Курсовая работа: Податкова система ФранціїКурсовая работа: Податкова система ФранціїКУРСОВА РОБОТА Податкова система Франції ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАНЦІЇ1.1 Огляд економіки Франції1.2 Особливості податкової системи ФранціїРОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ ФРАНЦІЇ 2.1 Податок на додану вартість 2.2 Прибутковий податок з фізичних осіб 2.3 Податок на прибуток підприємств (акціонерні товариства) 2.4 Акцизи 2.5 Податок на прибуток від володіння власністю 2.6 Соціальний податок на заробітну плату та податок на професійну освіту 2.7 Інші особливості французького оподатковування РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ МІСЦЕВІ ПОДАТКИ ФРАНЦІЇ 3.1 Податок на професію 3.2 Податок на родину (три податки: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю) ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП Французька республіка є унітарною державою з населенням біля 60 млн. громадян, з 1951 є членом засновником Європейського Союзу, ВВП на душу населення становить 25280 дол. США на рік. Франція одна з найбільш розвитих країн Європейського Союзу. По ряду напрямків науково-технічного прогресу, промислового й агропромислового виробництва, сільського господарства і сфери послуг займає передові позиції у світі. По розміру валового внутрішнього продукту Франція (1550 млрд. євро в 2003р.) займає 5 місце у світі після США, Японії, Німеччині і Великобританії. Франція входить у число світових лідерів по обсягу зовнішньоторговельних операцій і зберігає ведучі позиції у світовій інвестиційній діяльності. Франція володіє найбільш розвиненою і протяжною в Європі мережею автомобільних доріг. Територія 544 тис. кв. км. Економічно активне населення складає 26,5 млн. чіл. Зайнятість серед чоловіків 62%, жінок – 48%, середня заробітна плата – близько 19 900 євро в рік. Франція нараховує 96 департаментів, включаючи Париж, як окремий департамент. Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що податкова система Франції цікава тим, що саме в цій країні був розроблений і вперше в 1954 р. упроваджений податок на додану вартість. В даний час система має стабільність у відношенні переліку стягнутих податків і зборів, правил їхнього застосування. Ставки ж податків щорічно переглядаються з урахуванням економічної ситуації і напрямку економіко-соціальної політики держави. Серед головних рис французької податкової системи варто було б виділити такі, як соціальна спрямованість, перевага непрямих податків, особлива роль прибуткового податку, облік територіальних аспектів, гнучкість системи в сполученні зі строгістю, широка система пільг і знижок, відкритість для міжнародних податкових угод. Відмітна риса податкової системи Франції висока частка внесків у фонди соціального призначення (ФСН). Об’єкт дослідження курсової роботи – податкова система Франції. Предмет дослідження курсової роботи – структура податкових правовідносин в унітарній державі Європейського Союзу з двома ступенями бюджетів – загальнонаціональний бюджет та місцеві бюджети. Метою досліджень курсової роботи є аналіз структури та особливостей загальнонаціональних та місцевих податків Франції. Інформаційно-методологічною базою досліджень курсової роботи був Податковий Кодекс Франції та аналітичні матеріали по податковій системі Франції, розташовані в мережі Інтернет. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАНЦІЇ1.1 Огляд економіки ФранціїУ 2003 – 2005 роках економіка Франції, як і інших ведучих країн Європейського союзу, продовжувала переживати період стагнації: практично не ріс ВВП, збільшувалося безробіття і бюджетний дефіцит. Підприємства продовжували політику скорочення витрат і рентабельності. Споживання населення практично не росте. Продовжувалося активне втручання держави в економіку – насамперед по напрямках стимулювання наукових досліджень і інновацій, створення нових підприємств, міжнародної конкурентно-здатності французьких підприємств шляхом злиттів і поглинань. Французькими фірмами реалізовані великі міжнародні проекти в області сучасного транспорту (високошвидкісна залізниця в Південній Кореї), атомної енергетики (Китай). Зберігалися серйозні структурні дисбаланси в області соціального забезпечення, зайнятості, державних витрат. Уряд намагався проводити реформи у вищевказаних областях, що наштовхувалися на серйозний опір населення й об'єктивні макроекономічні обмеження. Протягом минулого року загострилися відносини Франції з керівними органами ЄС. Хоча разом з Німеччиною їй удалося уникнути санкцій у зв'язку з порушенням «Пакту про стабільність», основними проблемами для Франції, у тому числі в загальноєвропейському контексті залишаються дефіцит державного бюджету (у 2004 році він склав близько 56 млрд. євро або 3,6% ВВП), високий рівень довгострокової офіційної заборгованості, неврегульованість трудових відносин, відсутність лібералізації електроенергетики і газової галузі. При підготовці бюджету на 2006 р. були прийняті наступні прогнозні макроекономічні показники (Таб.1.1) Таблиця 1.1 Основні макроекономічні показники (факт на 2004 2005 р. р. і прогноз на 2006 р. (у % змін до попереднього періоду, якщо не зазначено інакше)) [12]
У цілому бюджет практично залишився без змін у порівнянні з 2005 роком. Загальна сума витрат складе близько 280 млрд. євро. Трохи збільшуються витрати на оборону, юстицію і забезпечення правопорядку, скорочуються – на сільське господарство й інфраструктуру. Очевидно, що при виконанні бюджету уряд зштовхнеться з визначеними складностями через очевидно завищені оцінки економічного росту і заниженого курсу євро долар. Основною проблемою французького бюджету продовжує залишатися серйозний дефіцит. Уряду не удалося досягти прийнятного рівня дефіциту бюджету, насамперед у зв'язку з високими соціальними зобов'язаннями. У 2006 році він складе близько 56 млрд. євро або 3,6 відсотків ВВП, що перевищує зафіксовані в «Пакті про стабільність» Європейського союзу 3 відсотки. Уряд Франції планує довести дефіцит бюджету до 3 відсотків від ВВП лише до 2008 року. У 2004 2006 р. Франція переходить до програмно-цільового методу керування державними фінансами. З 1 січня 2005 р. набрав сили прийнятий 1 серпня 2001 р. конституційний закон про бюджетний устрій (Loi organique 2001692 du 1 août 2001 relative aux lois de finances). Новий закон поступово вводиться в силу починаючи з 2001 по 2005 р. З 1 січня 2003 р. набрав сили новий принцип розгляду проекту бюджету, що включає: аналіз економічних змін, зареєстрованих з моменту складання економічного, соціального і фінансового звітів; опис основних напрямків економічної і бюджетної політики стосовно європейських зобов'язань Франції; середньострокову оцінку державних ресурсів і зобов'язань по основних функціях; Основними цілями зазначеного закону є реформування системи державного керування і державних фінансів з метою організації бюджетного процесу, орієнтованого на