виробництва без відновлення технічної бази виробництва неминуче зупиниться в результаті падіння фактичних потужностей, досягнення критичного рівня, як з погляду економічних границь експлуатації зношеної техніки і застарілих технологій, так і в плані різкого зростання кількості й ваги наслідків аварійних зупинок. До цього треба додати, що на великих підприємствах, особливо важкого та транспортного машинобудування, верстатобудування, електротехнічної галузі, знос фондів досяг 80–90%. Потрібен новий підхід до відновлення ОВФ на основі стандартів і вимог світового ринку. Ситуація погіршується тим, що на даний час в Україні немає єдиного понятійного апарату, який відображає сутність процесів зносу, його відшкодування шляхом відновлення засобів виробництва, й у тому числі основних виробничих фондів (засобів) підприємства (далі – відновлення ОВФ), яке було б закріплене в концепції технічної політики держави. Немає навіть єдиного підходу до визначення тієї частки засобів виробництва, яка багаторазово використовується впродовж одного виробничого циклу. Економіка і податкове законодавство оперує поняттям – «основні фонди (ОФ)», тоді як бухгалтерський облік побудовано на понятті «основні засоби (ОсЗ)», визначені як частка необоротних матеріальних активів. Економічний зміст цих термінів та перелік елементів майже повністю збігається, але на практиці вартість ОВФ і ОсЗ визначається по-різному й у різних цілях, та вони навіть по-іншому структуруються. Що ж стосується безпосередньо відновлення, як процесу відшкодування морального та фізичного зносу, то цьому питанню за останній період майже не було присвячено фундаментальних наукових праць, воно розглядалося лише як напрямок інвестиційної діяльності підприємства [8, 11]. Це призвело до того, що глобальні питання розвитку підприємства знаходять відображення в наукових розробках, тоді як актуальні проблеми методичного плану не вирішуються. Наприклад, є необхідність у врахуванні морального зносу в розрахунках норм амортизації, але ж немає затверджених методичних вказівок, як це робити. У традиційному трактуванні відновлення ОВФ [9, 10, 12, 14] розглядається за укрупненими напрямками, що не мають чітких меж, де автори дотримуються класифікації, яка застосовувалася в загальнодержавних, а інші – в галузевих методичних розробках. Однак в офіційних методичних матеріалах, не дається визначення напрямків відновлення, мова йде тільки про напрямки капіталовкладень, тому класифікації, побудовані на зазначених матеріалах не можуть бути досить повні та не відображають характерних рис процесу, що вимагають визначеної організації робіт. Існуюча класифікація відновлення не відповідає вимогам ринкової економіки ще й тому, що напрямки відновлення визначалися відповідно до напрямків централізованого державного фінансування (на реконструкцію, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво). Оскільки в умовах ринку підприємство формує кошти на відновлення саме, воно ж повинно визначати конкретні об’єкти відновлення, його види, форми, напрямки, що найбільш повно відповідають сучасним вимогам з урахуванням перспектив розвитку і парку обладнання, і технології, і продукції, і ринку. У плануванні відновлення підприємство може використовувати різні системи показників, які базуються на визначенні потужностей, розрахункові показників виробничого потенціалу, визначенні вікової структури парку та інші, що відповідають конкретній виробничо-фінансовій обстановці і ринковій кон’юнктурі. Найбільш повно зазначені умови можуть бути враховані при використанні показників морального та фізичного зносу. Однак для його застосування в практиці планування відновлення має бути уточнена класифікація морального зносу, розширена система показників з урахуванням умов ринку, розмежовані прояви морального зносу в сфері виробництва засобів виробництва й у сфері їхньої експлуатації, враховані прояви морального зносу стосовно моделі машини, парку машин, окремо узятому об’єктові основних фондів (засобів). Крім цього, необхідно виділяти і враховувати в єдиній класифікації дві найбільші складові процесу відновлення – у виробництві й експлуатації засобів виробництва, а також враховувати, що відновлення потребують не тільки окремі одиниці обладнання, але і єдині комплекси – виробництва, підприємства, галузі, промисловий комплекс країни в цілому. Сфера виробництва засобів виробництва є основним джерелом виникнення морального зносу другого роду, що виявляється стосовно ОВФ у сфері їхньої експлуатації, – одного з основних факторів, які визначають обсяги, напрямки і форми відновлення, а також методи їхнього планування на всіх рівнях керування. З цього погляду, доцільно використовувати уточнену класифікацію, що відображає сучасні вимоги до планування відновлення в ринковій економіці та специфічні прояви морального зносу в умовах його прискорення (рис. 1.1). Згідно з цією класифікацією потрібно розглядати окремо модель машини, парк діючого обладнання та діючу одиницю обладнання, тобто конкретну машину. Кожен з цих об’єктів потребує специфічних форм відновлення з притаманними їм методами, засобами реалізації, особливостями фінансування. Так, модель машини – це об’єкт, який підлягає відновленню у сфері виробництва засобів виробництва. Відновлювальні процеси тут стосуються верстатобудівних підприємств. У сфері експлуатації відновлювання моделі може відбуватися лише в напрямку агрегування даної машини (моделі) з іншими моделями або агрегатами задля виконання конкретних завдань конкретного виробництва. При цьому вихідна модель зміниться на модифіковану з урахуванням того, що агрегуватися можуть кілька машин різних моделей одночасно, й далі ця нова модель тиражуватися не буде, або тираж буде маленький й лише для власних потреб. До цього треба додати, що зміна моделі машини може реалізуватися раніше, ніж вона піде в серію. Тоді ці зміни відобразяться у змінах до проекту. Якщо такі зміни є корінними, то мова йде про заміну даної моделі на іншу у її виробництві. Якщо ж ні, то це модернізація вихідної моделі у її виробництві може здійснюватися кілька разів у процесі поступового переходу до принципово нової моделі. Якщо зміна моделі машини у процесі її виготовлення означає для верстатобудівного підприємства зміну продукції, то заміна діючого обладнання на підприємстві, що його експлуатує, може бути викликана цілою низкою причин. Це може бути високий рівень фізичного зносу, який робить подальшу експлуатацію обладнання неефективною. А, може, причиною є швидке зростання рівня морального зносу другого роду, що випереджає зростання зносу фізичного. Заміна також може бути наслідком переходу підприємства на виготовлення іншої продукції, що потребуватиме й іншої технології. Таке може спричинитися при переході виробництва до іншого типу, наприклад, якщо підприємство переходить до масового виробництва тієї ж продукції або, навпаки, від серійного виробництва переходить на позамовну систему. Діюча одиниця обладнання є елементом парку діючого обладнання підприємства, окремого виробництва або якоїсь ланки техпроцесу. Парк обладнання – це вже складна технічна система, яка не є механічною сумою окремих машин. Парк обладнання має свою організаційну та виробничу структуру. Кожен окремий елемент (машина) має свої власні характеристики, які у тій чи іншій мірі відповідають рівню парка в цілому, а також потребам конкретного робочого місця. З цього витікає протиріччя, бо рівень парка обладнання якщо і змінюється, то повільно, тоді як потреби конкретного робочого місця можуть змінюватися досить часто та різко в залежності від співвідношення потреб робочого місця та можливостей встановленого на цьому місці обладнання. Відновлення на підприємстві, в окремому виробництві, на кожній ланці виробничого процесу може бути реалізоване у вигляді реконструкції, технічного переобладнання або розширення виробництва. Треба зауважити, що на даний момент є розбіжності у визначенні всіх цих понять, а також у переліку ознак віднесення робіт до того чи іншого напрямку відновлення. Дехто каже, що найважливішим критерієм є коефіцієнт відновлення або коефіцієнт приросту виробничих потужностей [27]. Однак досить важко дати обґрунтування конкретних показників, що відділяють, наприклад, реконструкцію від технічного переобладнання. Саме тому різні автори пропонують дуже широкий діапазон значень цих показників, що відрізняються у кілька разів. Тому треба виходити з того, що організаційну форму того чи іншого напрямку відновлення все ж таки визначає ряд характерних особливостей, а саме: перелік характерних саме для цього напрямку робіт (будівельні, монтажні, механоскладальні, налагоджувальні); засіб організації виконання робіт (наприклад, передача їх спеціалізованому підрядчику, закупівля готових блоків, власне виготовлення); масштаб змін та необхідність залагодження окремих питань з місцевою владою; економічна сутність змін (поступове накопичення, ступінь переходу на більш високий рівень розвитку, інтенсивний або екстенсивний напрямок розвитку); система обмежень, у яких відбувається процес відновлення (обмеження по території, у часі, у ресурсах, у методах виконання робіт); необхідність зупинення повністю або частково технологічних процесів основного виробництва. З урахуванням сказаного вище можемо визначити основні терміни, що характеризують процеси відновлення. Технічне переобладнання – це напрямок інтенсивного відновлення, що реалізується методами заміни, модернізації та об’єднання окремих машин в комплекси на діючих виробничих площах без довготривалої зупинки основного виробництва, не потребує узгодження із сторонніми організаціями і виконується за єдиним планом. Реконструкція – це напрямок переважно інтенсивного відновлення, пов’язаний з необхідністю зміни організаційної, виробничої структури, структури управління, що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу та об’єднання окремих машин в комплекси як на діючих, так і на знов збудованих виробничих площах у межах периметра діючого підприємства, який дозволяє використати новітні технології по окремих виробництвах і потребує зупинки основного виробництва на період виконання основних обсягів робіт за етапами єдиного плану. Розширення виробництва – це напрямок переважно екстенсивного розвитку, що передбачає обмежене використання нових технологій на знов збудованих площах як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що потребує згоди органів місцевої влади, і забезпечує виготовлення традиційної продукції у збільшених об’ємах переважно на основі традиційних технологій. Нове будівництво – це напрямок відновлення таких об’єктів, як фірма, об’єднання підприємств, галузь виробництва, пов’язаний зі зміною їх структури, як інтенсивного, так і екстенсивного характеру розвитку, в залежності від рівня використовуваних технологій та прогресивності продукції, що реалізується шляхом додаткового вводу передової техніки на знов зведених площах, що виділені додатково згідно з планом розвитку регіону, галузі. Відновлення може відбуватися, як вже було показано, у вигляді заміни, модернізації, додаткового введення обладнання, будівництва, переоснащення обладнання та його об’єднання у комплекси. Слід відзначити, що кожен з цих видів відновлення (рис. 1.2) має свої характерні особливості, які дозволяють виділити підвиди відновлення, кожен з яких потребує окремих методів реалізації. Так, заміна може бути рівноцінною, а може бути зі зміною показників. Рівноцінна заміна характерна для періодів сталого і довготривалого рівня виробництва продукції, попит на яку не змінюється довше, ніж середній строк служби обладнання, на якому ця продукція виробляється, але ж менше, ніж потрібно на зміну моделей у виробництві цього обладнання. Заміна зі зміною показників відбувається частіше, бо не потребує згаданих вище умов, до того ж дозволяє поступово поліпшувати рівень парку обладнання в цілому. На практиці можлива ситуація, коли на конкретному робочому місці потрібна машина більш застарілої моделі, ніж сучасна. Така заміна теж можлива, бо дозволяє, як правило, економити на енергоносіях. Підвиди модернізації розрізняються переважно за призначенням. Так, ремонтна модернізація дозволяє ліквідувати навіть залишковий фізичний знос, який не можна ліквідувати за допомогою ремонту. При цьому конструкція, що модернізується, змінюється незначно, але ж дозволяє замінити найбільш ненадійні, фізично зношені вузли на нові. Технологічна модернізація, як правило, дозволяє знизити енерговитрати, витрати праці, зменшити рівень відходів та браку, що дозволяє підняти технологічний рівень об’єкта до сучасного за умови виконання тих самих операцій, що і раніше, або ж дати можливість обробляти аналогічні деталі більшого типорозмірного ряду. Технологічна модернізація є альтернативою заміні обладнання, до того ж може бути виконана без зупинки виробництва у найкоротші терміни та з меншими витратами. Модернізація за розширенням функцій передбачає або повну зміну функцій, або розширення діапазону операцій. При цьому підвищуються рівні універсальності обладнання, гнучкості парку в цілому, зростає можливість переналадки обладнання на виготовлення нової продукції. Оскільки при цьому знижується рівень спеціалізації, то цей підвид модернізації доцільно використовувати в одиничному та мілко серійному типі виробництва. Альтернативою цьому підвиду модернізації є розширення рівня кооперації з передачею окремих операцій на інші підприємства у вигляді замовлень або закупівля цілих готових вузлів. Додаткове введення обладнання доцільне тільки тоді, коли неможливо вирішити проблеми наявним парком машин, тому що, як показала практика, додаткове введення не дозволяє у більшості випадків повністю використати можливості як нової машини, так і того парку, що склався і взаємодіє з новою технікою. Додаткове введення традиційної техніки теж має свої недоліки, тому що, добре вписуючись у технічний рівень існуючого парку, фізично нова традиційна техніка не встигне відробити свою вартість, як вже виникне необхідність замінювати весь парк, або технологічну лінію, або технологію внаслідок морального зносу. Таким чином, додаткове введення як традиційної, так і прогресивної техніки обмежене економічними показниками ефективності їх використання. Найбільш ефективним є додаткове введення традиційної техніки з виготовлення традиційної продукції, зміна якої не прогнозується на довгострокову перспективу, на нових площах. Такий вид відновлення як переоснащення обладнання дуже близький до його модернізації, однак має специфічні відмінності. Так, наприклад, переоснащення у більшості випадків потребує лише зміни оснастки, інколи робочих органів або ж агрегування додаткових вузлів, таких як перевантажуючі роботи, бункери завантаження, автомати керування процесами. Що ж до модернізації, то вона потребує зміни конструкції самої машини, її несучих елементів, стикуючих вузлів. Переоснащення дозволяє автоматизувати обладнання або змінити функції, які воно виконує, тому можна виділити ці два напрямки в окремі підвиди переоснащення. Зміна функцій (наприклад, переобладнання токарно-гвинторізного станка на горизонтально-свердлильний) може бути виконана з додаванням позиції обробки, наприклад, дві замість одної, без змін основного приводу. Частіше за все таке обладнання переходить з розряду універсального до розряду спеціального. Це пов’язано з тим, що припасування додаткових вузлів звужує діапазон використання машини. Так, наприклад, якщо встановлено завантажувальний бункер та автоматичне фіксування деталі, цей станок без переоснащення вже не можна використовувати для виготовлення іншого типорозміру деталі, бо цього не дозволить конструкція бункера. Сам термін «відновлення» у сучасному розумінні не однозначний. Відновлення іноді трактується як «…стадія відтворення основних фондів, у ході якої відбувається їхнє відшкодування в натурально-речовій формі» [28]. Якщо прийняти цю точку зору, стає неясно, за рахунок якого ж процесу відбувається розвиток технічної бази, усунення її морального зносу. Тому виходимо з того, що відновлення – не доведення об’єкта до первісного стану, а підняття даного об’єкта на якісно новий рівень, що відповідає ступеню розвитку продуктивних сил суспільства, тобто – відшкодування не тільки фізичного, але й морального зносу. При такому підході доведення об’єкта до стану близького до вихідного (практично ніколи не вдається відшкодувати фізичний знос цілком [2]) логічніше зазначити як підтримку на визначеному, припустимому рівні зношеності. Недостатньо коректним є і формулювання, відповідно до якого відновлення – це «…придбання нового або модернізація діючого обладнання…» [27], оскільки придбане, але не встановлене обладнання – усього лише товар, тоді як перекомпонування вже наявного обладнання може дати нову організацію техпроцесу складної системи машин, тобто матиме місце відновлення, витрати на його проведення і результат. Занадто вузькими є визначення, що трактують відновлення як «…форму технічного переозброєння підприємств…» [13]. У даному підході не врахована різноманітність об’єктів морального зносу і, отже, – відновлення, спрямоване на відшкодування зазначеного зносу. Технічне переозброєння як категорія застосовується тільки до парку машин (галузі, підприємства, народного господарства в цілому), але не до моделі машини або окремого верстата. Процеси відшкодування зносу ОВФ можуть проводитися у формі підтримки (відбудови) або відновлення. Пропонується дати визначення названим процесам, яке уточнювало б найбільш повне наведених у вітчизняній економічній літературі [9]: Підтримка (відбудова) ОВФ – це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації обладнання, який частково усуває і моральний знос другого роду, але тільки в рамках, обмежених показниками машини, що модернізується, на початку її експлуатації. Відновлення ОВФ – процес відшкодування морального зносу другого і третього роду (див. розділ 1.2) в процесі виробництва й експлуатації об’єкта шляхом прогресивної модернізації і нерівноцінної заміни на більш досконале обладнання, під час реалізації яких може відбуватися відшкодування фізичного зносу об’єкта (парку машин, окремої машини або лінії). Уточнення, що пропонується, полягає в тому, що підтримка (відбудова) не повинна включатися у відновлення, оскільки, на відміну від останнього, спрямовано головним чином на відшкодування фізичного зносу. Відновлення моделі машини, як інтелектуальної власності її виробника, в процесі її виробництва – усунення суспільного морального зносу (комплекту конструкторської і технологічної документації) шляхом внесення удосконалень у документацію, а також внесення змін у технологічну документацію, що забезпечує виробництво машин нової або модернізованої моделі. Відновлення діючої машини в процесі її експлуатації – усунення суспільного морального зносу обладнання шляхом виконання її модернізації, припасування до складної технічної системи та заміни на більш досконалу техніку, або відшкодування індивідуального (розділ 1.2) морального зносу шляхом модернізації з метою приведення параметрів машини у відповідність до вимог робочого місця, заміни, що проводиться з тією ж метою. Усі ці види, форми та напрямки відновлення знаходяться у взаємозв’язку, який відображено на рис. 1.1 та 1.2. У даному розділі роботи виходимо з того, що процеси відшкодування зносу ОВФ можуть бути реалізовані у формі підтримки або відновлення. Відповідно до пропонованого нами визначення, підтримка ОВФ – це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації устаткування, що частково усуває і моральний знос другого роду. Відновлення ОВФ – процес відшкодування морального зносу другого і третього роду шляхом прогресивної модернізації та нерівноцінної заміни, тобто заміни на більш прогресивне устаткування, у результаті чого може мати місце усунення і фізичний знос об’єкта. 1.2 Вплив морального і фізичного зносу на ефективність виробництва Класифікація морального зносу мало змінилася і не відрізняється від класичної, але ж у такому вигляді вона майже непридатна для практичного використання. Як показує практика, не завжди обладнання застарілої моделі потребує заміни, якщо фізичний його знос не досяг критичного рівня. Це обумовлено умовами експлуатації обладнання на конкретному робочому місці, де більш прогресивна машина з високими показниками кількості продукції, що обробляється, може виявитися недовантаженою, або споживати занадто багато енергії, або бути занадто складною в ремонті та обслуговуванні. На рис. 1.3 представлена укрупнена схема диференціації морального зносу за родом, видом і рівнем. Як випливає з наведеної схеми, треба доповнити загальноприйняту класифікацію поділу морального зносу на перший і другий рід новою класифікаційною одиницею – моральним зносом третього роду, механізм виникнення якого буде розглянуте нижче. У цій же класифікації розглядається диференціація морального зносу 2-го роду на суспільний та індивідуальний, а 3-го роду – на той, що відшкодовується, і той, що не відшкодовується. Класифікація враховує рівень зносу і його основні напрямки. Виходячи зі сказаного, пропонуються такі визначення: Суспільний моральний знос другого роду – це втрата вартості об’єкта (моделі, парку, машини) у результаті появи більш досконалого об’єкта аналогічного призначення, обумовлена шляхом продажу зазначеного об’єкта в умовах немонополізованого ринку засобів виробництва. Індивідуальний моральний знос – втрата споживчої вартості об’єкта для його власника в результаті невідповідності можливостей конкретної машини до вимог конкретного робочого місця. Цей вид зносу може бути усунутий шляхом заміни об’єкта обладнанням, що більш повно відповідають вимогам конкретної виробничої ситуації на даному робочому місці; шляхом модернізації об’єкта у відповідному напрямку або переміщення об’єкта на робоче місце, вимогам якого він задовольняє. Якщо заміна з переміщенням об’єкта нездійсненна, то він може бути реалізований за ринковою ціною з урахуванням суспільного морального і фізичного зносу (рис. 1.3).
