Реферат: Договір купівлі-продажу за законодавством Федеративної республіки Німеччина

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

юридичний факультет

Курсова робота на тему:

ДОГОВІР КУПІВЛІ–ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН

Ужгород 2006

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН

РОЗДІЛ ІІ. НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ВИМОГ

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІР КУПІВЛІ–ПРОДАЖУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН

НЦУ в § 433-853 встановлює 25 видів зобов'язань. Більшість зобов'язань засновано на договорі, менша частина – на законі. З договірних зобов'язань особливо важливу роль відіграють: договір купівлі-продажу (§ 433-515), договір про надання послуг (§ 611-630), договір підряду (§ 631-651). Розглянемо договір купівлі-продажу за законодавством ФРН.

Договір купівлі-продажу є важливим різновидом договорів: продавець зобов'язується передати покупцю куплену річ і надати йому право власності на неї (при покупці речі) або передати придбане право (при купівлі права; абз. 1 § 433 НЦУ). Покупець, у свою чергу, зобов'язується сплатити продавцю обумовлену купівельну ціну і прийняти куплену річ (абз. 2 § 433 НЦУ).

Договір купівлі-продажу, як правило, включає в себе згоду про предмет купівлі-продажу і про купівельну ціну; всі інші умови договору: місце, терміни, порядок постачання й оплати товару – визначаються диспозитивними нормами закону. Лише у вигляді винятків зустрічаються імперативні норми, що встановлюють розміри купівельної ціни.

Купівельна ціна виражається в грошовій формі, що складає відмінну рису договору купівлі-продажу. Якщо в якості зустрічного виконання зобов'язання передається річ, має місце не купівля-продаж, а договір міни (§ 515 НЦУ). Відсутність зустрічного виконання передбачає дарування (§516-534 НЦУ). Якщо річ передається набувачу в тимчасове користування без права власності, а лише з правом володіння – мова йде про оренду або найм (§ 535-597 НЦУ), а у випадку надання речі в безоплатне користування – про позичку (§ 598-606 НЦУ).

Договір купівлі-продажу, як правило, визнається дійсним незалежно від форми. Проте як виняток він підлягає нотаріальному посвідченню, якщо мова йде про визначені об'єкти купівлі-продажу: земельні ділянки (§ 313 НЦУ), житло (абз. 3 § 4 Закону про право власності на житло), право забудови на чужій землі (§11 Положення про спадкове право забудови) або про окремі частини житлових будинків – лоджії і балкони – у нових федеральних землях (§ 5 ст. 231 Вступного закону до Цивільного уложення).

В якості зобов'язального договір купівлі-продажу містить тільки зобов'язання, у той час як, виконання потребує особливого роду угоди – розпорядження: порядок передачі права власності на рухоме майно закріплюється положеннями § 929-936 НЦУ (угода і передача), на земельні ділянки – § 873, 925 НЦУ (угода і реєстрація). Права передаються за спеціально передбаченими правилами, зокрема, вимоги – через уступку за договором відповідно до § 398-413 НЦУ. Відповідно до принципу абстракції угоди про виконання можуть мати юридичну чинність навіть у випадку відсутності дійсного зобов'язання.[1]

Договір купівлі-продажу як двосторонній договір підпадає під дію положень § 320-327 НЦУ. Розглянемо найбільш важливі з них.

Умова про зберігання права власності. Як правило, оплата купівельної ціни здійснюється одночасно з постачанням предмета купівлі-продажу. При продажі рухомого майна є умова про зберігання права власності: право власності передається під відкладальною умовою повної сплати купівельної ціни (§ 455 НЦУ). Якщо покупець, у свою чергу, є дрібним торговцем і збирається перепродати товар, у такому випадку узгоджується довгострокова умова про зберігання права власності. Це дозволяє покупцю – торговцю в процесі комерційної діяльності розпоряджатися не його власним товаром ще до виплати купівельної ціни (абз. 1 § 185 НЦУ).

Відповідно до § 455 НЦУ продавець відмовляється від договору, якщо він обумовив зберігання за собою права власності на товар, а покупець прострочив платіж; аналогічно вирішується питання, якщо боржником не дотримуються встановлені для виконання строки – так звана “відносно фіксована угода” (§ 361 НЦУ, 376 НТУ), у той час як за згодою сторін термінам придається першорядне значення і на них заснований зміст договору.

Ризик невиконання фінансових зобов'язань. Якщо продавець не по своїй вині не може здійснити поставку, він звільняється від виконання зобов'язання відповідно до § 275 НЦУ; але і покупець у цьому випадку також звільняється від обов'язку оплатити товар (§ 323 НЦУ, якщо не буде застосований абз. 2 § 324 НЦУ: неможливість виконання зобов'язання наступає в момент, коли покупець прострочив прийняття виконання). Відомі деякі винятки з правил про звільнення покупця від оплати: у випадку їх застосування покупцю слід виплатити купівельну ціну, незважаючи на те, що продавець не зобов'язаний до постачань (ризик невиконання зустрічних зобов'язань або ризик несплати). Два найбільш важливих винятки закріплені в § 446 – 447 НЦУ: передача проданої речі покупцю і передача проданої речі перевізнику при купівлі-продажу з умовою її пересилки.[2]

РОЗДІЛ ІІ. НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Неможливість виконання зобов'язання наступає лише в тому випадку, якщо продавець не в змозі поставити товари з зазначеними родовими ознаками: наприклад, усі товари обіцяного виду конфісковані.