результат, підвищення його ефективності і прозорості, посилення відповідальності чиновників. На думку французьких фахівців, новий закон дозволить усунути дві слабості існуючого бюджету, а саме: контроль ефективності державних витрат неповний, чиновники в даний момент не зобов'язані складати звіт про результати, отриманих від використання виділених засобів, а обговорення в Парламенті засновано на кількісному підході, що враховує тільки розмір і динаміку виділюваних по окремих статтях засобів; державний бюджет зараз розділений на 848 глав, що ставить тверді рамки для керування при малій відповідальності. Новий бюджет (починаючи з 2005 р.) складається від 100 до 150 міністерських програм, об'єднаних по родовій ознаці, у рамках яких кошти можуть бути перерозподілені, за винятком витрат на персонал. В Франції існує більш 100 видів різного роду податків і зборів, що підрозділяються на прямі (державні і місцеві) податки, непрямі податки і реєстраційні збори і мита. Для розрахунку підлягаючій сплаті податків існує більш 50 видів податкових декларацій. На 2004 р. у податкову систему Франції були внесені наступні основні зміни: ставка прибуткового податку скорочена в середньому на 3% (у 2003 р. вона вже була скорочена на 1 %, і в 2002 р. – на 5 %). Максимальна ставка складе 48,09% на доходи понад 47 932 євро в рік. дотація для родин із середніми доходами, що мають роботу (близько 8,5 млн. родин), збільшене на 20 –36 євро (загальна сума 500 млн. євро). Введено одноразову допомогу для людей, що знайшли роботу в розмірі 250 євро. сума відрахувань з оподатковуваної бази на утримання дітей, уход за старими зросла з 7400 до 10000 євро. 600 тисяч людей похилого віку одержать додаткові податкові відрахування в розмірі 3000 євро. У їхньому відношенні будуть також діяти інші пільги. на 2,5 центи за літр підвищилися податки на бензин. Отримані додаткові 800 млн. євро будуть спрямовані на зменшення заборгованості французьких залізничних мереж (RFF) соціальні відрахування для роботодавців скоротяться на 1,2 млрд. євро підприємства зможуть списувати свої збитки протягом необмеженого часу (зараз – 5 років) Для підтримки внутрішнього попиту і збільшення рівня споживчих витрат населення ( що склали в 2005 р. 54% ВВП) французький уряд продовжував реформи в податковій сфері: після 5%-го зниження в 2002 р., прибутковий податок був зменшений ще на 1% у 2003 р., і планується до скорочення ще на 3% у 2004 р. Ріст споживання (1,6 % у 2005р. проти 1,5% у 2004р.) відбувався при зниженні купівельної спроможності населення. Збереглася відносно висока норма заощаджень населення (16% проти 16,6% у 2004 р.). За рівнем промислового виробництва Франція займає третє місце в Європі (після Німеччини і Великобританії) і забезпечує близько 15 % усієї європейської продукції. Обсяг промислового виробництва в 2005 р. практично не ріс у порівнянні з 2004 р. Найбільш розвиті автомобільна, аерокосмічна, хімічна, фармацевтична промисловість, будівництво, телекомунікації, агропромисловий комплекс, а також індустрія моди і предметів розкоші. У промисловості створюється більш 26 % ВВП Франції і зайняте близько 25 % економічно активного населення. Переважають (більш 95 % від загальної чисельності всіх підприємств) малі і середні підприємства (від 20 до 499 зайнятих). На них приходиться більш 50 % зайнятих і близько 40 % випуску продукції в ціновому вираженні. Економічні позиції Франції в регіоні Центральної Європи досить міцні і мають тенденцію до подальшого зміцнення. На її частку приходиться 13,3% прямих іноземних інвестицій у регіоні (без Кіпру і Мальти) проти 22,1% у Німеччини і 16,2% у Нідерландів. Франція є абсолютним лідером по цьому показнику в Польщі (19,2% усіх ІІ), разом з тим, досить скромні її позиції в Чехії (6,6%) і Угорщини (5,5%). У США Франція значно зміцнила свої позиції, перейшовши з 6го на 2і місце (після Великобританії) з більш ніж 170 млрд. дол. США накопичених ІІ (12,5 % усіх іноземних інвестицій (ІІ) в США). 1.2 Особливості податкової системи ФранціїПодаткова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними видами податків, що надходять до центрального бюджету, є непрямі і прямі податки, а також гербові збори (держмито). Протягом останніх 30 років домінуючими податками по сумі надходжень є непрямі, насамперед, податок на додану вартість (біля 50% від суми непрямих податків). Існує жорсткий розподіл податків на ті, що надходять до центрального бюджету і на місцеві податки. Це пов'язано з політикою формування місцевих бюджетів на принципах самофінансування і бездефіцитності. Є лише поодинокі винятки, коли суми центральних податків частково розподіляються у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. При цьому збір як центральних, так і місцевих податків здійснюється єдиною податковою службою. Місцеві податки складають трохи більше за третину від суми податків, що надходять до центрального бюджету. Основні федеральні податки Франції: ПДВ, прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін. [11] Основні місцеві податки Франції: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів. [11] Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування. Місцеві органи мають досить широкі права в цій області, але обмежені поруч умов. Протягом ряду останнього років спостерігається тенденція зниження ставок з одночасним розширенням бази за рахунок скасування пільг і привілеїв. Організацією оподатковування в країні займається податкова служба, що функціонує в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету. Її очолює Головне податкове керування. У його підпорядкуванні знаходиться 80 000 службовців. Вони сконцентровані в податкових центрах (їх 830) і в 16 інформаційних центрах. Податкові центри розраховують податкову базу по кожнім податку, збирають платежі і контролюють правильність сплати. Оподатковування ґрунтується на декларації про доходи і контроль її правильного складання. Існує контроль двох видів: 1. за даними документів; 2. детальний контроль по наявним в інспектора документам, якщо виявляється невідповідність у декларації. У випадку укриття існує тверда система відповідальності: при помилці заповнення податок стягується в повній сумі і накладається штраф у розмірі 0,75% на місяць або 9% у рік; якщо порушення навмисне, податок стягується в подвійному розмірі; при серйозному порушенні можливо тюремне ув'язнення. Характерні риси податкової системи Франції: стимулюючий вплив на підвищення ефективності економіки; соціальна спрямованість; облік територіальних аспектів. Усі закони про оподатковування знаходяться в компетенції Парламенту (Національна Асамблея). Там щорічно уточнюються ставки. Для французької системи характерні тверда законодавча регламентація, що сполучається, разом з тим, із гнучкістю. Правила застосування податків стабільні протягом ряду років. Французькі податки взаємопов'язані в цілісну систему, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування. РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ ФРАНЦІЇ 2.1 Податок на додану вартість Найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС є податок на додану вартість. Наявність ПДВ у податковій системі держави – обов'язкова умова його приєднання до Співтовариства, тому що фінансові надходження від податку на додану вартість складають одне з основних джерел формування бюджету ЄС. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, являють собою встановлену рішенням Ради єдину процентну надбавку до ставки ПДВ у державах – членах. У Франції податок на додану вартість є ведучою ланкою бюджетної системи і забезпечує 41% усіх податкових надходжень, незважаючи на те що французька система ПДВ являє собою більш гнучку структуру ніж в Україні. Це виявляється в широкій системі знижок і пільг. Структура державного бюджету Франції проілюстрована в табл. 2.1. Таблиця 2.1 Структура державного бюджету Франції [10]
ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існує 4 види ставок ПДВ: 18,6% нормальна ставка на усі види товарів і послуг; 33,33% гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн; 7% скорочена ставка на товари культурного побуту (книги); 5,5% на товари і послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю і шоколаду; медикаменти, житло, транспорт). Зараз спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок 18,6% і 5,5%. Законами Франції передбачено два види звільнення від ПДВ: компенсація ПДВ по експорту компенсація у результаті різних ставок при покупці і продажі. Від сплати ПДВ звільняється три види діяльності: 1) медицина і медичне обслуговування; 2) освіта; 3) діяльність суспільного і благодійного характеру. Так само звільняються усі види страхування, лотереї, казино. Існує список видів діяльності, де передбачене право вибирати між ПДВ і прибутковим податком: 1) здача в оренду приміщень для будь-якого виду економічної діяльності; 2) фінанси і банківська справа; 3) літературна, спортивна, артистична діяльність, муніципальне господарство. У Франції 3 млн. платників ПДВ. Розрахунок ведеться самими підприємствами; при спрощеному обліку податковою службою. Дрібні підприємства (з товарообігом менш 3 млн. франків і менш 0,9 млн. франків у сфері послуг) можуть заповнювати декларацію протягом року розрахунково. ПДВ вноситься в бюджет щомісяця, на основі декларації. Підприємства надають у податкові центри декларацію і чек на сплату податку. Існують квартальні і річні терміни сплати ПДВ у залежності від товарообігу. Компенсація ПДВ у випадку експорту відбувається щомісяця. Для інших видів діяльності щокварталу. Якщо підприємство має товарообіг менш 300000 франків, то ПДВ платиться. Підприємства вносять у бюджет постійну суму. Якщо сума ПДВ менше 1350 франків, то подібні підприємства звільняються від його сплати. Знижка надається дрібним ремісникам, якщо ПДВ менше 20000 франків. Пільги по ПДВ мають підприємства, що роблять інвестиції. Вони полягають у відрахуванні з ПДВ сум, що направляються на інвестиції. У цілому, французький ПДВ являє собою більш гнучку структуру, ніж український. Це виявляється в широкій системі знижок і пільг. В багато чому пільги ідентичні українським, наприклад, як у випадку звільнення від сплати ПДВ експортної діяльності, медицини, страхування. Але є і відмітні риси: це звільнення від сплати ПДВ підприємств із незначним оборотом, пільги по сплаті, надані дрібним ремісникам. Важлива особливість французького ПДВ це можливість його зменшення на суму, спрямовану на інвестиції. Але при усій своїй гнучкості французький ПДВ забезпечує 45% усіх податкових надходжень, що говорить про його ефективність. Розглядаючи цей податок з погляду світової податкової гармонізації, потрібно відзначити позитивну тенденцію до його зниження т до переходу від використання 4х ставок до використання 2-х. У теорії вважається, що ПДВ не є податком на підприємство. Це податок на споживача. Підприємства є лише збирачами податку, для яких ПДВ є нібито нейтральним. При продажу товару підприємство має компенсувати всі свої витрати на ПДВ у виробництві й обігу та додає ПДВ на знов створену на підприємстві вартість. Ця частина ПДВ, що включається в продажну ціну, і перераховується державі. Повністю весь тягар ПДВ лягає на кінцевого споживача. На практиці все є набагато складнішим. ПДВ став європейським податком. У 1977 році прийняті Європейські директиви на ПДВ, відповідно до яких ставки ПДВ країн членів ЄЕС повинні бути зближені. У Франції найвищі ставки ПДВ, і тому сьогодні спостерігається тенденція до зниження їх рівня до середньоєвропейського. Так, в 1989 році діяло тільки 3 ставки: 5,5% 18,6% і 28%. Надалі в рамках угоди по ЄЕС залишаться дві ставки: 18,6% нормальна і 5,5% знижена (середньоєвропейський рівень нормальної ставки 1420%). ПДВ внутрішній податок, і при вивозі товару за кордон його величина компенсується покупцеві. Імпортні товари теж обкладаються по відповідній ставці ПДВ. У сільському господарстві застосовується спрощена схема сплати і форми декларації ПДВ. Декларація заповнюється 1 раз на рік, а сплата ПДВ проводиться щоквартально в розмірі 1/5 частини ПДВ за попередній рік з перерахунком за підсумками року. Контроль за сплатою ПДВ ведеться щомісяця. Якщо з якої-небудь причини платник ПДВ не надав декларацію, то ЕОМ в автоматичному режимі видає нагадування про те, що термін сплати закінчився. У Франції щонайменше 10 тис. працівників податкової служби займаються лише розрахунком і збором ПДВ. Прихильники ПДВ відносять до його позитивних якостей нейтральність по відношенню до підприємств, а також реальність і стабільність надходження коштів до бюджету. Він створює сприятливі умови для експорту продукції та стримує до певної міри споживання предметів розкоші. На сьогодні близько 40 країн світу, в тому числі більшість європейських країн, застосовують ПДВ. Передбачуваний розвиток ПДВ полягає в скороченні числа ставок і вдосконалення методів його розрахунку. На відміну від ФРН, де частина ПДВ йде до земельних бюджетів, у Франції ПДВ повністю поступає до центрального бюджету. Разом з тим за рахунок ПДВ місцеві колективи можуть отримувати дотації від держави. Частина ПДВ (приблизно 1,4%) йде на потреби ЄЕС. Таблиця 2.2 Рівень оподаткування корпоративного прибутку, ПДВ та акцизів в Україні та у країнах – членах ЄС, 2004 р., %[1] [6]