Для того,
щоб у єдиній
класифікації
морального
зносу враховувати
вплив ринку,
треба доповнити
загальновідому
класифікацію,
виділивши в
ній Пропонується вважати моральним зносом 3-го роду втрату вартості засобів виробництва (у т.ч. моделей машин як таких, усього парку випущених машин цієї моделі, а також тих, що знаходяться в експлуатації, тобто є основними фондами машин цієї моделі), зайнятих виготовленням визначеної продукції внаслідок повного або часткового (звуження ринку) зникнення суспільної потреби в цій продукції. Характерним прикладом морального зносу 3-го роду можна вважати повну втрату вартості спеціального обладнання, призначеного для масового виготовлення радіоламп в електронній промисловості, у зв’язку з переходом на виробництво напівпровідникових приладів, що прийшли на зміну вакуумній техніці, і виготовлених за вузькоспеціалізованими технологіями (наприклад, планарні технології). У даний час ринок вакуумних електронних приладів звузився настільки, що не вимагає їхнього масового виробництва. Таким чином, усе спеціальне високопродуктивне обладнання, призначене для випуску вакуумної техніки, утратило свою вартість до рівня ліквідаційної. Характерною рисою морального зносу 3-го роду є те, що він по-різному виявляється стосовно спеціального й універсального обладнання. Універсальне обладнання, у силу своєї гнучкості, може у визначених рамках перенастроюватися на виробництво іншої продукції, що користується попитом. Такий перехід пов’язаний з додатковими витратами. Крім того, виробництво нової продукції може виявитися набагато менш рентабельним, тому ринкова вартість даного обладнання знизиться, тобто буде мати місце реальна часткова втрата вартості. У зв’язку з вищесказаним, заходи відновлення, спрямовані на відшкодування морального зносу 3-го роду, повинні носити довгостроковий характер і реалізовувати у вигляді великомасштабних заходів реконструкції та технічного переозброєння. Ясно, що заходи щодо усунення морального зносу 3-го роду, повинні плануватися на далеку перспективу з урахуванням потенціалу розвитку продукції, що випускається Розглянемо докладніше диференціацію морального зносу 2-го роду, як найбільш вагомого фактора, що вимагає врахування в плануванні відновлення, на суспільний та індивідуальний. Такого підходу дотримуються й інші автори [17]. Виділення суспільного й індивідуального морального зносу необхідно в процесі планування, тому що дозволяє оцінити стан парку в цілому і необхідність його технічного переозброєння, реконструкції, розширення з урахуванням рівня індивідуального морального зносу кожної конкретної одиниці обладнання. Суспільний знос визначає техніко-економічний рівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуальний – ступінь відповідності показників машини до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних об’єктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос об’єктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних об’єктів. Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонт не може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос ОВФ. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в останній редакції Закону України «Про оподаткування прибутку» ігнорується це найважливіше положення і спотворюється як облік, так і планування розвитку технічної бази. П. 8.7 зазначеного Закону говорить: «поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшення основних фондів», тобто в даному пункті ремонт трактується як поліпшення основних фондів. У зв’язку з цим, витрати на ремонт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів за станом на початок звітного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вартості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ремонт не може підвищити реальну ринкову вартість об’єкта до величини її первісної вартості, а тим більше перевищити її. Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від реальної ринкової і, у кінцевому рахунку, втратить зв’язок з фактичним станом ОВФ. Більш того, таке значне зростання витрат на ремонт може знизити ринкову вартість об’єкта до рівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що об’єкт, який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізичного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя, що визначає термін корисного використання об’єкта. Необхідно відзначити, що термін «термін корисного використання» неодноразово застосовується стандартами бухгалтерського обліку, однак немає його досить чіткого визначення. Визначення, приведене в стандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахунку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткування для виконання конкретного замовлення, після чого це устаткування буде продано, орієнтуватися на «очікуваний обсяг випущеної на цьому устаткуванні продукції» очевидно не можна, тому що розрахована на такій основі норма амортизації неприйнятна. Орієнтації на «очікуваний період часу» – неясно, які ж фактори повинні бути враховані при розрахунку даного показника. Він не може цілком відповідати поняттю «нормативний термін служби устаткування» уже хоча б тому, що немає відповідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком і затвердженням даного показника. Старі нормативи поступово втрачають свою актуальність з появою нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифікації. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у паспортних даних устаткування показники, що відображають його довговічність. Немає методик визначення терміну корисного використання з урахуванням умов експлуатації устаткування, включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьовані методи обліку рівня морального зносу техніки; не встановлений точний характер зв’язку змінності роботи устаткування з тривалістю терміну корисного використання, тим більше з урахуванням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фізичний. На рис. 1.5 приведено схему, яка відображає зв’язок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості об’єкта, а індивідуальний – як втрату корисності його для власника у процесі виробництва. При виборі методу визначення терміну корисного використання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманими шляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, у першу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонт як спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічними можливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом заміни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, за якою проведення чергового ремонту недоцільне, може бути тільки економічною [2]. Якщо врахувати, що моральний знос техніки може наступити пізніше або раніше такої межі, то він може або відбитися на термінах корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рівня морального зносу і співвіднесення його з термінами служби устаткування. Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засоби виробництва суспільної праці, зволікання буде означати втрату можливих економічних результатів від усунення морального зносу.
Найбільш
повно такий
підхід відображений
у методиці,
запропонованої
де
По розглянутій формулі заміна морально застарілої техніки ефективна в тому випадку, якщо додаткові капітальні вкладення на впровадження сучасного устаткування окупаються протягом ремонтного циклу експлуатації діючої техніки після чергового капітального ремонту. При цьому величина річного економічного ефекту від заміни морально застарілої техніки сучасною визначається в такий спосіб:
де
Із строками корисного використання ОВФ безпосередньо зв’язані норми амортизації. Помилки при визначенні строків корисного використання призводять до постійного процесу порушення процесів амортизації, бо майже завжди є об’єкти, що переамортизуються або виводяться з експлуатації через повний фізичний знос недоамортизованими. Для компенсації цих недоліків підприємства мають право робити уцінку або дооцінку ОВФ, але ж це додаткова робота, до того ж підприємство у цьому випадку взагалі встановлює вартість, що амортизується на власний розсуд. Обладнання, що вже кілька разів амортизовано, знов дооцінюється, експлуатується за всіма межами розумного терміну використання, ремонтується з такими витратами, що давно вже можна було провести заміну, і амортизується тепер вже у збиток бюджету. Відповідно до визначення, амортизація являє собою процес відшкодування зносу ОВФ (у першу чергу фізичного) [17, 21, 25]. З цієї причини при розробці методичного забезпечення відновлення логічно було б указати на те, що підтримка устаткування, яка здійснюється у формі ремонту, ремонтної модернізації, рівноцінної заміни, повинна фінансуватися, головним чином, за рахунок амортизаційних відрахувань. Але ж тоді треба вертатись до нарахування амортизації на ремонт та повне відновлення нарізно. На інші цілі, у т.ч. відновлення, ці засоби можуть витрачатися тільки в тому випадку, якщо по ходу усунення морального зносу буде відшкодований і фізичний. Однак на практиці мають місце такі відхилення: норми амортизації не відбивають правдивих масштабів зносу; усунення морального зносу ключових об’єктів технічної бази може виявитися важливішим за підтримку рівня парку в цілому на визначеному етапі розвитку підприємства (тимчасово); відволікання накопичених сум амортизації іноді є життєво важливою необхідністю, наприклад, на тимчасове поповнення оборотних коштів у критичний період, виконання штрафних санкцій, щоб уникнути пені та ін.; у новій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [57] уведено 10-ти відсоткове (від балансової вартості ОВФ) обмеження, за межами якого витрати на ремонт, модернізацію, заміну основних фондів повинні бути віднесені на збільшення вартості ОВФ. У результаті такого обмеження, а також віднесення за рахунок прибутку витрат на сировину і матеріали, не витрачені за звітний період, виникає ситуація, при якій навіть збиток не гарантує, що не буде прибутку до оподатковування. Таке становище приводить до перекручувань у механізмі фінансування відновлення, але підприємство змушене керуватися чинним законодавством. Приведені вище відхилення неминучі в практиці господарської діяльності підприємства, але вони не повинні докорінно змінювати загальної спрямованості відновлення. Результати дослідження об’єкту та предмету роботи, що наведені вище, дають змогу встановити, які само науково-практичні завдання потребують у цьому аспекті як найшвидшого розв’язання. По-перше, навіть з переліку робіт, які вийшли останнім часом і присвячені проблемам відновлення ОВФ, можна побачити, що немає єдиної сучасної теоретичної бази відновлення, бо публікації з цієї тематики відсутні. З цього витікає, що при розробці законів, стандартів та інших документів, які регулюють інвестиційні процеси в Україні, окремі групи розробників орієнтуються на різні теоретичні підвалини, користуються різною термінологією, що не забезпечує зв’язку цих документів в єдиний пакет. Таким чином, є необхідність розробки загальної концепції регулювання відновлення в перехідному періоді. По-друге, у зв’язку з тим, що велика кількість верстатобудівних підприємств України більш не виробляє профільної продукції, а якщо виробляє, то малими серіями, що призводить до подорожчання обладнання і зниження його якості, держава припинила регулювання пропорцій виробництва засобів виробництва, навіть у формі держзамовлень або рекомендацій. Споживачі закуповують обладнання за межами України без будь-якої системи, що ускладнює формування інфраструктури з його обслуговування та ремонту. З цього випливає необхідність формування єдиної технічної політики держави, у руслі якої була б можливість координувати взаємодії виробників, постачальників та споживачів засобів виробництва. По-третє, така координація може бути найбільш ефективною, коли держава має дійсного стратегічного партнера, дружню державу, з якою може бути налагоджено науковий, технічний, фінансовий обмін з метою швидкого підйому промислового виробництва на основі співробітництва. Нестабільність у виборі стратегічного партнера обов’язково знизить темпи розвитку країни, бо потребує залагодження цілого комплексу складних питань на перспективу. Перелік термінових завдань, які потребують вирішення, можна доповнити необхідністю розробки єдиного комплексного підходу, що базується на оцінці об’єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, які регулюють процеси відновлення. Треба узгодити підзаконні акти, стандарти, методичні розробки та рекомендації з діючими законами. Таке погодження знов-таки потребує поглиблення теоретичної бази, визначення рівня та характеру морального, фізичного зносу, використання цих показників в розрахунках строків корисного використання об’єктів та груп ОВФ. Необхідно організувати відповідну роботу на підприємствах, треба ввести до обов’язків співробітників функціональних підрозділів вирішення конкретних задач з відновлення парка обладнання підприємства. Всі ці задачі розглядаються більш конкретно в наступному підрозділі роботи. 1.3 Проблеми законодавчого регулювання і стимулювання відновлення устаткування, як методу підвищення ефективності виробництва Науково-практичні завдання, що потребують рішення у процесі відновлення ОВФ в Україні, витікають з цілої низки взаємозалежних проблем, що виникають на усіх рівнях керування цими процесами на підприємстві, або координування їх у масштабі галузі. При розробці нормативних актів бракує наукового обґрунтування рішень, немає єдиної термінології, та й взагалі єдиної концепції самого підходу до регулювання процесів відновлення. У зв’язку з цим, не встановлена критична межа, за якою ні в якому разі не можна, наприклад, вилучати до бюджету суми вже нарахованої амортизації і кілька років поспіль бюджетні проблеми вирішувались саме таким чином. Через брак концепції та відповідної теоретичної бази неможливо виконувати вимоги стандартів обліку, що передбачають врахування таких показників, як строк корисного використання ОВФ, рівень морального та фізичного зносу. Тут наглядно виявляється взаємозалежність названих факторів на різних рівнях керування. Необхідність розробки загальної концепції регулювання відновлення в перехідний період, яка полягає в першу чергу в тому, що ні законодавство, ні методичні рекомендації, ні практика роботи виконавчих органів влади ніяким чином не забезпечують правильних пропорцій процесів відновлення. Методи обліку зносу, не відображають і не можуть згідно з прийнятою концепцією відображати фактичного стану основних фондів, бо різноманітність методів амортизації, що використовуються не дозволяє однозначно визначити знос ОВФ як суму нарахованої амортизації. Але навіть при такій оцінці очевидно, що знос фондів досяг і перевищив межу економічної доцільності їхньої подальшої експлуатації на переважній більшості великих і середніх підприємств України. У редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. №283/97-ВР, зі змінами і доповненнями, було закріплене положення (п. 8.3.1, абз. 2), що забороняє вилучення амортизаційних відрахувань у бюджет. Таким чином, існувала відправна точка для створення концепції регулювання відновлення. Логічним продовженням такого підходу повинне було стати проведення аналізу стану основних виробничих фондів (ОВФ) за галузями, дослідження впливу існуючої системи амортизації та рівень фінансування інноваційної діяльності, що узагальнює аналіз законодавства України в частині регулювання умов інвестування, особливо в стратегічно важливих галузях і, в остаточному підсумку, вироблення необхідної концепції. На ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» переважає універсальне обладнання широкого призначення. Це дозволяє робити заміну обладнання окремими верстатами й агрегатами в процесі поточного відновлення, що не вимагає значних одноразових капітальних вкладень. У той же час на підприємствах з високим рівнем предметної спеціалізації заміна обладнання може здійснюватися тільки комплексом за кожним окремо взятим виробництвом, а іноді й декількома виробництвами, якщо вони тісно пов’язані техпроцесом. У цьому випадку неминуча зупинка суміжних виробництв, а іноді й усього підприємства в цілому. Як правило, відновлення технічної бази на такому підприємстві повинне відбуватися в ході реконструкції і бути пов’язане з необхідністю проведення будівельно-монтажних робіт, що вимагає великих одноразових вкладень, залучення інвесторів, позикових коштів, участі спеціалізованих підприємств. В умовах існуючого інвестиційного клімату залучення інвестора на таке підприємство проблематичне, довгостроковий кредит одержати практично неможливо. У зв’язку з цим, вихід такого підприємства з кризової ситуації, зв’язаної з високим рівнем морального і фізичного зносу ОВФ, неможливий без підтримки держави або великого інвестора. Суперечливість і непослідовність процесу формування єдиного механізму керування відновленням ОВФ підтверджує відсутність загальної концепції його регулювання в перехідному періоді й в умовах сталих ринкових відносин. Це впливає на стабільність інвестиційного клімату в Україні, що доповнює і без того несприятливі умови фінансування відновлення за рахунок амортизаційних відрахувань. Відсутність загальної концепції регулювання відновлення ОВФ в Україні означає невизначеність у фінансуванні відновлення технічної бази, а значить і у швидкості змін поколінь техніки, у виборі напрямків і методів відновлення, тобто породжує проблеми чисто технічного характеру, що виражаються в некомплексності вирішення проблем, відсутності єдиної спрямованості процесів відновлення, єдиної технічної політики держави. Необхідність створення єдиної технічної політики держави, не обмеженої тимчасовими рамками і не залежної від поточних змін у структурі законодавчої та виконавчої влади, є важливим фактором, використання якого являє собою наступний крок, що логічно випливає зі створення загальної концепції регулювання відновлення ОВФ. Очевидно, що при відсутності централізованого керування з боку держави воно, проте, повинне впливати на процеси відшкодування зносу засобів виробництва в цілому по промисловості. За особистої участі держави повинні вирішуватися питання регулювання рівнів концентрації, спеціалізації і кооперування навіть у тих галузях, де процеси приватизації близькі до завершення [27, 29]. У даний час, незважаючи на обмеження, що вводяться державою в умови реструктуризації стратегічно важливих об’єктів, переважає вплив процесів розукрупнення, розриву кооперованих зв’язків, ліквідації окремих спеціалізованих виробництв. У результаті демонтажу централізованого керування і переходу до ринкових відносин на рівні