2.2 Прибутковий податок з фізичних осіб Даний податок складає 20% податкових доходів бюджету Франції. Це пов'язано з історичними особливостями, з тим, що уряд використовує прибутковий податок для проведення своєї соціальної політики: в умовах нерозвиненості суспільних фондів споживання прибутковий податок є інструментом стимулювання родини, надання допомоги незаможним. На прибутковий податок покладені функції стимулювання внесків населення в заощадження, нерухомість, покупку акцій. Усе це створює складну систему розрахунку податку і застосування численних пільг і відрахувань. Так, з 25 млн. платників фактично платять податок тільки 15 млн. (52%). Потенційними платниками є усі фізичні особи країни, а так само підприємства і кооперативи, що не є акціонерними товариствами. Податок, у принципі, єдиний, вираховується по єдиній прогресивній шкалі, але разом з тим він бере до уваги економічні, соціальні, сімейні умови і вік кожного платника. Ставки прогресії від 0 до 56,8% у залежності від доходів. Щорічно шкала уточнюється, дозволяючи врахувати інфляційні процеси. Не обкладаються податком (ставка 0%) доходи, що не перевищують 18 140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходу, що перевищує 246 770 франків. Прибутковий податок повинні сплачувати всі проживаючі у Франції з доходів, отриманих у країні і за кордоном з урахуванням угод. Принципова особливість обкладанню підлягає доход не фізичної особи, а родини. Якщо платник неодружений, для податку це родина з однієї людини. Податок сплачується, починаючи з 18 літнього віку. Обкладання здійснюється по сукупному доходу, заявленому в декларації, що складається самим платником один раз у рік по доходах за попередній рік. Це ускладнює контроль за повнотою вилучення, сповільнює оборот надходження податку в бюджет. Крім того, якщо протягом року доходи упали, можуть виникнути проблеми зі сплатою. Доходи платника податків поділяються на 7 категорій: плата по праці при роботі з наймання. земельні доходи (від здачі в оренду землі і будинків). доходи від оборотного капіталу (дивіденди і відсотки). доходи від перепродажу (*будинків; *цінних паперів). доходи від промислової і торгової діяльності підприємств, що не є АТ. некомерційні доходи (доходи осіб вільних професій). сільськогосподарські доходи. Для кожної з 7 категорій своя методика розрахунку. Загальним правилом відрахувань для визначення чистого доходу є те, що віднімаються усі виробничі витрати, що забезпечили доходи. Віднімаються витрати на утримання старих батьків і на добродійність. Для розрахунку податку чистий доход родини розподіляється на частині. Потім визначається сума податку по відповідним ставках на кожну частину. Загальний розмір податку визначається додаванням сум податку по кожній частині. Така схема дозволяє зм'якшити податковий тягар і створити пільги багатодітним родинам. Після розрахунку величини він може бути скорочений на 25% сума витрат, зв'язаних зі змістом дітей у дошкільних установах, наданню допомоги старим, сплатою відсотків за кредит, страхуванням життя, покупкою акцій. а) Оплата по праці. З загальної суми віднімаються: внески на соцстрах; витрати на професійне навчання; професійні витрати (проїзд до роботи, обід, і т.п.). Ліміт 10% від заробітної плати, хоча можливо і його перевищення при наявності реальних чеків і рахунків. Потім оподатковувана з/п зменшується на 20% знижка за змушену чесність, тому що наймані робітники не мають можливості укриття доходів, на відміну від торговців і дрібних підприємців. Ці знижки не застосовуються при з/п більше, ніж 500 000 франків у рік. б) Земельні доходи. З загального доходу виключаються: 15% при оренді будинків і 10% при оренді землі; витрати, зв'язані з утриманням будинків; суми податку на будинки і землі. в) Доходи від оборотного капіталу. Зменшуються на: витрати по оплаті послуг банку, якщо він веде справи по акціях; 16 000 франків для стимулювання дрібних власників акцій. не обкладається сума доходів від відсотків по вкладах на ощадкнижку до 60 000 франків. г) Доходи від перепродажу. Поділяються на доходи від перепродажу (1) будинків і від перепродажу (2) акцій і зменшуються: 1) на інфляцію, 5% знижку в рік для захисту від спекуляції, через 20 років знижка досягає 100%. Якщо продається власний будинок чи квартира, у якій власник проживав, то доход не обкладається. Доходи від продажу нерухомого майна враховуються тільки, якщо сума продажів більш 290 000 франків. 2) доходи і втрати по акціях сальдуються. Чисті втрати можуть бути віднесені на майбутній доход, але не більш, ніж на 5 років. Доходи від перепродажу цінних паперів можуть обкладатися, на вибір платника, постачання 16% і не включатися в загальний розрахунок. д) Доходи від промислової діяльності не акціонерних товариств (АТ). З виторгу виключають витрати на виробництво і продаж. Далі здійснюють розрахунок у залежності від величини обороту: а) якщо оборот менше 500 000 франків у рік, комерсанти передають зведення, і податкова служба сама вираховує суму податку. У цьому випадку ведення бухобліку необов'язково; б) якщо оборот більш 500 000 франків, підприємці самі ведуть розрахунки. Індивідуальні комерційні підприємства можуть одержувати 20% знижку, якщо вони є членами управлінського центра, що затверджується державою і є гарантом відсутності махінацій. е) Некомерційні доходи. Тут правила обкладання аналогічні правилам для обкладання оплати по праці. Витрати перевіряються. Гонорари менш 175 000 франків мають пільги. 20% знижка надається вступившим в управлінський центр. ж) Сільськогосподарські доходи. Існує три способи їхнього обкладання: якщо доход менш 500 000 франків на одного платника, то надаються колективні пільги. У даному випадку податкова служба сама вважає чистий доход з одного га по регіоні; доходи від 500 000 до 750 000 франків. Оподатковуваний доход визначає платник як різницю між виторгом і витратами; якщо доходи вище 750 000 франків, то тут застосовуються правила обкладання доходів не АТ. Сума доходів кожної із семи категорій представляє чистий доход. Для розрахунку податку чистий доход родини розподіляється на частині в такий спосіб: холостяк 1 частина, чоловіки 2 частини, одна дитина 0,5 частини додатково, дві дитини 1 частина додатково, три дитини 2 частини додатково. Потім визначається податок по відповідним ставках на кожну частину. Загальний розмір податку виходить при додаванні сум податку. Французький прибутковий податок являє собою зовсім відмінне від українського податку явище. Значні розходження порозуміваються його сутністю, що полягає не в залученні коштів у бюджет у максимальному обсязі, а в першу чергу в проведенні визначеної соціальної політики. І з цього погляду він являє собою досить ефективний інструмент. Якщо говорити про його прямий внесок у бюджет, він нижче, ніж в Україні й в інших країнах. Це порозумівається його структурою, що враховує майже індивідуальні особливості платника. Але його непрямий внесок у збільшення добробуту країни, можливо, вище. Говорячи про гармонізацію податкової системи, потрібно відзначити, що настільки специфічний податок буде дуже важко перетворити. У даному випадку він настільки зв'язаний із французьким суспільством, політикою і людьми, що тут необхідний ретельно зважений підхід до можливих спроб уніфікації. У 90і роки прибутковий податок з фізичних осіб доповнений соціальними відрахуваннями, що мають податковий характер. Загальне соціальне відрахування, установлене Законом про фінанси в 1991 р., складає 1,1% усіх доходів