держави вже не планується заходів щодо розвитку технічної бази промисловості. На підприємствах планування ведеться чисто формально, оскільки засобів на їхню реалізацію практично немає. Держава має систему важелів економічного впливу, за допомогою яких можливо непряме регулювання процесів відновлення. Навіть у складних умовах перехідного періоду залишається можливість координування процесів реконструкції, технічного переозброєння, розширення, нового будівництва шляхом надання допомоги при укладанні договорів лізингу або прямих постачань технології й обладнання з-за кордону під державні гарантії. На жаль, навіть ці можливості практично не використовуються. Процеси реконструкції на підприємствах України реалізуються, як правило, на малих і середніх підприємствах, на підприємствах з високою технологією, таких як літакобудування, підприємствах первинної переробки сировини (наприклад, чорна металургія – Алчевський металургійний комбінат), або на підприємствах за участю іноземного інвестора. Технічне переозброєння проводиться не комплексно через відсутність засобів на проведення одноразової заміни обладнання по всьому технологічному циклі. Таке становище збережеться, поки система кредитування процесів відновлення ОВФ не буде орієнтована на довгострокові проекти з прийнятним рівнем відсотків за кредит. Нове будівництво має місце головним чином у сфері обслуговування населення й у проектах, що знаходяться безпосередньо під контролем держави (наприклад, будівництво нафтопроводу «Одеса-Броди», швидкісного автобану «Київ-Одеса», суднохідного каналу у гирлі Дністра). Значною мірою прерогативою держави залишається орієнтація великих технічних систем у напрямку підвищення рівня гнучкості або збереження твердої структури з різким ростом продуктивності (роторні лінії). Особливо важливим є правильний вибір напрямку розвитку в умовах масового виробництва, наприклад, в автомобілебудуванні. В Україні підприємства такого рівня виділялися в стратегічно важливі об’єкти, у яких держава при приватизації залишала за собою, як мінімум, пакет акцій, що блокує. На жаль, представник від держави, що керує відповідним пакетом акцій, як правило, змушений додержуватися у своїх рішеннях вимог великих інвесторів, які володіють вільними фінансовими коштами. Можливість оперувати вільними фінансовими коштами дозволяє такому інвесторові контролювати всі оборотні кошти підприємства, а значить і збут продукції, і постачання сировини, матеріалу, що комплектують за вигідними йому цінами. У таких умовах великий інвестор не зацікавлений у яких-небудь значних заходах відновлення технічної бази і бачить свою мету, насамперед, у якнайшвидшому поверненні вкладених коштів, а держава не має можливості впливати не тільки на вибір напрямку розвитку, але й на прийняття рішень про проведення будь-якого заходу відновлення ОВФ. Ситуація, що сформувалася, не дозволяє державі реалізувати намічену технічну політику ні через своїх представників на підприємствах, ні на рівні галузі або промисловості. Практично не одержують розвитку і підтримки ресурсозберігаючі технології і природоохоронні заходи. Очевидно, що навіть у найскрутніших обставинах держава все-таки повинна сформувати основи технічної політики, незалежно від політичних колізій зберігати її спрямованість, створити механізм її реалізації в рамках існуючих структур керування, і наявні кошти направляти на найвідповідальніші і такі, що потребують термінового втручання, напрямки. Механізм реалізації повинен містити в собі глибоке обґрунтування обраної технічної політики, розподіл обов’язків відповідальних осіб, систему контролю за виконанням, аналітичний апарат для коректування ходу реалізації технічної політики. Інструментом проведення в життя прийнятого напрямку можуть служити: система збору й обробки інформації; система добору перспективних ідей і рішень; система забезпечення фундаментальних досліджень; система фінансування, податкових і митних пільг; система професійного утворення й обміну фахівцями; система залучення інвестицій і перспективних технологій; система формування прогресивної технічної бази. Найбільш ефективно зазначені системи можуть бути використані в міжнародному поділі праці, якщо правильно обраний стратегічний партнер в області проведення технічної політики й економічного співробітництва. У цих рамках має бути погоджене національне законодавство, національні стандарти й вимоги, полегшений візовий режим, створені оптимальні умови для залучення інвестицій з боку стратегічного партнера, зближені принципи і підходи до розвитку великих технічних систем. Потреба у підвищені стабільності вибору стратегічного партнера. Нестабільність у цьому питанні пояснюється, з одного боку, важливістю геополітичного розташування України в системі рівноваги сил світової політики, а з іншого боку, – незавершеністю процесу формування політичної стабільності в країні. Очевидно, що стратегічними партнерами України не можуть бути одночасно США, Росія, Польща, що змінюють один одного протягом півроку. Відносини зі стратегічним партнером вимагають тривалого періоду формування, врегулювання цілого ряду питань міжнаціонального, міждержавного, міжгалузевого характеру. Оскільки провідною стороною у відносинах стратегічного партнерства повинна бути країна зі сталою ринковою економікою, у національне законодавство України необхідно внести зміни, що дають можливість зблизити законодавчі бази партнерів, забезпечити їм режим найбільшого сприяння при передачі технологій, експорту капіталу, обміну фахівцями, співробітництві в області освіти і т.д. Дуже важливим питанням у виборі стратегічного партнера є зближення системи стандартів і вимог двох країн. З цього погляду орієнтація в одній з найважливіших галузей національної промисловості (автомобілебудуванні) на Корею є зовсім непослідовним кроком. Очевидно, що ніякі тимчасові переваги при підписанні конкретних угод не компенсують втрату переваг стратегічного партнерства. Крім того, банкрутство деяких великих компаній підтверджує необхідність ретельного аналізу становища майбутнього партнера, що йде на значні поступки, і виявлення дійсних причин таких поступок. Слід зазначити, що Україна виявилася зовсім не готова до ринкових відносин ні в науковому, ні в методичному, ні в правовому відношенні. Не була підготовлена суспільна думка, не створений необхідний психологічний клімат, не була прийнята за основу економічна модель ні однієї з європейських країн. Україна декларує європейський вибір, однак стратегічного партнера шукає де завгодно, тільки не в Західній Європі. Звичайно, сліпе копіювання законодавства тут неможливе, оскільки зовсім різний рівень розвитку ринкових відносин, має місце специфіка структури промисловості, орієнтованої на участь у кооперованих зв’язках із країнами колишнього СРСР. Але вибір стратегічного партнера ще на початковому етапі дозволив би будувати економіку цілеспрямовано, зблизити законодавчі бази ще при формуванні ринкового механізму України, забезпечити сумісність законів і підзаконних актів. Таким рішучим діям повинне було передувати глибокий аналіз питання, економічне обґрунтування кожного закону. На жаль, якщо така робота і велася, то в законодавчому процесі це відображення не знайшло. Розробка комплексного єдиного підходу, що базується на оцінці об’єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, що регулюють процеси відновлення, найбільш яскраво виявляється в кількості змін і поправок, внесених у законодавчі акти. На всіх рівнях обговорюється недосконалість Закону «Про податок на додану вартість», але саме в нього поправок вноситься менше, ніж у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», коректування якого, у свою чергу, вкрай суперечливе. На етапі переходу до ринку, може бути, і виправдана тактика «латання дір у бюджеті», але в Україні цей етап занадто розтягся. Крім того, існуюча законодавча база не здатна забезпечити нормального переходу до умов сталих ринкових відносин. Можна виділити такі основні недоліки, властиві тією або іншою мірою рядові законодавчих актів: недостатня обґрунтованість ключових положень. Наприклад – розподіл ОВФ у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» на чотири групи з включенням у «інші» машин і обладнання явно невдалий. На підприємствах з перевагою в технологічній структурі великого обладнання, розрахункові терміни служби якого – 50–60 років, виникає проблема переамортизації. При цьому обладнання служить у 9–10 разів довше, ніж здійснюється його повна амортизація, а отже нарахований знос не буде відбивати дійсний стан парку обладнання підприємства, постійне завищення зносу спотворює картину, ускладнюючи планування відновлення. Відповідно, на тих підприємствах, де переважає легке обладнання з термінами служби 3–4 роки, має місце постійна недоамортизація ОВФ і, отже, виникають труднощі з формуванням фонду розвитку виробництва, або ж обладнання експлуатується за економічною межею доцільності проведення капітального ремонту; перевантаженість законів положеннями, що повинні б виноситися в окремий документ. Так, у тому же Законі, приводяться норми амортизації, перелік термінів і визначень, структура ОВФ і т.д. Ці положення тільки затемнюють основний зміст Закону і повинні проходити окремими документами. Перелік термінів і визначень повинен був бути єдиним для всього господарського законодавства [68, 122], а не для кожного окремого закону або стандарту свій. Це забезпечило б єдину базу, однозначність розуміння термінів, єдиний підхід до оцінки економічних закономірностей. Викликає сумнів трактування основних понять Закону, таких, як валовий доход, валові витрати: «Валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами». При такому підході в поняття доходу включаються усі витрати, ПДВ, акциз і т.д., тобто це поняття аналогічне поняттю виторгу від усіх видів діяльності. Існуюче розуміння терміна «доход» як результату живої праці, що включає в себе прибуток і заробітну плату, не суперечить сучасному розумінню питання, і не було необхідності змінювати його зміст. І бухгалтерський облік, і податкове законодавство повинні враховувати дії об’єктивних економічних законів і будуватися на єдиній економічній теорії. Саме відсутність такої єдиної теоретичної бази стало причиною виникнення розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком. Які б тактичні цілі не переслідувало в конкретній ситуації податкове законодавство, в цілому воно повинне враховувати дію об’єктивних економічних законів; узгодження підзаконних актів, стандартів, вимог з діючими законами. Проблема породжується як неузгодженістю самих законів, так і різною відомчою і функціональною приналежністю розробників. Якщо є Закон «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», то стандарти бухгалтерського обліку вже можуть будуватися без якого-небудь зв’язку з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств». Назріла необхідність створення механізму координування дій виконавців, особливо при переході від рівня законодавчої роботи на рівень методичного забезпечення реалізації законів; уточнення теоретичної бази виникнення та накопичення морального зносу та взаємодії його з фізичним зносом засобів виробництва. У цьому питанні потребує уточнення класифікація зносу, визначення до кожного роду чи виду, підхід до кількісної оцінки кожного виду зносу, встановлення відповідного виду, напрямку, форми відновлення, що дозволяє усунути знос. Це дозволить встановити єдину термінологію, єдиний підхід до кількісної оцінки зносу щодо кожного об’єкта та до парку обладнання в цілому. Обґрунтована і апробована теоретична база може бути використана в офіційних документах, що виключить неоднозначність трактувань та різноманітність термінів, що стосуються одного і того ж поняття. Усі положення теоретичної бази мусять бути погоджені з усіма групами спеціалістів, що приймають участь в розробці всього пакету документів економічного характеру, що стосується процесів зносу та відновлення засобів виробництва. У цій роботі може бути запропонований один з можливих варіантів підходу до вказаних питань та уточнена класифікація з відповідною термінологією. Особливої уваги потребує вирішення науково-практичного завдання, пов’язаного з розрахунками показника строку корисного використання ОВФ, і, в першу чергу, основного виробничого обладнання підприємства. У першу чергу необхідно розмежування таких понять, як нормативний строк служби, економічно виправданий строк служби, фактичний строк служби, життєвий цикл машин, строк корисного використання. Деякі автори [14, 8] ототожнюють економічно виправдані строки з періодом зміни моделей нових машин. ГОСТ 13377–75 «Надійність техніки, терміни і визначення» діє до цього часу, характеризує строк служби як календарну тривалість експлуатації об’єкта від початку або відновлення після капітального ремонту до настання повного руйнування з утратою спроможності до роботи. Середній строк служби трактується як математичне очікування даного показника. Розрізняють середній строк служби групи об’єктів, середній строк служби вибуваючих засобів виробництва, середній строк служби діючих засобів виробництва, тривалість використання машин усіх років випуску. Можна відмітити, що ці визначення втратили актуальність, у першу чергу, у зв’язку з тим, що дуже прискорився моральний знос техніки. Тому строк служби, як і строк корисного використання, не може вимірюватися лише рівнем фізичного зносу та межею фізичного руйнування об’єкту. В.Ф. Спірін розрізняє економічний строк служби як оптимальний. При цьому оптимальний строк служби – «вероятная и нестабильная величина, связанная с неопределенностью, недостаточной достоверностью прогнозируемых показателей, которые используются при его расчетах, а также с неполным учетом всех влияющих на него факторов. Модели определения оптимального срока отражают, как правило, наиболее важные, основные факторы, а не их совокупность.» Виділення найбільш впливових факторів з ігноруванням інших – це правомірний підхід, але ж з тих факторів, що виділені, не можна ігнорувати жодного. Тому у ході оцінки рівня зносу треба враховувати вплив фізичного зносу, морального зносу усіх родів і видів, економічні результати, втрати (втрати від браку, втрата робочих речовин, підвищене споживання енергії та інше), витрати у ході експлуатації конкретної машини у конкретних виробничих умовах (на проведення чергового ремонту, наладочних робіт, технічного догляду). 2. Методики аналізу парку і вибору об'єктів підвищення ефективності виробництва 2.1 Аналіз продукції і парку виробничого устаткування Аналіз що випускається й альтернативної продукції варто робити на основі визначеної стратегії маркетингу, що найбільше повно відповідає вимогам ринку з урахуванням довгострокових прогнозів його стану. Для підприємств машинобудування, значна частка продукції якого має виробниче призначення, найбільш прийнятним методом вибору стратегії є побудова матриці можливостей по товарах / ринкам. Матриця передбачає використання чотирьох альтернативних стратегій чи маркетингу їхніх сполучень: проникнення на ринок, розвиток ринку, розробка товару і диверсифікованість [18]. Вибір стратегії даним методом може бути уточнений з використанням матриці БКГ, що дозволить зробити попередній добір номенклатурних груп продукції, що вимагають більш глибокого аналізу на предмет необхідності їхньої подальшої маркетингової чи підтримки зняття з виробництва. Загальний підхід до вибору загальної стратегії розвитку, стратегії маркетингу, а отже і до формування життєвого циклу номенклатурних груп продукції з наступним ухваленням рішення про його чи просування знятті з виробництва може бути представлений блок – схемою (рис. 2.1). На першому етапі аналізу (блок 1) розглядаються зовнішні фактори, формуючих ринки профільної продукції підприємства (фірми). До них відносяться: коливання стану світової і національної економіки [12] (у процесі аналізу дається прогнозна оцінка тенденції зниження, чи підвищення застою на найближчі 10 – 15 років); рівень і характер зв'язку обсягів продажів і цін конкретної продукції на конкретному ринку з коливаннями ринку більш високого порядку (наприклад, загальний спад світового виробництва може проходити на тлі росту попиту на чи нафту зброю); поява і розвиток потенційний конкуруючих галузей (як приклад можна привести поява і розвиток сугубо технічної галузі – виробництво персональних комп'ютерів, що роблять усе велику конкуренцію індустрії традиційних видів організації дозвілля); рівень загальної стабільності обстановки і ступінь ризику в процесах інвестування в національній економіці (імовірність прямого збройного конфлікту, участі країни в регіональних конфліктах, напруженість політичної обстановки у відносинах із країнами, що є імпортерами профільної продукції чи фірми експортерами сировини). Слід зазначити, що навіть якщо саме в ці країни фірма не поставляє продукцію, ринок для неї може звузитися. У той же час аналогічні відносини з експортерами конкуруючої продукції можуть дати розширення ринку (ризик вкладень при цьому росте). Очевидно, що загальне зниження купівельної спроможності споживачів не однаково відіб'ється на цінах і обсягах продажів різних товарів. Однак, у дійсній роботі нам досить загальної оцінки тенденції, що буде враховуватися в процесі вибору стратегії маркетингу. В елементах 2, 3.4, 5 і 6 блок-схеми (рис. 2.1) виробляється оцінка тенденцій розвитку світових ринків, що роблять прямий чи непрямий вплив на обсяги реалізації продукції підприємства (фірми). Якщо заключний висновок аналізу – «ринок розширюється» (коефіцієнт розширення ринку ДО>0), то в цьому випадку можливі довгострокові інвестиції, глибина упевненого прогнозу – 15 –20 років, ризик мінімальний. У випадку стабілізації ринку (ДО=0) глибина прогнозу – 10 років, можливі середньострокові інвестиції зі звичайним ступенем ризику, а також довгострокові проекти з підвищеним ступенем ризику. Звуження ринку в перспективі (ДО<0) означає ріст ступеня ризику будь-яких вкладень і вимагає ухвалення рішення про чи стабілізацію зниженні обсягів, чи диверсифікованості згортанні виробництва, пошуку нових ринків, нових технологій, нового застосування традиційних товарів. Для цілей визначення загальної стратегії планування розвитку технічної бази фірми ми використовуємо найбільш раціональну, на наш погляд, модель вибору стратегії маркетингу («матриця можливостей» з урахуванням елементів матриці БКГ) як елемент спільного процесу впливу попиту і розвитку техніки і технології. Для формалізації процедури вибору, приводяться в елементах 9, 10 і 11 блок-схеми (рис. 2.1) групи умов вибору найбільш раціональної для даного періоду часу (t) стратегії поводження фірми, що робить товари в діапазоні (1,2.3……i…m) позицій номенклатури для діапазону (1,2.3……j…n) ринків збуту. Більш докладно процедура розрахунку цих показників буде показана в пункті 3.1 даної роботи на прикладі розглянутого підприємства. Обрана методика передбачає оцінку об'єкта (фірми, підприємства, стратегічного підрозділу) у цілому, сумарно по всій номенклатурі і у всіх ринках. При цьому мається на увазі, що більш «слабкі» товари будуть просуватися на ринку і міцніти за рахунок товарів ввійшли в «силу», що мають визначену репутацію і стійкий ринок. Така узагальнена оцінка, дозволяючи прийняти визначену загальну стратегію поводження об'єкта в цілому, вимагає конкретизації при переході до оцінки перспектив окремого виробу на конкретних ринках. Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Період 2 – 3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків. У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка. Планування життєвих циклів по номенклатурних групах виробів (рис. 2.1, блок 16) проводиться з урахуванням впливу загальних тенденцій ринку й обраної стратегії поводження підприємства (фірми) на ринку. Ніж більш стабільна обстановка на ринку, тим більше глибина упевненого прогнозу. Зазначений нами період 2 –3 роки характерний саме для кризового стану економіки і неміцності виробничих зв'язків, для низького рівня відповідальності постачальників за виконання умов постачань, для бартерної системи взаєморозрахунків і митних бар'єрів на шляху товарних потоків. У ринковій економіці життєвий цикл виробів формується під впливом системи факторів, важливе значення, серед яких має фактор маркетингової підтримки. Чим вище рівень конкуренції, тим більший вплив робить маркетингова підтримка. У даному блоці враховується зміна співвідношення попиту та пропозиції, виробляється облік співвідношення виробничих потужностей і прогнозованого попиту. Необхідно відзначити важливу особливість: тут (рис. 2.2) плановані зміни чи технології конструкції виробів, маркетингова підтримка приймаються в розрахунок по кожнім конкретному виробі, а не сумарно, як передбачено для вибору стратегії поводження фірми в цілому. На основі цих розрахунків виробляється побудова уточнених графіків життєвих циклів кожного виробу з докладним проробленням ділянки графіка, що відбиває тенденцію зміни обсягів випуску даної продукції на найближчі 5 років, з яких до подальшого розрахунку (блок 17) будуть прийняті найближчі 2 – 3 роки планового періоду (в умовах стабільної економіки – 5 –10 років). Для формалізації процесу прийняття рішень по кожній позиції номенклатури пропонується друга група умов вибору, розрахунок якої більш детально буде розглядатися в пункті 3.1 цієї роботи. Процедура блоку 23 «заміна у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зняття i-й продукції з виробництва; проведення маркетингових досліджень по виявленню на світових ринках продукції, що відповідає загальному профілю фірми і має значну перевагу попиту над пропозиціями (тобто прийнятної в якості альтернативної, що йде на заміну продукції фірми, що випускається,); виконання конструкторсько – технологічних робіт зі створення принципово нових виробів по профілі фірми і запуску їхній у виробництво замість застарілої продукції; підготовка варіантів заміни для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки альтернативного виробу, та ін. Процедура блоку 24 «модернізація у виробництві» включає: оформлення повідомлень на зміну ТУ по виробництву i-й продукції; проведення маркетингових досліджень по виробленню технічного завдання на модернізацію відповідно до вимог ринку; виконання конструкторсько – технологічних робіт з модернізації виробу і внесення змін у технологію виготовлення застарілої продукції; підготовка варіантів модернізації для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки модернізованого виробу, ін. Процедура блоку 25 «розширення виробництва» включає: проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в силу визначеного рівня своєї конкурентноздатності; розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів виробу і його внутрішніх резервів конкурентноздатності); виконання конструкторсько – технологічних робіт зі збільшення обсягів виробництва за рахунок інтенсивних і екстенсивних факторів розвитку виробництва; підготовка варіантів розширення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого; розробка заходів плану маркетингової підтримки виробу на знову освоюваних ринках, ін. Процедура блоку 26 «здешевлення стабільного випуску» включає: проведення маркетингових досліджень по визначенню сегментів ринку, що товар фірми по i-й позиції номенклатури має можливість зайняти в результаті зниження собівартості замість ринкам, що втрачається з – за загального зниження купівельної спроможності споживачів; розрахунок граничних термінів, протягом яких ця продукція буде відповідати вимогам ринку (виходячи з динаміки вимог ринку до основних параметрів даної продукції); виконання конструкторсько – технологічних робіт зі зниження собівартості за рахунок удосконалювання технології і здешевлення в результаті змін конструкції виробу; підготовка варіантів здешевлення виробництва для проведення оптимізаційних розрахунків вибору кращого варіанта; розробка заходів плану маркетингової підтримки здешевленого виробу, ін. Блоки 27 і 28 виконуються на основі використання результатів аналізу парку устаткування, методика проведення якого розглядається далі. Обраний підхід заснований на угрупованні устаткування по приналежності до масового і серійного виробництва продукції (знімається з виробництва, замінної, розширюваним випуском) і на зіставленні типорозмірів рядів операцій, що може забезпечити існуючий парк універсального устаткування, з потребою в них (поточної і на перспективу). Такий підхід вимагає глибокого аналізу застосовуваних технологій, особливо в дрібносерійному й одиничному виробництві. Очевидно, що підхід до аналізу парку універсального устаткування в дрібносерійному й одиничному виробництві і спеціальному устаткуванні в масовому виробництві повинний бути різний, так само, як повинні враховуватися особливості аналізу парку машин, зайнятих виробництвом продукції з попитом, що розширюється, і продукції, що знімається з виробництва. Ми пропонуємо наступну послідовність аналізу парку устаткування масового і крупносерійного виробництва підприємства (фірми), представлену на блок – схемі (рис. 2.3) «Аналіз стану і рівня використання діючого парку устаткування підприємства»: На підставі аналізу, проведеного відповідно до методики, викладеної в попередньому розділі, по кожній позиції номенклатури продукції, що випускається, приймається рішення про зняття з виробництва, модернізації продукції в процесі її виробництва, заміні випуску продукцію на альтернативну (тобто пред’являються до устаткування ті ж чи близькі вимоги, що і замінна продукція, але облачаючи більш високими показниками конкурентноздатності), розширенні виробництва даної продукції. Кожна одиниця основного технологічного устаткування розподіляється по зазначеним вище групах. Якщо це устаткування зв'язане з випуском декількох видів продукції, воно закріплюється за групою, по якій устаткування має найбільше завантаження. Для кожної одиниці устаткування аналіз її стану і можливостей використання повинний проводитися у визначеному порядку відповідно до вимог до обсягів, якості, вартості, конкурентноздатності продукції, у виробництві якої зайнята дана одиниця устаткування (блоки 1; 10; 22; 23; 24, рис. 2.3). У першу групу (блок 1) включається устаткування, зв'язане з виробництвом продукції, що знімається з виробництва для визначення можливості його подальшого використання на даному підприємстві при виробництві іншої продукції. Угруповання робить відділ головного технолога шляхом індексації єдиної бази даних основного технологічного устаткування відповідно до приналежності до визначеного техпроцесу виробництва по всій номенклатурі продукції. У блоці 2 виробляється класифікація устаткування на вузькоспеціалізоване, подальше використання якого при виробництві іншої продукції (чи іншого типорозміру продукції) на даному підприємстві неможливо, і на переналагоджуване на інші чи операції типорозміри. Якщо устаткування є вузькоспеціалізованим (так), воно підлягає реалізації і включається у відповідний перелік. Перелік складається відділом головного технолога і передається у відділ головного механіка для виключення цього устаткування з подальшого аналізу стану і можливості використання парку машин. Відділ головного механіка доповнює даний перелік за результатами аналізу рівня фізичного і морального зносу устаткування. Для автоматизації роботи з визначення можливості подальшого використання спеціалізованого устаткування на даному підприємстві рекомендується створити масив даних про типорозміри рядів операцій по видах обробки, виконуваних на підприємстві. Цей масив необхідний також для рішення задачі довантаження устаткування, розрахунків необхідного і достатнього рівня підвищення продуктивності в процесі модернізації і заміни устаткування на більш продуктивне. Структура бази даних приведена в третьому розділі дійсного дослідження. По першій групі устаткування, зайнятого у виготовленні продукції, що знімається з виробництва, проводиться (блок 3) аналіз рівня фізичного зносу. Оскільки, відповідно до змін, внесеними в механізм амортизації законом про оподаткування прибутку, норми амортизації не зв'язані безпосередньо з термінами служби по групах устаткування, рівень фізичного зносу доцільно визначати співвідношенням нормативного терміну служби і фактично відпрацьованого календарного часу по кожній одиниці устаткування. Основним недоліком такого підходу є складність визначення нормативного терміну служби машини. Базою для розрахунків у цьому випадку є паспортні дані заводу – виготовлювача, однак при цьому не враховуються дві групи факторів: конкретні умови експлуатації, що відрізняються від нормативних і ефективність ремонтної бази, що визначає економічну доцільність проведення капітальних ремонтів, як умови подальшого використання устаткування. Таким чином, немає можливості грузнути нормативний термін служби й умови експлуатації машини. У той же час, методика, що враховує вплив умов експлуатації на нормативний термін служби, не відбиває обмежень, що накладаються рівнем ефективності ремонтної бази на доцільність проведення чергового капітального ремонту. Більш докладно методика розрахунку фактичного терміну роботи устаткування буде описано у розділі 3.2. Оцінка морального зносу устаткування (блок 4) може бути виконана за існуючою методикою [19], однак для даної групи устаткування (зайнятої у виробництві продукції, що знімається з виробництва) важливо визначити моральний знос не як застарілість моделі машини (суспільний моральний знос), а як повна невідповідність техніко – економічних показників устаткування вимогам техпроцесу на операціях, машина, що вивільняється, могла бути використана на досліджуваному підприємстві (індивідуальний моральний знос). Тільки в цьому випадку вона включається в перелік устаткування, призначеного до реалізації (у тому числі на металобрухт). Для формалізації оцінки рівня морального зносу можливо використовувати як основу класифікацію морального зносу 2-го роду представлену нижче на рис. 2.4. У вихідній класифікації як напрямки морального зносу зазначені: «по ергономічності», «по собівартості», «по точності», «по продуктивності». Але у вихідному варіанті даної моделі, класифікація була неповної і неточний, оскільки цілком упускала експлуатаційні характеристики (такі, як довговічність, надійність, ремонтоздатність, автоматичність, екологічність, експлуатаційні витрати), деякі показники призначення (такі, як універсальність, гнучкість операцій) і на індивідуальний моральний знос поширювала таке поняття, що характеризує модель машини в її виробництві, як собівартість. Для сфери експлуатації, у якій появляється індивідуальний моральний знос, варто використовувати поняття повної первісної балансової вартості. Крім того, для цілей визначення рівня зносу, не грає ролі ступінь охоплення напрямків морального зносу, оскільки оцінка виробляється по кожному з них і значення має тільки оцінка рівня одиничних показників, використовуваних при визначенні інтегрального показника морального зносу 2-го роду. Принцип оцінки рівня морального зносу 2-го роду складається, по визначенню, у зіставленні основних характеристик застарілої машини і більш прогресивної аналогічного призначення. У більш точному формулюванні варто виділити суспільний моральний знос (як моральний знос не конкретної машини, а моделі, при цьому порівнюються характеристики моделей машин, що зіставляються,) і індивідуальний моральний знос, при визначенні якого зіставляються характеристики конкретної машини і вимог, що пред'являються до цієї машини умовами виконання конкретної операції на діючому підприємстві. Якщо на даному підприємстві параметри машини (навіть якщо її модель не застаріла) не відповідають вимогам жодного робочого місця (операції), значить має місце повний індивідуальний моральний знос машини і вона підлягає реалізації на інші підприємства чи в металобрухт. Така ситуація характерна для випадків зняття з виробництва продукції масового виробництва (наприклад, при переході радіоелектроніки на напівпровідникові планарні технології) і відповідає, по блок-схемі 2.4, групі устаткування 1. У цьому випадку нас цікавить не рівень морального зносу, а тільки граничний результат – чи є знос (у даному випадку – індивідуальний) повним. Виходячи з даної класифікації, індивідуальний моральний знос є повним, якщо на всіх операціях, виконуваних на досліджуваному підприємстві в основному виробництві, характеристики верстата не задовольняють мінімальним вимогам хоча б по одному параметрі. Це значить, що знос може бути чи частково цілком усунутий тільки шляхом переміщення в інше (наприклад допоміжне) виробництво, на інше чи підприємство шляхом модернізації. Ефективність таких заходів як правило низка, тому, після перевірочного розрахунку, таке устаткування включається в перелік для реалізації. У блоці 7 блок-схеми визначається рівень фізичного зносу другої, третьої і четвертої груп устаткування. Процедура розрахунку відрізняється від процедури блоку 3 тим, що устаткування зазначених груп забезпечує випуск продукції знімається не з виробництва, тому мова йде не тільки про те, як використовувати фізично зношене устаткування, але і про те, яке устаткування повинне бути спрямоване на заміну. Блоком 9 починається розробка заходів заміни, виконувана відділом головного технолога. У результаті першого етапу виробляється узгодження з заходами заміни по технологічних причинах (блок 16) і складається доповнення до переліку устаткування, призначеного до реалізації (блок 6). На наступному етапі аналізу парку ми пропонуємо провести визначення границі повного суспільного морального зносу парку устаткування, зайнятого на випуску продукції, знімається не з виробництва. Параметри моделі устаткування, прийняті до розрахунків, відповідають параметрам верстата у формулі (13) за винятком параметра собівартості заводу – виготовлювача (може використовуватися ціна з урахуванням доставки і монтажу), що враховується в даному випадку в обов'язковому порядку з причин, зазначеним у пункті 7 цього розділу. Зіставлення параметрів моделі виробляється не з конкретними вимогами на даній операції техпроцеса, а з відповідними характеристиками кращих з існуючих зразків аналогічного призначення (типовий підхід до визначення порівняльної ефективності стосовно базового устаткування). Проведення цих розрахунків повинне виконуватися заводом – виготовлювачем устаткування, тому аналізоване підприємство, що експлуатує машину даної моделі повинне орієнтуватися на її життєвий цикл. Так, наприклад, зняття з виробництва останньої модифікації даної моделі і перехід на випуск принципово нових машин означає повний суспільний моральний знос моделі в її виробництві. Для користувача, на наш погляд, повний суспільний моральний знос, як причина заміни устаткування, настає в тому випадку, коли зняті з виробництва всі моделі устаткування, сполучені з даною машиною в техпроцесу виробництва визначеної чи продукції виробу – представника визначеного типорозмірного ряду. Слід зазначити, що для чіткої організації процесів відновлення парку основного технологічного устаткування необхідно створити і постійно обновляти базу даних не тільки по типорозмірних рядах операцій, виконуваних на підприємстві, але і карти даних. Устаткування, використовуване у виробництві продукції, що підлягає заміні (блок 10, рис. 2.4), досліджується на можливість і достатність використання у виробництві нової продукції послідовно: у блоці 11 на можливість і достатність довантаження для операцій нового техпроцеса; на можливість і достатність проведення модернізації по параметрах, що не відповідають нової технології, з можливим довантаженням (блок 13); можливість і достатність заміни на рівноцінне чи більш прогресивне устаткування (блок 15); можливість (по ресурсах, енергозабезпеченості, площам наявним і споруджуваної, ін.) і достатність додаткового введення з можливою заміною застарілого устаткування (блок 17); у випадку чи неможливості недостатності перерахованих вище заходів приймається рішення (блок 19) про передачу незабезпечених устаткуванням операцій по випуску нової продукції стороннім організаціям для виконання під чи замовлення постійно по договорах надання послуг промислового характеру. Послідовність вибору заходів відновлення обумовлена наростанням витрат при переході від заходів довантаження (не потребуючих капітальних вкладень) до заходів заміни і замовленням на стороні. Для випадків, що вимагають чи заміни модернізації цілих комплексів устаткування можуть бути окремо виконані розрахунки порівняльної економічної ефективності заходів для підвищення точності прийняття відповідальних рішень з обліком конкретної виробничої обстановки. Для
устаткування,
зайнятого у
виробництві
продукції, по
якій прийняте
рішення про
її модернізацію
для подальшого
просування
на ринку (блок
22) звичайні заходи
довантаження
не є характерними
і застосовуються
тільки для
випадків, коли
модернізація
продукції
вимагає перерозподілу
станкоємності
по окремих
операціях. У
той же час,
довантаження
устаткування
по цій групі
устаткування
(3-й) не відрізняються
по своєму чи
змісті організації
від довантаження
по будь-якій
іншій групі,
у зв'язку з чим
нами показана
епізодичний
зв'язок блоку
22 і блоку 11 (довантаження
устаткування).
Модернізація,
заміна і додаткове
введення
устаткування
по цій групі
має свою специфіку.
Так модернізація
( Устаткування
4-й групи, зайнятої
у виготовленні
продукції,
виробництво
якої планується
розширювати,
може модернізуватися,
замінятися,
уводитися
додатково в
порядку убування
пріоритетності
заходів. Довантаження
в даному випадку
не рекомендуються
до проведення
додаткового
введення, тому
що після введення
і заміни проведених
у великому
масштабі неминуче
проведення
вирівнювання
завантаження
групи устаткування.
Модернізація
4-й групи устаткування
носить характер
загальнотехнічної.
У процесі цього
виду модернізації
( Устаткування, що неможливо віднести до першого чотирьох групам (тобто воно не закріплено за визначеною продукцією в силу її частої чи зміни незначної частки участі у виробництві усіх видів продукції, що випускається підприємством,), формується в масив (блок 24) універсального устаткування, для якого необхідно проводити аналіз по його розподілі відповідно до типорозмірних рядів операцій, необхідних для виробництва груп виробів що часто змінюються однорідних. Більш докладно методика проведення даного аналізу буде розглянута нами в наступному підрозділі даної роботи. 2.2 Аналіз рівня організації виробництва і застосовуваних технологій В основному виробництві того самого підприємства, як правило, сполучаються елементи дрібносерійного і масового виробництва. Так, при виробництві невеликих серій тепловозів, виробництво колісних пар може носити масовий характер. У зв'язку з цим, у процесі аналізу ми виділяємо устаткування серійного і масового виробництва й устаткування одиничного і дрібносерійного виробництва в тому самому паренню устаткування підприємства. Якщо устаткування не закріплене за визначеним чи виробом типорозміром виробів, його аналіз для оптимізації завантаження і виділення об'єктів і напрямків відновлення необхідно проводити в зовсім іншому напрямку, з урахуванням постійної зміни асортименту продукції. При цьому особливу увагу треба приділяти рівню відповідності продукції, прийнятої до виготовлення на даному підприємстві, його профілю, що характеризується визначеним набором типорозмірних характеристик діапазону операцій по видах обробки, що може забезпечити даний парк устаткування. Очевидно, що такий парк машин повинний мати універсальність і гнучкістю. Питання про необхідність відновлення для такого парку в першу чергу зв'язаний не з життєвими циклами продукції, що випускається, а з рівнем морального і фізичного зносу об'єктів, при цьому пріоритетність окремих параметрів значно міняється. Так, наприклад, показник продуктивності для такого парку вже не може вважатися ведучим, оскільки високопродуктивне устаткування, як правило, є спеціальним і не володіє необхідним при частій зміні чи асортименту навіть номенклатури продукції рівнем універсальності і гнучкості. Типовий представник даного напрямку – роторна автоматична лінія. У зв'язку з викладеним вище, підхід до аналізу парку устаткування, що закріплюється не за окремими видами продукції, заснований на: визначенні рівня морального і фізичного зносу устаткування; аналізі технології (рівень відповідності типорозмірних рядів операцій, необхідних для виготовлення заданої кількості виробів відповідно до попереднього портфеля замовлень, типорозмірним рядам, забезпечуваних парком діючого устаткування); аналізі організації виробництва (у розрізі розподілу завантаження устаткування і формування оптимального портфеля замовлень). визначення рівня морального і фізичного зносу виконується по всьому парку машин відповідно до єдиного алгоритму (рис. 2.1, роздягнув 2.2). Аналіз технології й організації виробництва можливо сполучити в одному алгоритмі, оскільки кількісна оцінка технологічної поопераційної структури обробки зв'язана з обсягами виробництва, що визначають станкоємність продукції по кожній операції. Вихідним для розрахунків є перелік устаткування, не закріпленого за визначеною продукцією, одержуваний як вихідний блок схеми аналізу парку устаткування для масового і крупносерійного типу виробництва (рис. 2.4). Зазначений перелік містить дані про наявність і відсутність повного морального і фізичного зносу цієї частини парку основного технологічного устаткування (блок 6) і список устаткування, що було зайнято виробництвом продукції, що знімається з виробництва, і може бути спрямоване на поповнення парку машин дрібносерійного типу виробництва на даному підприємстві (блок 5). Загальна концепція завершальної стадії аналізу побудована з обліком того, що на попередньому етапі з переліку обладнання виключені машини, що піддалися повному фізичному зносу, чи суспільному моральному зносу 2-го роду. Оскільки устаткування цієї групи не закріплено за визначеною продукцією, визначення ступеня індивідуального морального зносу зв'язано з виявленням, у першу чергу, невідповідності рівня гнучкості парку машин вимогам динаміки змін набору профільної продукції (портфеля замовлень) по обсягах і складу необхідних для її виробництва операцій. У даної проблеми існує два основних аспекти: реально сформований традиційний портфель замовлень не забезпечує повну (достатню) завантаження устаткування; цей же портфель замовлень не забезпечений здатністю парку устаткування виконати весь обсяг необхідних для виробництва продукції операцій. Слід зазначити, що оптимізація завантаження устаткування і формування оптимальної структури номенклатури продукції, що випускається, має сенс навіть в умовах чи кризи застою, коли використання виробничих потужностей падає до 10 – 20 відсотків. Задачею аналізу парку устаткування, не закріпленого за конкретними виробами є визначення неузгодженості між фактичним (плановим) і станом парку, що вимагається, машин і номенклатури продукції, на підставі якого може вироблятися оптимізація завантаження парку устаткування, оптимізація структури прийнятих до виконання замовлень на виробництво продукції і виконання робіт (послуг), а також розробка планів відновлення. На першому етапі аналізу складається перелік устаткування, не закріплений за визначеною продукцією. Крім того, перелік включає устаткування, раніше закріплене за продукцією крупносерійного і масового виробництва, виготовлення якої припиняється без заміни, якщо відповідне рішення було прийнято на початок планового періоду. Наступним кроком є підготовка попереднього портфеля замовлень по традиційній профільній номенклатурі продукції дрібносерійного й одиничного виробництва, якщо таке має місце на аналізованому підприємстві. Попередній портфель замовлень проробляється на предмет прив'язки до наявної чи технології по існуючим техпроцесам і на кожен виріб з урахуванням обсягу його виробництва відповідно до попереднього замовлення. У процесі зіставлення можливостей діючого парку устаткування з вимогами, що пред'являє до устаткування продукція в процесі її виготовлення визначається відхилення, що характеризує чи нестачу надлишок станкочасів. Для ухвалення рішення про включення замовлення в подальший розгляд важливо весь портфель замовлень диференціювати на двох груп: вироби, що цілком відповідають профілю підприємства по усіх видах обробки і всіх параметрів; виробу, що мають негативні відхилення показника по одному, декільком чи усім видам обробки. По першій групі виробів необхідно відзначити, що на даній стадії розрахунку кожен виріб розглядається на відповідність окремо. Можливо, що для виконання всіх замовлень, що відповідають профілю, парк не забезпечить необхідної кількості станкочасів по одному чи декільком видам обробки, тому їхня пріоритетність, як профільної продукції, недостатня, список зажадає надалі ранжирування по рентабельності виробів кожного замовлення. Перелік устаткування не цілком відповідному профілю підприємства необхідно ранжирування у порядку убування показника рівня відповідності, оскільки у виробництві продукції постійно мінливої номенклатури (і особливо в умовах дефіциту засобів на розвиток виробництва) найбільш раціональним є формування портфеля замовлень з мінімальними відхиленнями від профілю підприємства. Такий підхід забезпечує: мінімум додаткових одноразових вкладень для досягнення відповідності шляхом модернізації, чи заміни додаткового введення устаткування (варто врахувати, що тип виробництва дрібносерійний чи одиничний, і, при черговій зміні номенклатури, вкладення можуть не виправдатися, тобто зростає ступінь ризику); збереження профілю підприємства від змін, що накопичуються, що дозволяє зберігати стабільну інфраструктуру в сфері постачання, збуту, енергоспоживання й ін.; можливість своєчасного виявлення об'єктивно обумовлених технічним прогресом загальних змін потреби суспільства в продукції даного профілю по кількості, якості і технології її виготовлення, тобто наявності морального зносу продукції, як моделі, що вимагає відновлення парку універсального устаткування підприємства шляхом чи реконструкції технічного переозброєння. На наступному етапі аналізу необхідно зробити комплектування портфеля замовлень. 2.3 Дії, необхідні для довантаження потужностей і переходу до випуску нової продукції з метою підвищення ефективності виробництва З ряду відомих причин протягом декількох останнього років різко упав платоспроможний попит на тепловози і запчастини до них. Так у 1996 році їхній кількісний випуск упав у 25 разів у порівнянні з відносно благополучним 1990 роком. У компанією в тім чи іншому ступені було апробовано більш 30 найменувань різної продукції для різних галузей промисловості. Ряд з них створені й освоєні у виробництві (поворотне коло для залізничних депо, казан опалювальний 20 кВт, скребковий конвеєр для шахт, колісні пари і приводи для шахтних електропоїздів, вагонетки для підземного перевезення людей). Але задача складалася в створенні й освоєнні такої продукції, що дозволила б підприємству цілком завантажити виробничі потужності. Таку продукцію, що раніше не випускалася підприємствами України, завод почав створювати в рамках галузевої програми залізничного транспорту України. У 1990–1995 роках компанією в тім чи іншому ступені було апробовано більш 30 найменувань різної продукції для різних галузей промисловості. Ряд з них були створені й освоєні у виробництві: поворотне коло для залізничних депо; казан опалювальний потужністю 20 кВт; скребковий конвеєр для шахт; колісні пари і приводи для шахтних електропоїздів; вагонетки для підземних перевезень людей; і ряд інших. Але задача складалася в створенні й освоєнні виробництва такої продукції, що була би рівноцінним тепловозам для завантаження наявних виробничих потужностей. Таку продукцію, що раніше не випускалася підприємствами України, завод почав створювати в рамках галузевої «Програми розвитку залізничного транспорту України». Були створені і виготовлені досвідчені зразки наступних виробів: мотовоз; трамвайний вагон; дизель-потяг. Відсутність джерел фінансування не дозволяє завершити комплекс міжвідомчих іспитів цих зразків і зайнятися створенням і освоєнням виробництва електропоїздів постійний і перемінний токи для приміських перевезень. Тому компанія робила наступну серійно охоплену продукцію виробничого призначення: для залізничного транспорту: магістральні тепловози, дизель-потяги, пасажирські і маневрові тепловози; для виробництва кінцевої продукції (тепловозобудування, зборка трамваїв, виробництво дизелів, гірничошахтне устаткування): виробництво матеріалів і заготівля чорної металургії, ковальські заготівлі, лиття, виробництво з пластмас, вуглекислота, електроліт та інше; для експлуатації магістрального і маневрового залізничного транспорту, а також міського електротранспорту: запасні частини для залізничного транспорту, гальмове обладнання, гальмові кола для залізничних депо, причіпні вагони, трамвайні вагони, плавальні транспортні інженерні машини для забезпечення водяних переправ; для агропромислового комплексу: запчастини, борони, інше; для населення: товари народного споживання. Але в зв'язку зі складним становищем із зовнішнім фінансуванням потрібно виходити з обсягу власних засобів. Основними джерелами власних засобів є прибуток компанії й амортизаційні відрахування. Рентабельність продукції та прибутки на даний момент не дозволяє діставати прибуток достатньо для повної заміни устаткування, зміни технології виробництва і переходу цілком на нову продукцію (Додаток А). Отже необхідно звернути увагу на амортизаційний фонд і напрямок його використання. Пропонується провести часткову заміну цілком зношеного устаткування, модернізацію і ремонт діючого устаткування на найбільш важливих ділянках. Тому на початку необхідно провести аналіз поточного стану основних виробничих фондів підприємства і розглянути такі показники як забезпеченість, склад, структуру основних виробничих фондів, їхній віковий склад, ступінь зносу і завантаженості. Аналіз забезпеченості основними фондами і їхнім технічним рівнем показує чи досить у підприємства основних фондів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан. Для нормальної і безперебійної роботи необхідно постійно обновляти ОВФ. Вартість ОФ ХК «Луганськтепловоз» у звітному періоді постійно змінювалася за рахунок введення і ліквідації ОФ. Так, у 1 півріччі 2005 року були введені ОФ на суму 5228 тис. грн., що в 2,2 рази більше, ніж у 1 півріччі 2004 року. Дивлячись на таблицю 2.1, можна побачити, що у 1 півріччі 2004 р. спостерігалася тенденція збільшення питомої ваги виробничих фондів у загальному обсязі. Так, на кінець 1 півріччя 2004 р. питома вага виробничих фондів у загальному обсязі складав 865, що на 11% більше чому на початок 2004 року, на кінець 1 півріччя 2005 року питома вага виробничих фондів у загальному обсязі складав 87%, що на 1% більше, ніж на початок року. Питома вага невиробничих ОФ на кінець 1 півріччя 2004 р. складав 14%, що на 11% менше, ніж на початок року, на кінець 1 півріччя 2005 р. складав 13%, що на 1% менше, ніж на початок року. Ріст питомої ваги виробничих фондів є позитивним показником. Таблиця 2.1. Наявність, склад і структура ОФ ХК «Луганськтепловоз»
Виробничий потенціал підприємства нараховує 3037 одиниць металообробного устаткування, у тому числі: металорізального – 1850 одиниць; ковальсько-пресового – 386 одиниць; ливарного – 52 одиниці; автоматичних ліній механічної обробки – 2 одиниці; зварювального – 735 одиниць; газорізального – 12 одиниць. Середньомісячна вартість ОВФ збільшилася в 1 півріччі 2005 року відносно 1 півріччя 2004 року на 8594 тис. грн., чи на 2,5%. Питома вага активної частини ОВФ збільшився на 3,5% і склав 90% (табл. 2.2). Таблиця 2.2. Оцінка забезпеченості підприємства ОФ
Сама активна частина ОФ – це устаткування. Збільшення його питомої ваги вважається прогресивною тенденцією. Устаткування містить, відповідно, такі головні складові: наявне в наявності, у тому числі встановлене і працююче. У 1 півріччі 2005 р. кількість устаткування, що мається в наявності, складало 3037 одиниць, що на 9 одиниць більше, ніж у 1 півріччі 2004 р. Компанія має унікальне устаткування і технологію для виробництва рухливого складу залізничного транспорту, колісних пар, тягових передач локомотивів, зварених конструкцій (головних рам, рам візків, кузовів), гальмового обладнання, теплообмінників, секцій радіаторів, редукторів. Знос машин і устаткування складає – 86%. Як показують дані таблиці 2.3 92,4% устаткування експлуатується у виробництві понад 10 років. Таблиця 2.3. Віковий склад устаткування
Використання у виробництві такого устаткування веде до збільшення витрат на підтримку його працездатності відповідно до технологічних вимог. Використання виробничих потужностей склало 12,2%, з них по основних видах продукції: тепловози магістральні – 3,1% модернізація тепловозів – 8,0% кап. ремонт тепловозів – 4,0% дизель-електропоїзд – 9,5% електропоїзд перемінного струму – 67% Узагальнюючим показником технічного стану ОФ ХК «Луганськтепловоз» є коефіцієнт зносу (табл. 2.4). Таблиця 2.4. Аналіз зносу ОФ ХК «Луганськтепловоз»
Ступінь зносу на кінець кожного періоду складала: 2004 р. – 62,7%, 2005 р. – 64,1%. Ступінь придатності ОФ на кінець кожного періоду складала: 2004 р. – 37,3%, 2005 р. – 35,9%. Значення коефіцієнта зносу і придатності свідчать про те, що технічне положення, у якому знаходяться ОФ незадовільне. Фондовіддача (ФО) – найважливіший узагальнюючий показник ефективності використання ОФ, – відношення объма зробленої продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості ОВФ. По ХК «Лугансктепловоз» коефіцієнт фондовіддачі, тобто на 1 грн. Виготовленої продукції, склав: ФО (2005 р.) = 180951 / 349901 =0,52; Значення коефіцієнта фондовіддачі показує, що ОФ використовуються не ефективно, тобто виробничі потужності використовуються не повною мірою, але факт росту фондовіддачі в 1 півріччі 2005 р. щодо відповідного періоду минулого року свідчить про те, що використання ОФ покращилося, що вплинуло на збільшення обсягів виробництва. 3. Розробка заходів щодо підвищення ефективності виробництва продукції 3.1 Аналіз і оптимізація структури продукції Протягом 1956–1996 років Луганський тепловозобудівний завод (на базі якого створена компанія «Луганськтепловоз») спеціалізувався на виробництві однопрофільної технічно складної продукції – магістральних тепловозів (їхня питома вага в загальному обсязі товарної продукції складав більш 90%). Характер виробництва був крупносерійний. З огляду на високий ступінь уніфікації між різними типами машин, на ряді виробничих ділянок по виготовленню деталей і вузлів характер виробництва був масовим. Відповідно до такого характеру виробництва в цехах основного виробництва вага спеціального, спеціалізованого й агрегатного устаткування досягав 40–60%. Таблиця 3.1. Виробництво продукції на «ХК «Луганськтепловоз» за 2004 р.