від нерухомого майна. Крім цього, маються соціальні відрахування, обчислювальні на базі доходів, отриманих у вигляді відсотків по внесках. Ставка відрахування — 1%. Є і спеціальні соціальні відрахування. На відміну від практики більшості європейських країн, у Франції оподаткування прибутковим проводиться не біля джерела, а за сукупним прибутком, заявленим в декларації, яку платник складає один раз в рік. Такий порядок стягування ускладнює контроль за повнотою обчислення податків, сповільнює оборот надходження податку до державного бюджету. Крім того, якщо протягом року прибутки у платника податків впадуть, то у нього виникнуть фінансові труднощі зі сплатою податку з прибутків загалом за рік. Стягування прибуткового податку відбувається таким чином. До кінця лютого платник надає декларацію про прибутки за попередній рік. По декларації податкова адміністрація розраховує податок, розмір повідомляється платнику, який повинен сплатити його до кінця вересня. Існує авансовий метод платежу податку, коли 1/3 вноситься в лютому, 1/3 у травні і залишок за уточненим розрахунком у вересні. Може бути прийнятий інший порядок, по якому щомісяця платиться 1/10 частина податку з остаточним перерахунком в листопаді грудні. Дійсна практика стягування прибуткового податку критикується через ряд обставин: 1. Податок через численну систему пільг не став по суті загальним. З 25 млн. потенційних платників податок платять тільки 13 млн., або приблизно кожний другий. 2. Розрахунок податку дуже складний, технічно важкий. Багато платників не можуть його самостійно підрахувати Прибутковий податок активно використовувався для проведення економічної політики, і кожний новий уряд країни ускладнював його. 3. Багато хто вважає шкалу ставок дуже крутою. 4. Податок стягується не в момент отримання прибутку, а значно пізніше, що дуже сильно позначається при зниженні прибутків. Таблиця 2.3.Податки з індивідуальних доходів громадян, внески на соціальне страхування громадян і підприємств в Україні та у країнах-членах ЄС, 2004 р.[2] [6]
2.3 Податок на прибуток підприємств (акціонерні товариства) Частка податку на прибуток АТ у загальній сумі податкових надходжень складає 10% і має тенденцію до зниження. Це зв'язано з постійним зниженням ставки. Даний податок застосовується тільки до підприємств у формі акціонерних товариств(АТ). Доход юридичних осіб підприємств, що не є АТ, обкладається за правилами оподатковування фізичних осіб. АТ обкладаються незалежно від виду відповідальності. Об'єктом обкладання виступає чистий доход по усіх видах діяльності. Оподатковуваний прибуток визначається за даними бухобліку шляхом відрахування з виторгу від продажу поточних витрат. Ставка складає 39% до суми оподатковуваного доходу і 42%, якщо цей доход йде на виплату дивідендів, а не на розвиток. Сплата здійснюється п'ять разів у рік: чотири рази авансові платежі за спеціальною формою, виходячи з даних минулого року, п'ятий за фактичними результатами за рік на основі декларації. В Франції існує податок на АТ, що мають самостійні філії. Він обумовлений правилом повної відповідальності філії фірми за кінцевий результат. Відповідно до цього правила доход кожної філії фірми обкладається окремо незалежно від результатів у цілому по фірмі. З 1988 р. фірми одержали право платити податок із сальдо доходів і втрат по своїх філіях. Це право діє для фірм, що володіють не менш 95% акцій філії. Для знову утворених АТ існують визначені пільги. Доходи таких АТ пільгуються протягом п'яти років. У залежності від часу існування знижки змінюються: для АТ віком 2 роки знижка 100%, 3 роки 75%, 4 роки 50%, 5 років 25%, 6 і більш років 0%. Збиткові підприємства, АТ і не АТ, платять податок виходячи з обсягу товарообігу: податок у 4 тисячі франків при обороті менш 1 млн. франків, 6 тис. франків при обороті від 1 до 2 млн. франків, 8500 франків при обороті від 2 до 5 млн. франків, 11500 франків при обороті 510 млн. франків, 17000 франків при обороті вище 10 млн. франків. 2.4 Акцизи Податок на додану вартість доповнюється поруч непрямих пошлин (або акцизів), що також являють собою податки на споживання. Деякі з них стягуються на користь держави, інші перераховуються в бюджету місцевих органів керування. Серед підакцизних товарів у першу чергу варто назвати алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, запальнички, вироби з дорогоцінних металів, цукор і кондитерські вироби, пиво і мінеральні води, деякі види автомобільного транспорту, літальні апарати. Непрямими податками, крім ПДВ, обкладається також електроенергія (податок на користь місцевих органів керування), телевізійна реклама. У деяких районах, наприклад, туристичних або розташованих біля природних джерел, місцеві органи влади вводять туристичний збір. 2.5 Податок на прибуток від володіння власністю Великі доходи приносять бюджетові Франції податки на власність. Оподатковуванню підлягають майно, майнові права і коштовні папери, що знаходяться у власності на 1 січня. До майна відносяться будинки, промислові і сільськогосподарські підприємства, рухоме майно, акції, облігації і т.д. Деякі види майна цілком або частково звільнені від цього податку, зокрема, майно для використання в рамках професійної діяльності, окремі види сільськогосподарського майна, предмети старовини, художні і колекційні вироби. В Франції існують особливі правила оподатковування доходів, отриманих від операцій з нерухомістю, з цінними паперами й іншим рухомим майном. Так, прибуток, отриманий у результаті продажу за високою ціною нерухомого майна, включається в доход, що підлягає оподатковуванню в році фактичного продажу. Але при цьому від податку звільняються доходи, отримані від продажу основного житла, від першого продажу житла, а також від продажу житла, що знаходиться у власності не менш 32 років. Різна ставка податку застосовується в залежності від терміну, протягом якого будинок знаходився у власності в продавця. Ставка максимальна, якщо цей термін менш двох років. Далі ставка скорочується до нуля в залежності від терміну. Прибуток, отриманий від операцій з цінними паперами, включаючи сертифікати на акціонерні права, обкладається за ставкою 16%. Податок стягується в тому випадку, якщо щорічний розмір доходів від них перевищує визначену межу, що переглядається досить часто. На початку 90х років оподатковування починалося із суми 307,6 тис. франків. Прибуток, отриманий від операцій з рухомим майном, відмінним від цінних паперів, обкладається податком, якщо вона є наслідком угоди на суму понад 20 тис. франки. Маються три ставки податку: 4,5%, 7% — для предметів мистецтва і 7,5% — для угод з дорогоцінними металами. Податок на власність носить прогресивний характер. Його ставки на початок 90х років зазначені в табл. 2.4. Таблиця 2.4 Ставка податку на власність (Податкова система у Франції, 2і изд. //Інформаційні і навчальні матеріали (Російсько-французька серія). — 1993. — № 2. — С.35).