На підставі даних про виробництво продукції (табл. 3.1) можна зробити розрахунок питомої ваги кожного виду продукції в загальному обсязі товарної продукції, результат цих розрахунків приведений у таблиці 3.2. Таблиця 3.2. Питома вага продукції в загальному обсязі товарної продукції за станом на 2004 р., %.
Як видно з таблиці 3.2 питома вага раніше профільних тепловозів знизився з 90% до 26,9%, тому саме на цю продукцію необхідно звернути увага, тому що вона потенційно має величезні ринки збуту, як у Росії, так і на території далекого зарубіжжя. У зв'язку з цим далі буде виробляється аналіз саме цього напрямку виробництва. У розділі 2.1 розглянута методика аналізу продукції підприємства відповідно до якої за допомогою ряду коефіцієнтів визначається положення товару на ринку, нижче приведений порядок їхнього розрахунку. U1 – група умов, що підтверджують ріст чи недостатню насиченість сумарного ринку (вибір стратегії «проникнення на ринок» по матриці можливостей чи категорія «Зірка» по матриці БКГ). U1 = 1 (так), якщо
де
U2 – група умов, що підтверджують перспективи розвитку товарів, які продаються під відомою торговою маркою (вибір стратегії «розробка товару» по матриці чи можливостей категорії «Дійна корова» по матриці БКГ). U2 = 1 (так), якщо (3.2)
де
U3 – група умов, що підтверджують виникнення на ринку нових сегментів для традиційної продукції чи можливості їхнього цілеспрямованого створення й освоєння (вибір стратегії розвиток ринку по матриці можливостей чи категорії «Важка дитина» по матриці БКГ), що вимагають чи нарощування створення нових потужностей. U3 = 1 (так), якщо (3.3)
де
U4 – група умов, що підтверджують можливість відходу на інші ринки, перепрофілювання підприємства для виробництва інших традиційних товарів по традиційних технологіях, відновлення технічної бази підприємства (фірми) для виробництва принципово нової продукції на основі принципово нової технології (вибір стратегії «диверсифікованість» по матриці можливостей чи категорії «Собака» по матриці БКГ). U4 = 1 (так), якщо (3.4)
де
Відповідно до даної методики проведемо аналіз моделей тепловозів, що випускаються в даний момент на підприємстві. З запропонованих показників найбільше точно описує обрані вироби показник U2, тому що він характеризує продукцію з устояним ринком збуту і вже зарекомендувала себе з кращої сторони. Для формалізації процесу прийняття рішень по кожній позиції номенклатури ми пропонуємо другу групу умов вибору:
де
де
де
де
Приведені
вище умови
Розглядаючи перелік тепловозів, що випускаються, можна виділити, що користаються попитом, магістральні тепловози моделей ТЕ114И и 2ТЕ116, причому ТЕ114И це експортний варіант із посиленою системою охолодження й очищення повітря. З вище перерахованих уточнюючих показників обрані моделі характеризує U*3, що говорить про тім що даної моделі тепловозів повинні піддаватися модернізації і зниженню ціни на них. Нижче у таблиці 3.3 приведена структура собівартості продукції обраної для подальшого аналізу. Таблиця 3.3. Собівартість магістральних тепловозів моделей ТЕ114И и 2ТЕ116
Найбільшу частину в собівартості продукції займають такі статті як витрати на сировину, що комплектують, витрати на утримування і експлуатацію устаткування і загальвиробничих витрат, але пропоновані заходи щодо заміни і модернізації устаткування можуть істотно знизити такі з них як витрати на сировину і на зміст і експлуатацію устаткування. Подібне зниження собівартості внаслідок здійснення запропонованих заходів дозволить знизити ціну на продукцію і навіть підвищити її якість, що приведе до підвищення попиту й у результаті до збільшення обсягу виробництва даної продукції і збільшенню її частки в загальному виробництва. 3.2 Вибір об'єктів заміни і модернізації парку діючого устаткування Після проведеного аналізу продукції були обрані магістральні тепловози моделей ТЕ114И и 2ТЕ116, у зв'язку з їх специфікою для докладного аналізу запропоновано розглянути такі агрегати тепловозів як охолодні системи. Їхнє виробництво налагоджене в МСЦ на ділянці 12. Далі пропонується більш детально розглянути устаткування встановлене на цій ділянці і його поточне стан. Як видно з таблиці 3.4 залишкова вартість устаткування по ділянці складає всього 17,2% від первісної, що говорить про гостру необхідність заміні і модернізації устаткування. Для більш точного визначення реального терміну служби устаткування нижче приведена методика його розрахунку. Таблиця 3.4. Сума залишкової вартості устаткування на МСЦ ділянку 12 відповідно до бухгалтерської звітності на кінець 2004 року
Для оцінки нормативного терміну служби устаткування в конкретних умовах експлуатації й обслуговування (у тому числі – ремонтного) мається наступна залежність:
де
Фактичний термін служби устаткування визначається:
де
(3.11)
де
Рівень фізичного зносу з урахуванням вищезгаданих умов визначається по формулі:
ФИ =
Повний
фізичний знос
ПФИ = 1, при цьому
слід зазначити,
що на практиці
зазначений
знос може бути
усунутий шляхом
проведення
чергового
капітального
ремонту, але
економічно
це недоцільно,
тому для практичних
розрахунків
у випадку, коли
Крім сильного фізичного зносу устаткування ділянки, воно має ще достатній моральний знос, у зв'язку з дуже тривалим терміном його експлуатації. Далі приведений метод його визначення. Визначення границі повного індивідуального морального зносу верстата може бути проведене по видах обробки з урахуванням їх взаємозамінності по наступній формулі: (3.13)
де
На практиці,
у приведеній
вище формулі
можуть бути
зроблені спрощення.
Так, наприклад,
показник
Таблиця 3.5. Список устаткування цеху спрямованих на продаж
Відповідно до даної методики при аналізі виробничого устаткування необхідно направити на реалізацію, у наслідку сильного фізичного і морального зносу, перелік верстатів приведених у таблиці 3.5.
3.3 Удосконалювання організації виробництва й ефективність розроблених заходів Виробничий потенціал підприємства складається з 7 основних цехів, а при виробництві продукції застосовуються наступні операції: сталеве, чавунне, кольорове лиття; Доковка і штампування; Різання листового металу і холодне штампування; Зварювання; Механічна обробка; Вузлова зборка; Виробництво неметалічних виробів (гумових і пластмасових); Термічна обробка; Пневматичні покриття; Електромонтаж; Загальна зборка; Реостатні й обкатні іспити; Фарбування; Іспити. У результаті проведених заходів розміщення основного виробництва розподілено в такий спосіб: Чавуноливарний цех: виробництво чавунних виливків; Заготівельно-зварювальний цех: виробництво кузовів кабін, холодильних камер, вагонів, трамваїв, металоконструкцій, вагонів дизель-потяга, різка труб і прутків, штампування листові; Тепловозо-рамний цех: виробництво головних рам і рам-візків для усі виробів, поворотних кіл, скребкових конвеєрів, металоконструкцій вагона дизель-потяга і моторного вагона на електропоїзд, колекторів; Цех холодного штампування: виробництво секцій радіаторів, резервуарів, теплообмінників, підігрівників; Механоскладальний цех: охолоджуючих систем, мотор-вентиляторів, виробництво візків, колісних рам, букс, проводів, швидкостемірів; Редукторний цех: виробництво редукторів, сидінь; Механоскладальний цех №2: виробництво паливних баків, торцевих блоків на електропоїзд; ИПЦ «Полімер»: виготовлення серійних деталей зі склопластику на площах АП «Пластдизайн»; Складально-здавальний цех: зборка тепловозів, трамваїв вагонів дизель-потяга, консервація, упакування і відправлення запасних частин, фарбування візків, головних рам, реостатні й обкатні іспити тепловозів, трамваїв, вагонів дизель-потяга, підготовка і відправлення готової продукції; ИПЦ «Захисні покриття»: фарбування тепловозів, вагонів дизель-потяга, трамваїв, гальванічні і хімічні покриття вузлів і деталей, порошкові, полімерні покриття вузлів, деталей, знешкодження відпрацьованих розчинів гальванічного виробництва. Підприємство має загальним досить високий рівень технологічних процесів у зварювальному виробництві і металообробці; задовільним рівнем – у виробництві лиття, холодному штампуванню, складально-ізоляційному виробництві, гальванічних покриттях, лакофарбовому виробництві, зборці; незадовільним – в інструментальному виробництві і виробництві товарів народного споживання. Реальний рівень технологій і технологічних процесів має стійку тенденцію до різкого погіршення. Розглядаючи технологічний процес виробництва магістральних тепловозів моделей ТЕ114И и 2ТЕ116, було прийняте рішення більш детальне вивчити процес виготовлення охолоджуючих систем. Їхнє виробництво цілком налагоджене в МСЦ на ділянці 12, виникаючі при цьому витрати і їхня структура показані в таблиці 3.6. Таблиця 3.6. Собівартість охолоджуючих систем тепловозів моделей ТЕ114И и 2ТЕ116
Після продажу устаткування необхідно ввести у виробництво нове, у таблиці 3.7 приведений список нового обладнання і його вартість, у яку уже включені витрати на доставку й установку.
Таблиця 3.7. Список нового обладнання
Другим запропонованим заходом, є капітальний ремонт та часткова модернізація обладнання ділянки. За експертною оцінкою загальні витрати на ці заходи будуть дорівнювати 270256 грн. У результаті продажу старого устаткування і введення нового обладнання, планується зниження витрат на зміст і експлуатацію устаткування, у таблиці 3.8 показано що розмір витрат на утримування і експлуатацію устаткування по цеху зменшився з 118809,67 грн. до 90774,62 грн. Таблиця 3.8. Укрупнений перелік витрат на зміст і експлуатацію устаткування
При введенні нового обладнання, як видно з таблиці 3.8, знизилися витрати на зміст і експлуатацію устаткування, тому їхню нову величину необхідно заново перерозподілити між зробленими на цьому устаткуванні охолодними системами, беручи в увагу обсяг їхнього випуску який склав у 2004 році 6 одиниць для тепловозів моделей ТЕ114И и 4 одиниці – для 2ТЕ116. Також як показано в таблиці 3.9 плануються зниження витрат на сировину, у зв'язку з застосуванням більш прогресивного устаткування. Таблиця 3.9. Собівартість охолодних систем тепловозів моделей ТЕ114И и 2ТЕ116 після введення нового обладнання
Після запропонованих заходів здешевлення охолодних систем тепловоза ТЕ114И склало 6,39% чи 8844,62 грн., а 2ТЕ116 7,37% чи 7257,93 грн. Як видно з таблиці 3.9 це зниження відбулося за рахунок зниження витрат на утримування і експлуатацію устаткування і витрат на сировину. При обсязі випуску 2004 року, тепловозів моделей ТЕ114И – 6 одиниць і 2ТЕ116 – 4 одиниці, загальна економія складе 82099,43 грн., що при загальній вартості охолодних систем 1224509,66 грн., склало 6,70%. Вартість запропонованих заходів сягатиме 621801,60 грн., а з урахуванням реалізованого устаткування зменшиться до 584953,96 грн. Висновки У дипломній роботі здійснено теоретичне обґрунтування щодо вдосконалення процесу відшкодування морального зносу технологічного обладнання промислового підприємства на основі концепції, згідно з якою знос вимірюється сумарним рівнем витрат вартості від фізичного та морального зносу, а строк корисного використання обмежується станом повного зносу, який настає, коли річні втрати від експлуатації застарілого та фізично зношеного обладнання та витрати на його ремонт та обслуговування зрівняються з річним економічним результатом від цієї експлуатації. Для вирішення цих завдань було виконано аналіз діючого законодавства та методичного забезпечення процесів відшкодування зносу технологічного обладнання, виявлені показники, що потребують корегування або розробки нового алгоритму розрахунку в умовах ринку, й ця система показників забезпечила комплексний підхід до вирішення практичного завдання щодо вдосконалення процесу відновлення обладнання на підприємстві. Основні висновки та результати, які одержано в ході проведеного дослідження, зводяться до такого. 1. Прискорення морального зносу технологічного обладнання промислових підприємств під впливом науково – технічного прогресу призвело до того, що обладнання застаріває скоріш, ніж зношується у процесі використання. У зв’язку з цим, врахування темпів та рівня морального зносу в усіх його проявах стає дедалі важливішим. Дуже важливо своєчасно виявляти ту межу, за якою подальше використання обладнання стає економічно недоцільним. Таким чином, особливого значення набуває визначення строків корисного використання технологічного обладнання з урахуванням морального та фізичного зносу, як і передбачено стандартами бухгалтерського обліку (П(С) БУ 7). 2. Обґрунтованої та затвердженої методики врахування морального зносу поки ще не існує, нормативні строки служби обладнання, як підґрунтя до визначення рівня зносу, застаріли та втратили чинність через відсутність міністерств, що їх розробляли та затверджували в умовах централізованого планування. Нарахування зносу як суми накопиченої амортизації не відповідає сучасним умовам, бо методів нарахування амортизації існує шість різних, а реальний рівень зносу не може залежати від вибору методу нарахування амортизації. Від обґрунтованості строків корисного використання технологічного обладнання залежать темпи його відновлення, пропорції розвитку виробництва та його ефективність. Практика нарахування амортизації та планування відновлення технологічного обладнання промислових підприємств потребує найскорішого вирішення цих проблем. 3. Для власника конкретної одиниці технологічного обладнання важливо правильно розрахувати строк її корисного використання, як для нарахування амортизації, так і для визначення термінів заміни обладнання. З цієї точки зору повний знос обладнання, від якого залежить термін його корисного використання настає, коли на операції, що її виконує обладнання, різниця між сумою втрат та результатів дорівнює нулю. Але ж можливо, що це обладнання можна продати іншому власнику, якому воно потрібно для виконання інших операцій. Таким чином, необхідно розрізняти моральний знос індивідуальний (для конкретних умов виробництва) та суспільний (для умов ринку аналогічних засобів виробництва). 4. При такому підході ступенем рівня індивідуального зносу обладнання є співвідношення строку корисного використання та фактичного строку служби обладнання, тоді як мірою суспільного – співвідношення первісної балансової вартості та справедливої ринкової вартості на час продажу. 5. Виділення індивідуального та суспільного морального зносу потребує подальшого уточнення його класифікації для потреб обліку та планування на підприємстві в умовах конкретних обставин виробництва. Тому виділення морального зносу третього роду є необхідним кроком для урахування нерівномірності накопичення морального зносу. Якщо моральний знос другого роду накопичується поступово, зі змінами конструкції машин аналогічного призначення, зі зростанням парку таких машин на ринку засобів виробництва, то моральний знос третього роду, як було показано вище, наступає одночасно, іноді для всього парку цілої галузі, і таке обладнання, якщо воно є спеціальним, повністю втрачає свою вартість. Це означає, що для усунення морального зносу третього роду потрібні великі витрати до того ж у зжаті терміни, треба також координувати зусилля кількох виконавців, тож це потребує специфічної організаційної форми відновлення, виявляти його треба заздалегідь, що пов’язано з використанням методів прогнозування. 6. З метою врахування вказаних особливостей, запропоновано концепцію, що дозволяє більш обґрунтовано відображати рівень морального та фізичного зносу основного технологічного обладнання підприємства при обчисленні таких показників, як термін корисного використання активної частини ОВФ, норми амортизації, суми амортизації. Ця концепція заснована на тому, що знос є втратою вартості обладнання під впливом зовнішніх сил. Причому фізичний знос – під впливом або природних умов та законів природи, таких як окиснення, сила інерції, вага, або за умов експлуатації, таких як динамічні та статичні навантаження, сили різання, термічні та хімічні процеси штучного походження. Тоді як моральний знос – під впливом науково – технічного прогресу у всіх його проявах. Згідно з цією концепцією індивідуальний знос вимірюється сумарним рівнем втрат вартості від фізичного та морального зносу. Повний знос настає коли річні втрати від експлуатації застарілого та фізично зношеного обладнання та витрати на його ремонт та обслуговування зрівняються з річним економічним результатом від цієї експлуатації. 7. Для практичного застосування таких підходів до обліку зносу та планування відновлення обладнання на підприємстві має бути виконано вдосконалення методичної бази планування процесів відшкодування зносу обладнання шляхом відновлення окремих об’єктів ОПФ промислових підприємств. Це дозволить поліпшити забезпечення суб’єктів господарської діяльності достатньою методичною базою, покращити обґрунтування окремих актів господарського законодавства, що регулює процеси відновлення активної частини основних виробничих фондів на підприємстві. Перехід від трактування рівня зносу як суми накопиченої амортизації по групі ОВФ до виміру реального індивідуального зносу кожної окремої одиниці технологічного обладнання дозволяє не тільки більш обґрунтовано підходити до процесу амортизації, але й аналізувати стан парку обладнання в цілому, виділяти дійсно повністю зношені одиниці обладнання, та планувати їх відновлення. 8. Технічна база великих промислових підприємств знаходиться в критичному стані і цей стан на переважній більшості підприємств не поліпшується. Це пов’язано з необхідністю великих капіталовкладень з високим рівнем ризику. Старий порядок накопичення фінансових ресурсів шляхом відрахування у фонд розвитку підприємства та амортизаційний фонд, що їх не можна використовувати на інші цілі, в умовах ринку себе не виправдовує, бо не дає підприємству можливості фінансового маневру. Метод економічного регулювання цільового використання сум амортизації полягає в тому, що нарахована амортизація вивільняється від оподаткування на певний строк, після якого вона мусить бути скорегована з урахуванням рівня її фактичного цільового використання. Таким чином, стимулюється цільове використання сум амортизації і підприємство має можливість упродовж певного часу використовувати ці кошти, наприклад, для тимчасового поповнення обігових коштів. При детальному аналізі ХК «Луганськтепловоз» були виявлені основні причини наростання негативних тенденцій пов’язаних з суттєвим погіршенням стану обладнання: на всіх ділянках основного виробництва припинене відтворення технічної бази; у зв'язку з відсутністю джерел фінансування не впроваджуються нові технології, сучасні засоби механізації й автоматизації систем керування; ступінь зносу технологічного устаткування складає 83%, у т.ч. металорізальне устаткування – 70%, ковальсько-пресові машини – 80%, деревообробне устаткування – 85%, машини для лиття – 90%, зварювальне устаткування – 87%, гальваніка – 92%, інше – 65%. Також у роботі були запропоновані заходи, після більш детального аналізу продукції, щодо поліпшення стану обладнання на ХК «Луганськтепловоз», такі як модернізація і заміна устаткування після повного його фізичного та морального зносу, у МСЦ на ділянці 12. Було приведено перелік устаткування із 10 станків, що підлягає продажу, та за умовою реалізації у ринкових умовах планується отримати 36800 грн. У зв’язку з неповною завантаженістю кількість нового обладнання рекомендується обмежити 4-ма одиницями, загальною вартістю 351545 грн. Після запропонованих заходів здешевлення охолодних систем тепловоза ТЕ114И склало 6,39% чи 8844,62 грн., а 2ТЕ116 7,37% чи 7257,93 грн. Як видно з таблиці 3.9 це зниження відбулося за рахунок зниження витрат на зміст і експлуатацію устаткування і витрат на сировину. При обсязі випуску 2004 року, тепловозів моделей ТЕ114И – 6 одиниць і 2ТЕ116 – 4 одиниці, загальна економія складе 82099,43 грн., що при загальній вартості охолодних систем 1224509,66 грн., склало 6,70%. Список використаних джерел Акбердин Р.З. Экономика обновления парка оборудования в машиностроении. – М.: Машиностроение, 1987. – 184 с. Бачевский Б.Е. Экономические проблемы модернизации действующего технологического оборудования в условиях ускорения НТП. Дис. … канд. экон. наук. - Москва, 1983. – 260 с. Бачевский Б.Е. Вопросы анализа производства в планировании технического перевооружения действующих предприятий // Экономические проблемы научно технического прогресса в промышленном производстве. – Саратов, 1985, с. 14–16. Бачевский Б.Е. Методика планирования текущего обновления парка действующего оборудования машиностроительных предприятий. Информационный листок. – Ворошиловград, ВЦНТИ, 1986. - 3с. Васильев Ю.П. Управление развитием производства: (Опыт США).-М.: Экономика, 1989.-239 с. Войцеховский В.Б. Моделирование и оптимизация развития производства. – Киев: Техника, 1380. – 128 с. Гапоненко А.Л. Ускорение реконструкции и обновления производства. - М.: Мысль, 1988.-172 с. Гольдин М.М., Сухинина Л.Н. Моральный износ основных фондов предприятий в условиях НТР. – М.: Экономика, 1986. – 160 с. Гончаров В.Н. и др. Обновление парка оборудования в условиях интенсификации производства / В.Н. Гончаров, Б.Е. Бачевский, О.А. Бурбело. - К.: Техника, 1990. – 136 с. Гончаров В.Н., Череповский А.Н. Формирование и исследование адаптивных свойств парка оборудования машиностроительного предприятия. – Организация машиностроительного производства. Материалы Всесоюзного научного совещания, Рига, 1988. – 214 с. Зельцер Р.Е., Паламарчук А.С. Совершенствование технического перевооружения предприятий в условиях экономического эксперимента // РЖ Прогнозирование и оптимизация в отраслевом планировании, выпуск 6, 1985. – с. 106–110. Интенсификация воспроизводства основных фондов / А.Ф. Ковалев, И.М. Северин, А.В. Рудченко и др. – К.: Технiка. 1987.-192 с. Ицкович В.Д. Оптимизация структуры действующего станочного парка. – М.: Экономика, 1988.-173 с. Камалетдинов Р.А., Петренко В.А. Проблемы совершенствования управления техническим перевооружением действующих предприятий // РЖ Прогнозирование и оптимизация в отраслевом планировании, 1985. – с. 55–69. Макаров В.Л. Стоимость обновления // НТР. – 1986. – №8 (23). – с. 3. Носов Н.П. Управление техническим перевооружением объединения. – М.: Экономика, 1989.-157 с. Ойнер К.Ф., Черкашин В.А. Управление формированием основных фондов как фактор интенсификации развития машиностроения // РЖ Прогнозирование и оптимизация в отраслевом планировании. 1985. – с. 69–72. Оппенлендер К.Г. Технический прогресс: воздействие, оценка, результаты: сокр. пер. с нем. – М.: Экономика, 1981. – 176 с. О налогообложении прибыли предприятий. (Закон Украины). Баланс, №1 (178), 5 января 1998. –56 с. Паламарчук А.С. Реконструкция предприятия и эффективность производства. – М.: Знание, 1981. – 64 с. Паламарчук А.С. Совершенствование организационно производственной структуры предприятий в процессе реконструкции и технического перевооружения. В сб.: Организационно-экономические проблемы технического перевооружения и реконструкции предприятий. – М.: МДНТП, 1981. - с. 37–42 Палтерович Д.М. Планирование технического перевооружения производства. – М.: Экономика, 1982. – 252 с. Планирование технического перевооружения производства /Под ред. Д, М, Палтеровича. – Москва: Экономика, 1982. – 232 с. Подкладов П.В. Проблемы технического перевооружения производства. – Вестник Моск. ун-та, серия «Экономика», 1978, №3, с. 39–50. Покропивный С.Ф., Белорус О.Г., Федонин А.С. Экономика промышленного производства. – Киев: Техника, 1977. – 351 с. Пошехонов Б.В., Соколов В.В. Рациональные пути обновления. – Л.: Лениздат, 1981. – 136 с. Празднов Г.С. Техническое развитие и эффективность производства. – М.: Машиностроение, 1980. – 109 с. Программа социально – экономического развития Луганской области на 1999–2010 годы. Луганск. Луганская областная государственная администрация. 1999. – 424 с. Реконструкция предприятий машиностроения / Г.Ф. Пешков, В.М. Смирнов, М.Д. Спектор и др. – М. Машиностроение, 1988. – 160 с. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
,
(1.1)
– окупність
додаткових
капітальних
вкладень на
заміну морально
зношеного
устаткування
сучасним за
рахунок річної
економії від
впровадження
нової техніки
з урахуванням
плати за основні
фонди, рік;
– капітальні
витрати на
заміну зношеної
техніки;
– коефіцієнт,
що враховує
співвідношення
тривалості
ремонтного
циклу експлуатації
старої й нової
моделей устаткування;
– коефіцієнт,
що враховує
співвідношення
продуктивності
старої моделі
устаткування
в i-м циклі його
експлуатації
і нової моделі;
– залишкова
вартість зношеної
техніки, грн;
– кошторисна
вартість чергового
i-го капітального
ремонту, грн.;
– ліквідаційна
вартість зношеного
устаткування,
грн.;
– різниця
експлуатаційних
витрат з урахуванням
зміни продуктивності
й фізичної
довговічності
нового та зношеного
обладнання,
грн.;
– плата за
основні виробничі
фонди;
– тривалість
ремонтного
циклу експлуатації
діючого устаткування
після чергового
капітального
ремонту, роки.
,
(1.2)
– нормативний
коефіцієнт
економічної
ефективності
капітальних
вкладень на
впровадження
нової техніки;
=
0,15 – при нормативному
терміні окупності
капітальних
витрат на
впровадження
нової техніки
в машинобудуванні
6,7 року.
)
носить характер
технологічної
модернізації.
Технологічна
модернізація
є вузькоскерованим
процесом, вона
спрямована
на відшкодування
індивідуального
функціонального
морального
зносу (див.
рис. 2.5). Якщо
індивідуальний
функціональний
моральний знос
являє собою
втрату частини
споживчої
вартості
устаткування,
у результаті
зміни вимог
до параметрів
машини на
конкретному
робочому місці
(операції), у
результаті
конструктивних
змін продукції,
що випускається,
то модернізація
верстата в
напрямку її
усунення може
навіть погіршити
параметри
верстата по
ряду важливих
показників
по ходу усунення
їхньої невідповідності
з вимогами
нового техпроцеса.
Заміна (
)
у даному випадку
теж має свої
особливості
і спрямована
не на підвищення
загального
технічного
рівня парку
чи машин одиничної
машини, а на
приведення
параметрів
машини на конкретній
операції у
відповідність
з новим техпроцесом.
Додаткове
введення (
)
як і довантаження
по даній групі
устаткування
застосовуються
тільки для
випадків, коли
модернізація
продукції
вимагає перерозподілу
станкоємності
по окремих
операціях.
)
охоплюється
широке коло
параметрів
і обов'язково
основні –
продуктивність,
експлуатаційні
витрати. Оскільки
обсяг виробництва
продукції, що
випускається
на даному
устаткуванні,
буде рости,
цикл його життя
повинний бути
продовжений
шляхом підвищення
загального
технічного
рівня конкретної
машини і 4-й групи
устаткування
в цілому. Рівноцінна
заміна для
устаткування
даної групи
виробляється
тільки по аварійному
виході з чи
ладу повному
фізичному
зносу, тобто
за результатами
аналізу в блоці
7. Основні заходи
заміни (
)
по блоці 23 виробляються
на більш прогресивне
устаткування
одного призначення
з замінним чи
заміна виробляється
комплекс на
комплекс (наприклад
– ділянка токарських
напівавтоматів
на роторну
лінію для масового
виробництва
протягом тривалого
періоду часу).
Особливістю
відновлення
даної групи
ми вважаємо
те, що додаткове
введення
устаткування
тут небажане.
За результатами
досліджень,
проведених
на Холдинговій
компанії
«Луганськтепловоз»
у механоскладальному
виробництві
кафедрою економіки
промисловості
СНУ, додатково
введене нове
обладнання
погане стикується
з іншим технологічним
ланцюжком.
і (або) (3.1)
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
співвідношення
попиту та пропозиції
на основні
(профільні)
товари фірми
в плановому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в плановому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка конкурентноздатної
пропозиції
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в плановому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка розширення
платоспроможного
попиту на продукцію
фірми в плановому
періоді (t) у
порівнянні
з базовим періодом
(t – 1);
– обсяг реалізації
по i-й позиції
номенклатури
продукції фірми
на j-м ринку в
базовому періоді
(t – 1).
і (чи) 
,
– резерв фірми
по сумарній
собівартості
планового
випуску основної
номенклатури
продукції в
порівнянні
з відповідним
сумарним показником
собівартості,
що ведуть (по
кожній з позицій
номенклатури)
серед фірм –
конкурентів.
Визначається
в перерахуванні
на планові
обсяги продукції
даної фірми;
– планова
собівартість
заданого обсягу
випуску продукції
i-й позиції
номенклатури
фірми;
– експертна
оцінка собівартості
продукції
ведучої по
даній (i-й) позиції
номенклатури
конкуруючої
фірми в перерахуванні
на плановий
обсяг аналізованого
об'єкта;
– резерв фірми
по середньозваженому
потенціалі
підвищення
конкурентоздатності
продукції, що
випускається,
у порівнянні
з відповідним
показником
ведучих (по
кожній з позицій
номенклатури)
серед фірм –
конкурентів
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового;
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
фірми на j-м
ринку, досяжної
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1);
– розрахункова
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
фірми на j-м
ринку на початок
планового
періоду (t);
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
(відповідної
аналогічної
позиції конкурента)
конкуруючої
фірми, на j-м
ринку, досяжної
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1);
– експертна
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
(відповідної
аналогічної
позиції конкурента)
конкуруючої
фірми на j-м
ринку на початок
планового
періоду (t);
– питома вага
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, намічуваної
до реалізації
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1)
на j-м ринку,
у сумарному
розрахунковому
обсязі випуску.