При цьому сума прибуткового податку і податку на власність не повинна перевищувати 85% усього доходу. 2.6 Соціальний податок на заробітну плату та податок на професійну освіту В окрему групу входить соціальний податок на заробітну плату. В Франції його сплачують роботодавці. Об'єктом оподатковування служить фонд заробітної плати в грошовій і натуральній формі, включаючи обов'язкові збори, що відносяться до заробітної плати. Податок носить прогресивний характер. Він вноситься в бюджет по ставці 4,5% для фонду заробітної плати в сумі 35 900 франків, 8,5% — в інтервалі від 35 901 до 71 700 франків і 13,6% для виплат вище зазначеної суми. Крім цього, роботодавці сплачують податок на професійну освіту по ставці 0,5% річного фонду оплати праці з надбавкою 0,1%. Ціль цього податку складається у фінансуванні розвитку професійно-технічного утворення в країні. Якщо на підприємстві зайнято 10 і більш людина, то підприємець зобов'язаний брати участь у фінансуванні довгострокової професійної підготовки зайнятих у нього на підприємстві. Розмір податку дорівнює 1,2% загальної суми заробітної плати. Для підприємств, що використовують тимчасову робочу силу, ставка складає 2%. Додатковий збір у 0,3% повинний направлятися на професійну підготовку молоді. Підприємці, на підприємствах яких працюють 10 і більш людині, зобов'язані прямо або побічно брати участь у фінансуванні житлового будівництва. Вони можуть прямо інвестувати засобу в будівництво житла, можуть надавати позики своїм працівникам або повинні перелічувати відповідні засоби в державну скарбницю. Незалежно від форми участі на ці мети покладено відчисляти 0,65% річного фонду оплати праці. 2.7 Інші особливості французького оподатковування 1). Податковий авуар. Являє собою компенсацію подвійного оподатковування власників акцій, що обкладаються прибутковим податком як фізичні особи з доходів від дивідендів і також обкладається податком доход АТ. Розмір податкового авуара дорівнює половині вартості дивідендів, що розподіляються. 2) Стимулювання росту вкладень у науку. Передбачаються податкові кредити в розмірі 50% від щорічного приросту вкладень на НІОКР. При зниженні вкладень податок зростає на 50% від суми зменшення. Недолік: ризик утрати доходів при зменшенні інвестицій у НІОКР по об'єктивних причинах. З 1988 р. відбулися позитивні зміни: базою відліку приросту вкладень служить не попередній рік, а рік у який ці вкладення були менше поточного. 3) Оподатковування доходів від перепродажу майна. Різниця між продажною і покупною ціною являє собою базу обкладання. До неї застосовуються дві різні ставки: 42%, якщо акт продажу відбувся протягом двох років володіння; 15%, якщо акт продажу відбувся після двох років володіння. 4) Витрати на професійну підготовку. З 1988 р. від оподатковування звільняються 25% від суми приросту витрат на професійну підготовку. Підприємство може бути цілком звільнене від оподатковування витрат на підготовку кадрів у районах з високим рівнем безробіття. 5) Стимулювання експорту. Прямий механізм пільг відсутній, тому що це суперечило б ГАТТ. Є пільги для фірм, що створюють філії за кордоном. Фірма має право відкладати протягом шести років витрати на ризик до складу витрат майбутніх періодів, що веде до зменшення розмірів оподатковування. Потім, у наступні 6 років ця знижка компенсується державі. Підприємство, що експортує продукцію, може одержати дотацію. РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ МІСЦЕВІ ПОДАТКИ ФРАНЦІЇ Адміністративно-територіальна структура Франції включає 22 регіона, 95 департаментів і 36 000 комун. Це визначає наявність різних бюджетів і джерел їхніх надходжень. До прямих місцевих податків відносяться: один податок на підприємства (податок на професію) три податки на родину (на житло, на землю і на будинки). Частка податків у місцевому бюджеті 40%, дотації держави 30%, інші 30% власні надходження і позики. Місцеві органи влади (комуни, об'єднання комун, департаменти і т.д.) важливі суб'єкти економічного життя. Загальні витрати місцевих адміністративних органів на початку 90х років складали більш 10% валового внутрішнього продукту. Для порівняння помітимо, що в 1970 р. ця величина була в межах 7,3%. Загальна величина місцевих бюджетів доходить до 60% державного бюджету країни. Із системи місцевих податків варто виділити чотири основних: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на незабудовані ділянки; податок на житло; професійний податок. Ставки цих податків визначаються місцевими органами влади (генеральними радами, муніципальними радами) при визначенні бюджету на майбутній рік. Причому ставки не можуть перевищувати законодавчо встановленого максимуму. Земельний податок на забудовані ділянки стягується з обладнаних ділянок. Податок стосується всієї нерухомості — будинку, спорудження, резервуари, силосні вежі і т.д., а також ділянок, призначених для промислового або комерційного використання. Оподатковувана частина дорівнює половині кадастрової орендної вартості ділянки. Від даного податку звільняються державна власність; будинку, що знаходяться за межами міст і призначені для сільськогосподарського використання. Звільнені від цього податку фізичні особи у віці старше 75 років, а також особи, що одержують спеціальні посібники із суспільних фондів або допомоги з інвалідності. Податок на незабудовані ділянки торкається поля, лугу, лісу, кар'єри, болота, солончаки, ділянки під забудову і т.д. Кадастровий доход, службовець базисом податку, установлений рівним 80% кадастрової орендної вартості ділянки. Від податку звільнені ділянки, що знаходяться в державній власності. Можуть тимчасово звільнятися від податку штучні лісонасадження, ділянки, призначені під розвиток сільськогосподарського виробництва. Податок на житло стягується як із власників житлових будинків, так і з орендарів. Малозабезпечені особи можуть бути звільнені цілком або частково від сплати даного податку по місцю їхнього основного проживання. Професіональний податок вноситься юридичними і фізичними особами, що постійно здійснюють професійна діяльність, винагороджують не заробітною платою. Для розрахунку податку береться сума двох елементів, множена на встановлену місцевими органами влади податкову ставку. Це: орендна вартість нерухомості, який розташовує платник податків для нестатків своєї професійної діяльності: деякий відсоток заробітної плати (звичайно 18%), що сплачується платником податків своїм співробітникам, а також отриманого їм доходу (звичайно 10%). Розрахований по цих елементах розмір податку не повинний перевищувати 3,5% зробленої доданої вартості. Це законодавче обмеження. Крім чотирьох основних, місцеві органи керування можуть вводити й інші місцеві податки: податок на збирання територій; мито на утримання сільськогосподарської палати, стягнуте понад податок на незабудовані ділянки з того ж базису; мито на утримання торгово-промислової палати, внесена тими, хто сплачує професійний податок; мито на утримання Палати ремесел, що сплачується підприємствами, що зобов'язані бути включеними до реєстру підприємств і ремесел; місцеві збори на освоєння рудників; збори на установку електроосвітлення; мито на використовуване устаткування; податок на продаж будинків, що перелічується в бюджети департаментів; мито на автотранспортні засоби, що накладається на всі автотранспортні засоби; податок за перевищення припустимого ліміту щільності забудови; податок за перевищення межі питомої зайнятості площі; податок на озеленення, внесений у бюджети департаментів. Маються і деякі інші місцеві податки і збори. Головне податкове керування знаходиться в складі Міністерства економіки і фінансів. По всій країні воно має 830 податкових центрів і 16 інформаційних центрів. Податковий контроль здійснюється шляхом камеральних перевірок податкових декларацій і документальних перевірок, якщо податковий інспектор знайде невідповідність у документах. При ухилянні від сплати податку діє досить тверда система відповідальності аж до карної. Але це, звичайно, у виняткових випадках. Звичайно ж помилка в заповненні декларації, тобто ненавмисне заниження доходу, спричиняє сплату податку зі штрафом у розмірі 0,75% на місяць. При навмисному укритті доходу податок стягується в подвійному розмірі. 3.1 Податок на професію Основне джерело податкових надходжень місцевих бюджетах (43%) податок на професію, що сплачується всіма підприємствами. База податку вартість будинків, споруджень, машин, устаткування і фонд з/п. Розраховується в такий спосіб: вартість будинку: 8% від первісної вартості, щорічно робиться переоцінка; вартість устаткування і майна: 16% від первісної вартості, 18% від фонду оплати праці. У залежності від економічної кон'юнктури держава може компенсувати підприємству частина податку двома методами: на пряму компенсують комуні скорочення виплат підприємства; компенсація виплачується підприємству, а підприємство вносить повний податок. Комуни для створення робочих місць можуть зменшити чи скасувати цей податок для конкретного підприємства. Податок на професію не зв'язаний з результатами діяльності підприємства, у визначеній мірі стримує інвестиції в основні засоби, обмежує приріст чисельності зайнятих, у зв'язку з чим і критикується. 3.2 Податок на родину (три податки: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю) Три податки на сім’ю сплачують усі проживаючі на території місцевого органа керування. Кожна комуна голосує за свої ставки податку. Податок на будинки і будівлі, в основі якого їхня вартість, сплачується усіма власниками цього виду власності. Він вноситься по диференційованих ставках у бюджет комуни (найбільша частина), департаменту (50% внеску в комуну) і регіону (3% від ставки комуни). Базою розрахунку податку на житло є оцінка житлового фонду (проводилася в 70 році). Виділяють 8 категорій житла. Податок складається з тарифу за один кв. метр, надбавок за додаткові зручності і поправочний коефіцієнт, зв'язаного з територіальним розташуванням. У країні нараховується 25 млн. чоловік платників цього податку. Близько 20% з них одержують державну допомогу на оплату цього податку шляхом зниження прибуткового податку. Податок на землю платять усі землевласники. База розрахунку оцінка вартості 1 га чи землі можлива вартість орендної плати. Місцеві податки виконують перерозподільні функції, однак бюджети кожної територіальної одиниці незалежний друг від друга. Місцеве керування має обмеження. Ступінь волі в прийнятті рішень базується на законних актах по оподатковуванню і директивах республіканських і регіональних органів. Самофінансування регіонів засноване на принципі бюджетної рівноваги, тобто місцевий бюджет не може бути прийнятий з дефіцитом чи надлишком. Тому первинним у бюджетному плануванні регіонів є визначення витрат. Перерозподіл засобів між комунами здійснюється департаментами, а з держбюджету виділяються цільові субсидії для вирівнювання економічного становища окремих територій. Допомога держави здійснюється шляхом надання пільг по сплаті податків. ВИСНОВКИ Податкова система Франції є класичною податковою системою європейських унітарних держав (Франція, Великобританія, Швеція), яка є відмінною від податкової системи федеративних держав світу (США, Німеччина). Основними державними податками Франції є: ПДВ, прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мита на нафтопродукти, акцизи (крім звичайних продуктів до акцизного відносять: сірника, мінеральна вода, послуги авіатранспорту), податок на власність, мита, податок на прибуток від цінних паперів і ін. Податкова система Франції є головним джерелом надходжень до центрального бюджету, податки складають понад 90% його прибуткової бази. Основними місцевими податками Франції є: туристський збір, податок на родину (складається з трьох податків: на житло, земельний податок на будинки і будівлі, податок на землю), податок на професію, податок на збирання території, податок на використання комунікацій, податок на продаж будинків. У цілому, місцеві податки складають 30% загального податкового тягаря, вони ж наповняють 40% місцевих бюджетів. Рівень бюджетного трансферта дотацій з державного бюджета Франції місцевим бюджетам не перевищує 30% загального обсягу місцевих бюджетів. У Франції податок на додану вартість є ведучою ланкою бюджетної системи і забезпечує 41% усіх податкових надходжень, незважаючи на те що французька система ПДВ являє собою більш гнучку структуру ніж в Україні. Французькі податки законодавчо взаємопов'язані в цілісну систему – Податковий Кодекс Франції, у якій існує механізм захисту від подвійного оподатковування. Місцеві органи мають досить широкі права в цій області, але обмежені поруч умов. Протягом ряду останнього років спостерігається тенденція зниження ставок з одночасним розширенням бази за рахунок скасування пільг і привілеїв. Організацією оподатковування в країні займається податкова служба, що функціонує в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету. Її очолює Головне податкове керування. У його підпорядкуванні знаходиться 80 000 службовців. Вони сконцентровані в податкових центрах (їх 830) і в 16 інформаційних центрах. Порівняння української податкової системи з її аналогами в країнах-членах ЄС потрібно для визначення конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку товарів та інвестицій та вибору головних векторів реформування податкових відносин. Порівняння необхідне у деяких напрямах: рівня загального податкового навантаження; його розподілу між основними видами податків та групами платників; фіскальної ефективності податкової системи; ефективності регулюючої дії останньої; достовірності розрахунків