і 
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
забезпеченого
платіжними
засобами попиту
по всій традиційній
номенклатурі
(1,2.3……i…m) продукції
фірми, планованої
до реалізації
на традиційних
(1…j…n) ринках
і знову створюваних
у прогнозованому
періоді (t+1)
сегментах
(1…k…l) ринку;
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на k-м (знову
створюваному)
сегменті ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в плановому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка зміни
виробничих
потужностей
підприємства
(фірми), необхідного
для задоволення
прогнозного
попиту на традиційну
(i) продукцію
як на традиційних
ринках, так і
у знову створюваних
сегментах
(1…k…l);
-
виробнича
потужність
по виготовленню
i-го виду продукції
в плановому
періоді (t).
,
і (чи)
,
– збільшення
попиту, плановане
за рахунок
розширення
асортименту
іншими традиційними
(1…q…p) чи товарами
їхнього просування
на раніше не
освоєних ринках
(1…k…l), і що забезпечує
беззбиткову
роботу підприємства
(фірми) у плановому
періоді (t);
– незадоволений
попит на звичайні
товари (1…q…p),
раніше що не
випускалися
розглянутим
підприємством
(фірмою), випуск
яких по попередніх
експертних
оцінках може
бути організований
у плановому
періоді для
відповідних
раніше не освоєних
(1…k…l) ринків;
– мінімальний
обсяг продукції
по номенклатурі
(1…i…m) традиційних
товарів і звичайних
товарів, що
раніше не випускалися
розглянутим
підприємством
(фірмою) (1…q…p),
який, за експертними
оцінками, може
забезпечити
роботу підприємства
(фірми) на рівні
крапки беззбитковості
в планованому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка величини
попиту на принципово
нову продукцію
(1…I…M), плановану
до виробництва
в процесі
перепрофілювання
підприємства
замість застарілої
для реалізації
на знову створюваних
ринках (1…J…N),
підприємства,
що забезпечує
беззбиткову
роботу, (фірми)
у плановому
періоді (t);
– прогнозна
оцінка величини
попиту на принципово
нову продукцію
(1…I…M), плановану
до виробництва
в процесі
перепрофілювання
підприємства
замість застарілої
для реалізації
на знову створюваних
ринках (1…J…N);
-
мінімальний
обсяг принципово
нової продукції
по номенклатурі
(1…I…M), який, за
експертними
оцінками, може
забезпечити
роботу підприємства
(фірми) на рівні
крапки беззбитковості
в планованому
періоді (t);
– група умов,
що підтверджують
необхідність
ухвалення
рішення про
зняття з виробництва
i – й позиції
номенклатури
продукції, що
випускається.
= 1 (так), якщо: (3.5)
,
,
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
забезпеченого
платіжними
засобами попиту
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на традиційних
(1…j…n) в укрупненому
періоді, що
включає базовий
період (t-1), плановий
чи робочий
період (t) і
прогнозований
період (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– платоспроможний
попит по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, що мало
місце в базовому
періоді (t-1);
– розрахункова
величина резерву
підвищення
рівня інтегрального
показника
конкурентноздатності
продукції фірми
по i-й позиції
номенклатури
протягом
прогнозованого
періоду (t+1);
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентноздатності
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, досяжної
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1);
– розрахункова
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
фірми на початок
планового
періоду (t);
– розрахунковий
резерв підвищення
ціни на продукцію
фірми по i-й
позиції номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середньозважені
ціни на продукцію
конкуруючих
фірм, що відповідає
i-й позиції
номенклатури
розглянутої
фірми на початок
планового
періоду (t);
– цехова
собівартість
продукції фірми
по i-й позиції
номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середня
величина коефіцієнта
обліку загальнозаводських
і поза виробничих
витрат по i-й
позиції номенклатури,
що склалася
на підприємствах
фірми на початок
плановий період
(t);
– група умов,
що підтверджують
необхідність
ухвалення
рішення про
заміну у виробництві
i – й позиції
номенклатури
продукції, що
випускається,
на нову (принципово
нову чи традиційну,
але раніше що
не випускалася
на підприємствах
фірми).
= 1 (так), якщо: (3.6)
,
,
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
забезпеченого
платіжними
засобами попиту
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на традиційних
(1…j…n) в укрупненому
періоді, що
включає базовий
період (t-1), плановий
чи робочий
період (t) і
прогнозований
період (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– платоспроможний
попит по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, що мало
місце в базовому
періоді (t-1);
– розрахункова
величина резерву
підвищення
рівня інтегрального
показника
конкурентноздатності
продукції фірми
по i-й позиції
номенклатури
протягом
прогнозованого
періоду (t+1);
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, досяжної
за період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1);
– розрахункова
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
фірми на початок
планового
періоду (t);
– розрахунковий
резерв підвищення
ціни на продукцію
фірми по i-й
позиції номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середньозважені
ціни на продукцію
конкуруючих
фірм, що відповідає
i-й позиції
номенклатури
розглянутої
фірми на початок
планового
періоду (t);
– цехова
собівартість
продукції фірми
по i-й позиції
номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середня
величина коефіцієнта
обліку загальнозаводських
і позавиробничих
витрат по i-й
позиції номенклатури,
що склалася
на підприємствах
фірми на початок
плановий період
(t);
– розрахункова
величина перевищення
рівня інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції,
пропонованої
на заміну i-й
позиції номенклатури
фірми протягом
прогнозованого
періоду (t+1). Для
спрощення
розрахунків,
вартісні показники
альтернативної
продукції
включені в
інтегральний
показник її
конкурентоздатності;
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
альтернативної
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, досяжної
в плановому
періоді (t), з
урахуванням
вартісних
показників;
– середньозважена
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції фірм
– конкурентів,
що відповідає
аі-й позиції
номенклатури
(новому виробу)
фірми на початок
планового
періоду (t);
– група умов,
що підтверджують
необхідність
і можливість
проведення
модернізації
продукції, що
випускається,
по і-й позиції
номенклатури
розглянутої
фірми.
= 1 (так), якщо: (3.7)
,
,
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
забезпеченого
платіжними
засобами попиту
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на традиційних
(1…j…n) ринках
в укрупненому
періоді, що
включає базовий
період (t-1), плановий
чи робочий
період (t) і
прогнозований
період (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– платоспроможний
попит по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, що мало
місце в базовому
періоді (t-1);
– розрахункова
величина підвищення
рівня інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
продукції фірми
за рахунок її
модернізації
протягом
прогнозованого
періоду (t+1);
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, що досягається
за рахунок
модернізації
в період, що
відповідає
глибині упевненого
довгострокового
прогнозу (t+1);
– розрахункова
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
по i-й позиції
номенклатури
фірми на початок
планового
періоду (t);
– розрахунковий
резерв підвищення
ціни на продукцію
фірми по i-й
позиції номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середньозважені
ціни на продукцію
конкуруючих
фірм, що відповідає
i-й позиції
номенклатури
розглянутої
фірми на початок
планового
періоду (t);
– цехова
собівартість
продукції фірми
по i-й позиції
номенклатури
в плановому
періоді (t);
– середня
величина коефіцієнта
обліку загальнозаводських
і позавиробничих
витрат по i-й
позиції номенклатури,
що склалася
на підприємствах
фірми на початок
плановий період
(t);
– розрахункова
величина перевищення
рівня інтегрального
показника
конкурентоздатності
модернізованої
i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, у порівнянні
з відповідною
продукцією
конкурентів
протягом планового
періоду (t). Для
спрощення
розрахунків,
вартісні показники
модернізованої
продукції
включені в
інтегральний
показник її
конкурентоздатності;
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
модернізованої
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, досяжної
в плановому
періоді (t), з
урахуванням
вартісних
показників;
– середньозважена
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції фірм
– конкурентів,
що відповідає
i-й позиції
номенклатури
фірми на початок
планового
періоду (t);
– група умов,
що підтверджують
необхідність
і можливість
проведення
заходів розширення
виробництва
продукції по
i – й позиції
номенклатури
розглянутої
фірми.
= 1 (так), якщо: (3.8)
,
,
– прогнозна
оцінка зміни
сумарного
забезпеченого
платіжними
засобами попиту
по i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на традиційних
(1…j…n) ринках
в укрупненому
періоді, що
включає базовий
період (t-1), плановий
чи робочий
період (t) і
прогнозований
період (t+1);
– прогнозна
оцінка платоспроможного
попиту по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, планованої
до реалізації
на j-м ринку
в прогнозному
періоді (t+1);
– платоспроможний
попит по i-й
позиції номенклатури
продукції
фірми, що мало
місце в базовому
періоді (t-1);
– розрахункова
величина перевищення
рівня інтегрального
показника
конкурентоздатності
i-й позиції
номенклатури
продукції
фірми, у порівнянні
з відповідною
продукцією
конкурентів
протягом планового
періоду (t). Для
спрощення
розрахунків,
вартісні показники
модернізованої
продукції
включені в
інтегральний
показник її
конкурентоздатності;
– експертна
оцінка максимально
можливої величини
інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції по
i-й позиції
номенклатури
фірми, досяжної
в плановому
періоді (t), з
урахуванням
вартісних
показників;
– середньозважена
величина
інтегрального
показника
конкурентоздатності
продукції фірм
– конкурентів,
що відповідає
i-й позиції
номенклатури
фірми на початок
планового
періоду (t);
–
обумовлюють
вибір варіанта
рішення по
кожній позиції
номенклатури
фірмою продукції,
що випускається.
Прийняте рішення
вимагає виконання
визначеної
процедури,
представленої
на блок – схемі
(мал. 2.1) блоками
22 – 26. Так процедура
блоку 22 «зняття
з виробництва»
включає: оформлення
повідомлень
на зняття продукції
з виробництва
(у тому числі
основних споживачів
і оптових покупців);
підготовку
заходів щодо
скорочення
персоналу і
його працевлаштуванню;
по чи консервації
продажу відповідних
потужностей;
по скороченню
виробничих
площ і займаних
земельних
ділянок; по
локалізації
комунікацій
виробництв,
що закриваються,
з метою запобігання
витоків з не
використовуваних
мереж; по здачі
в оренду об'єктів
загальнозаводського
призначення,
локалізація
яких на території
підприємства
неможлива і
т.д.
,
(3.9)
– розрахунковий
нормативний
термін служби
устаткування,
обумовлений
для конкретних
умов (без обліку
морального
зносу) шляхом
коректування
базового (зазначеного
в паспорті
верстата) терміну
служби на коефіцієнти
обліку фактичних
умов експлуатації
й обслуговування,
років;
– базовий
нормативний
термін служби
устаткування,
обумовлений
для середньостатистичних
умов його
експлуатації
й обслуговування
заводом –
виготовлювачем
(без морального
зносу), років
відповідно
до прийнятого
на підприємством
коефіцієнтом
змінності;
– коефіцієнт
обліку умов
експлуатації
устаткування
(вібрації від
роботи сусідніх
агрегатів,
наявність
агресивних
середовищ,
великі перепади
температури,
вплив атмосферних
факторів, висока
вологість,
робота з перевантаженням
по потужності,
коливання
напруги в мережі,
відхилення
від номінального
тиску в централізованих
гідро і пнемо-системах,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від 0,9
до 1;
– коефіцієнт
обліку характеру
застосовуваного
інструмента
і способу обробки
(звичайний,
твердосплавний,
абразивний,
алмазний, ударний,
вібраційний,
високочастотний,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від 0,9
до 1;
– коефіцієнт
обліку характеру
оброблюваного
матеріалу
(звичайний,
твердосплавний,
грузлий, тендітний,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від
0,95 до 1;
– коефіцієнт
обліку середньої
частоти аварійних
зупинок устаткування
(з урахуванням
впливу складності,
надійності,
наявності
систем захисту
від несанкціонованих
дій, наявності
систем захисту
від перевантажень
і коливань в
енергомережах,
середнього
рівня кваліфікації
персоналу,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від
0,98 до 1;
– коефіцієнт
обліку середньої
частоти виявлення
прихованих
дефектів виготовлення
і конструктивних
недоліків
устаткування,
що вимагають
усунення з
неминучим
погіршенням
міцнісних
характеристик
машини в цілому
(раковини,
неоднорідність,
напруженість
матеріалів
несучих конструкцій,
недостатня
твердість
конструкції,
необхідність
проведення
зварювальних
робіт з моноліту
несучих конструкцій,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від
0,99 до 1;
– коефіцієнт
обліку рівня
обслуговування
устаткування
(дотримання
термінів проведення
планового
обслуговування,
проведення
профілактичних
робіт відповідно
до інструкцій
з обслуговування,
повнота виконання
всіх регламентних
робіт, рівень
кваліфікації
обслуговуючого
персоналу,
наявність
захисту від
несанкціонованих
дій обслуговуючого
персоналу,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від 0,9
до 1;
– коефіцієнт
обліку рівня
організації
й ефективності
системи виконання
ремонтних робіт
(наявність і
функціонування
системи планово
– попереджувальних
ремонтів, ремонт
по потреби,
наявність
централізованої
ремонтної бази,
наявність
системи спеціалізованого
і фірмового
ремонту устаткування,
ін.). За експертними
оцінками може
прийматися
в межах від
0,85 до 1.
,
(3.10)
– фактичний
термін служби
устаткування
(у тому числі
час, відпрацьований
колишнім у
вживанні
устаткуванням
до його придбання
і монтажу на
даному підприємстві),
скоректований
на величину
відхилень
фактичних
значень коефіцієнтів
обліку умов
експлуатації
й обслуговування
від нормативних;
– кількість
фактично
відпрацьованих
устаткуванням
днів у кожнім
t-м року терміну
служби;
– кількість
фактично
відпрацьованих
устаткуванням
років (у тому
числі і неповному
років)
=
(1+
);
=
(1+
);
=
(1+
);
=
(1+
);
=
(1+
);
=
(1+
);
=
(1+
),
– коефіцієнти,
що враховують
відхилення
фактичних умов
експлуатації
й обслуговування
устаткування
від нормативних
у кожнім t-м року
фактичного
терміну служби
устаткування;
– алгебраїчна
різниця між
нормативом
і фактичним
значенням
відповідного
коефіцієнта
в t-м року фактичного
терміну служби
устаткування.
ПФИ, (3.12)
>
,
приймається
ПФИ = 1. Якщо для
конкретної
одиниці устаткування
ФИ = 1, то дана
машина включається
в перелік
устаткування
для реалізації,
наданий службою
головного
технолога в
службу головного
механіка, де
виробляється
оцінка фізичного
зносу. Якщо ФИ
< 1, то ОГК разом
з ОГТ, ОГК, ОМА
робить оцінку
ступеня морального
зносу машини
першої групи
машин.
=1-
,
– показник, що
відбиває
відповідність
(
= 1) чи невідповідність
(
=0) характеристик
i-го верстата
вимогам техпроцеса
на j-й операції
відповідно
по параметрах:
– виду обробки;
= 1 при
;
= 0 при
;
– продуктивності;
= 1 при
;
= 0 при
;
точності;
= 1 при
;
= 0 при
;
універсальності;
= 1 при
;
= 0 при
;
сумісності;
= 1 при
;
= 0 при
;
гнучкості;
= 1 при
;
= 0 при
;
рівню автоматизації;
= 1 при
;
= 0 при
;
надійності;
= 1 при
;
= 0 при
;
довговічності;
= 1 при
;
= 0 при
;
ремонтоздатності;
= 1 при
;
= 0 при
;
ергономічності;
= 1 при
;
= 0 при
;
екологічності;
= 1 при
;
= 0 при
;
– експлуатаційним
витратам;
= 1 при
;
= 0 при
;
– ціні верстата;
= 1 при
;
= 0 при
;
– дизайну,
компонуванню;
= 1 при
;
= 0 при
;
,
,
,
,
,
,
,
,
,
,
,
,
,
,
– відповідні
параметри,
забезпечувані
-м
верстатом (
)
і обумовлені
вимогами технології
на
-м
робочому місці,
операції (
).
для верстатів
групи 1 може
бути прийнятий
рівним одиниці
без розрахунків,
оскільки верстати
даної групи
вже придбані,
а ціна впливає
на інтегральний
показник побічно,
через амортизаційні
відрахування,
що враховується
показником
в експлуатаційних
витратах.