податкових зобов'язань та інших. При порівнянні податкового навантаження за видами податків у Франції і окремих країнах ЄС по всіх видах основних податків (ПДВ, податок з корпоративного прибутку, податок з доходів громадян, обов’язкові збори соціального страхування) навантаження в Україні є вищим або на рівні середнього по країнах Європейського Союзу: ПДВ в Україні – 20%, в Франції – 18,8%, в ЄС – 19,4%; податок з прибутку – відповідно 25,0; 39,4 і 27,4%; - соціальний внесок підприємств – відповідно 39,0; 38,0 і 24,7 %. - прибутковий податок – відповідно 13,0; 13,1 і 630% Тільки за рівнем акцизних зборів, які є найефективнішими регулюючими податками, середній обсяг зборів в Україні (2,1% до ВВП) є нижчим, ніж в Франції (3,2%) та країнах ЄС (3,1%), що є додатковим свідченням недосконалості податкової системи України: загальний надвисокий податковий тиск в Україні не сприяє обмеженню виробництва і споживання шкідливих для здоров'я товарів і послуг, що регулюється акцизними зборами. Частка основних податків в ВВП (%) у Франції та Україні характеризується: - ПДВ – 7,2%(Франція, 2003) – 8,0%(Україна, 2005); Акцизний збір – 2,5%(Франція, 2003) – 1,8%(Україна, 2005); - Податок на доходи фізичних осіб – 8,1%(Франція, 2003) – 4,1%(Україна, 2005); Податок на прибуток – 2,2%(Франція, 2003) – 5,5%(Україна, 2005); - Внески на соціальне страхування – 16,6%(Франція, 2003) – 12,2%(Україна, 2005); Загальний рівень оподаткування економіки Франції становить 43,8%, рівень оподаткування економіки України становить 33,4%, тобто ефективність податкової системи Франції є значно вищою, ніж в Україні. При цьому рівень оподаткування конечних доходів фізичних осіб в 2 рази вищий в Франції, ніж в Україні, а рівень оподаткування транзитних доходів підприємств в Франції в 2,3 рази нижчий, ніж в Україні. Особливо важливим є порівняння в оподаткуванні України та нових членів Євросоюзу так званої групи ЄС–10. Практично в усіх цих країнах корпоративний прибуток, додана вартість, індивідуальні доходи громадян, фонд зарплати підприємств оподатковуються за значно нижчими ставками ніж в Україні. В Ірландії ставка податку з корпоративного прибутку (12,5%) нижча вдвічі, в Естонії вона взагалі дорівнює 0%. ПДВ в Іспанії, Німеччині, Великобританії, Люксембургу знаходиться у межах від 15 до 17%. Соціальний податок підприємств (роботодавців) знижується до 16,3 % у Нідерландах, до 10,7 – у Ірландії, до 9,9 у Великобританії та до 0,5 % у Данії. Індивідуальні доходи громадян в країнах ЄС–10 в середньому оподатковуються на рівні від 6 до 12%, в Португалії – 5,6%, у Греції – 0,6% доходів. Показовим для нових членів Союзу є відносно нижчий рівень ставок за прямими податками, які сплачують головним чином суб'єкти господарювання. Так, середній рівень податку з корпоративного прибутку в країнах ЄС10 21,5% проти 31,4% у країнах – старих членах (ЄС–15); податку з індивідуальних доходів громадян відповідно 9,2 та 14,5%. Для країн Європейського Союзу характерним є зростання частки індивідуальних пенсійних і страхових внесків громадян, які заміщують внески підприємств до державних соціальних доходів. Середній рівень таких внесків серед нових членів Союзу – 16,1%, старих – 15,5%. Аби знизити загальний фіскальний тиск на сімейні бюджети в усіх країнах вдаються до компенсуючого зменшення податку на індивідуальні доходи громадян. Фіскальна ефективність системи оподаткування в Україні є нижчою від країн Євросоюзу практично з усіх видів податків. Маючи більш високі ставки в оподаткуванні індивідуальних доходів громадян, Україна збирала їх у 2004 році у сумі, що дорівнювала лише 3,8% обсягів ВВП. В країнах же ЄС – 25 частка цих податків складала у 2004 р. 8,8% ВВП. Сума ПДВ, зібраного того ж року в Україні, становила 4,9% ВВП, в той час як у країнах Євросоюзу – 7,7% ВВП. Тільки з податку з прибутку підприємств фіскальна ефективність української системи може бути порівняна з аналогічними європейськими: цей податок дорівнював в Україні 4,7% ВВП, а у країнах ЄС–25 – 3,1%. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Глухов В.В., Дольдэ И.В., Некрасова Т.П. Налоги: теория и практика: учебник. 2е изд., испр., и доп. СПб.: Издательство «Лань»,2002.448 с. 2. Нідзельська О. Система оподаткування у Франції // “ Вісник податкової служби України “ №33 . вересень 1999 року, с. 66 69 3. Попонова Н.А. Налоговые органы во Франции // Финансы. 2002. № 1. С. 7376 4. Про затвердження Концепції реформування податкової системи України (довідкові матеріали 2006 року) / Проект Постанови Кабінету Міністрів України, http://www.mfin.gov.ua 5. Рудый К.В. Финансово-кредитные системы зарубежных стран: Учебное пособие. М.: Новое знание.2003.С.301 6. Стратегія податкової реформи (розроблена у відповідності з Дорученням Президента України, рішеннями РНБОУ, громадського форуму "Бізнес і влада" (січень 2006)) // Оргкомітет Національної комісії України по податковій реформі , http://www.rada.gov.ua 7. Трофимова О. Франция: новое в помощи развитию // МЭиМО.2003. №9. 8. Тютюрюков Н.Н. Налоговые системы зарубежных стран: Европа и США: Учебное пособие. М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К».2002.С.174 9. Черник Д.Г. Налоги Франции // Финансы.1994.№7. 10.Черник Д.Г., Л.П. Павлова, А.З. Дадашев, Князев В.Г., Морозов В.П. Налоги и налогообложение: Учебник М.: ИНФРАМ, 2003. 328 с. 11.Шмиголь Н.С. Финансовые системы зарубежных стран. Учебное пособие. М.: МФА. 2003. с.132 12. http://www.irf.kiev.ua Довідник з європейської інтеграції ДОДАТКИДодаток АТаблиця А.1 Ставки основних податків у країнах-членах ЄС, 2005 р. (ПДВ2004 р.) (%) [4]
Джерело: Європейський комітет статистики http://epp.eurostat.cec.eu.int/ Таблиця А.2Загальний рівень оподаткування економіки в країнах-членах ЄС, % (2003 р.) [4]
Складено за даними: Structures of the taxation systems in the European Union. Data 19952002. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2004. – p.237. Таблиця А.3 Коефіцієнти продуктивності* ПДВ та податку на прибуток в країнах ЄС (2003 р.) і в Україні (%) [4]
* Коефіцієнт продуктивності податку розраховується як відношення частки податку у ВВП до величини його стандартної ставки і вважається сумарним показником результативності функціонування податку, що дозволяє дізнатись, на яку податкову базу розповсюджується стандартна ставка. Таблиця А.4 Частка основних податків у ВВП країн-членів ЄС в 2003 р. та України (%) [4]
Складено за даними: Structures of the taxation systems in the European Union. Data 19952002. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2004 та Міністерства фінансів України. [1] Складено за даними: Structures of the taxation systems in the European Union. Data 19952002. – Luxembourg:Official Publications of the European Communities, 2004. [2] Country Submissions; OECD Economic Outlook, December 2004. |
|