Якщо боржник допускає прострочення виконання (§ 284-290 НЦУ), то до договору купівлі-продажу застосовуються положення § 326 НЦУ, відповідно до яких кредитор надає боржнику додатковий термін для виконання з вказівкою, що по його спливу він не прийме виконання. Якщо боржник тим не менше не виконає свої зобов'язання, кредитор вправі скористатися вибором між відмовою від договору і вимогою відшкодування збитків, викликаних невиконанням.

Крім § 320-327 НЦУ до договору купівлі-продажу застосовуються також найбільш загальні положення зобов'язального права. Насамперед це стосується обставин, що призвели до неможливості виконання зобов'язання (§ 275-292 НЦУ). Тому у випадку прострочення постачання продавцем покупець не обмежений можливостями, зазначеними в § 326 НЦУ. Він може наполягати на своїй вимозі про постачання товару і потребувати відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок прострочення. Аналогічною можливістю володіє і продавець у випадку порушення покупцем термінів платежу.

Відповідно до § 459 НЦУ належний стан речі визначається трьома основними критеріями: по-перше, наявністю конкретних, гарантованих продавцем властивостей; по-друге, відповідністю речі передбаченому договором призначенню; нарешті, по-третє, при відсутності в договорі спеціальної умови, – придатністю речі до звичайного використання. При цьому незначне зниження цінності або придатності речі до вжитку в увагу не приймається.

Правозастосовча практика пред'являє до гарантії якості суворі вимоги: продавець зобов'язаний повідомити, що бере на себе відповідальність за постачання товару належної якості і за наслідки у випадку його відсутності. Відповідно до § 494 НЦУ при покупці за зразком якість вважається гарантованою.

Відомості про якість речі часто виходять не від продавця, а від виробника або імпортера товару (наприклад, про витрату палива транспортними засобами). В такому випадку спірне питання про включення продавцем у договір сторонньої, чужої інформації рекламного характеру як своєї власної переходить у площину тлумачення. При позитивній відповіді покупець може пред'явити відповідно до норм НЦУ звичайні вимоги; в інших випадках він вправі лише відмовитися від договору відповідно до § 13а Закону про недобросовісну конкуренцію.

Характерна риса відповідальності продавця за недоліки речі полягає в тому, що покупець не може вимагати виконання: продавець не зобов'язаний доводити предмет продажу в стан, передбачений договором. До того ж із переходом ризику збитків (ризик несплати), що, як правило, збігається з передачею речі (абз. 1 § 446 НЦУ), він не має на це права. Але в загальні умови угод часто включається право на наступне усунення недоліків, що підпадають під дію положень § 476а НЦУ, а у випадку попереднього договору – п. 10 § 11 Закону про ЗУУ.

Відповідно до § 462 НЦУ при виявленні недоліків речі покупець вправі вимагати розірвання договору купівлі-продажу або зниження купівельної ціни. Крім цього, якщо мова йде про покупку товару по родових ознаках, він одержує право на поставку речі, вільної від недоліків (абз. 1 § 480 НЦУ).

По питанню про розірвання договору реч. 1 § 467 НЦУ відсилає до положень § 346-361 НЦУ. Якщо повернення речі неможливе, боржник зобов'язаний відшкодувати збитки, заподіяні по його вині (§ 347). Якщо покупець винний в істотному погіршенні якості або загибелі речі, він втрачає право на розірвання договору (§ 351). А при випадковій загибелі предмета право на відмову від договору залишається незмінним (§ 350).

У випадку постачання речі з недоліками купівельна ціна підлягає відповідному зменшенню (§ 472 НЦУ). Для визначення розміру зменшення ціни вирішальне значення має різниця між вартістю речі з недоліками і вартістю речі без недоліків.

При покупці речі, визначеної родовими ознаками, покупцю забезпечується право на заміну товару у випадку виявлення недоліків (абз. 1 § 480 НЦУ), проте при цьому вимога, що випливає з гарантії якості, має скорочений термін позовної давності – шість місяців, що відрізняє його від первинної вимоги про виконання, до якої застосовується загальний термін позовної давності – 30 років. Така диференціація термінів позовної давності в залежності від характеру порушень умов угоди – постачання речі з дефектами і заміна товару, не узгоджена з замовником, – нерідко викликає суперечки. Заміна може бути прийнята лише в тому випадку, якщо продавець на це як виняток одержує дозвіл.

Покупцю належить право на розірвання договору або на зменшення купівельної ціни, а у випадку покупки речі по родових ознаках – право заміни на товар, вільний від недоліків. Покупець спочатку зобов'язаний потребувати розірвання договору або зменшення ціни, але він не може самостійно змінювати зміст правовідносин. Право вибору відповідно до § 465 НЦУ вважається здійсненим, якщо продавець заявить про свою згоду з вимогами покупця.

Розглянута юридична конструкція відповідає теорії договору. Інші концептуальні системи, зокрема, теорія виробництва відповідно згідно якої за всі недоліки виробу відповідає виготовлювач не настільки обгрунтовані у своїх висновках[3]. Судова практика, хоча і виходить із теорії договору, проте дозволяє покупцю об'єднати позов, пов'язаний із згодою продавця, із позовом про юридичні наслідки, що випливають із цього, завдяки чому в одній позовній заяві містяться кілька вимог: про згоду продавця, про розірвання договору, про повернення суми купівельної ціни (у випадку повернення речі з недоліками).

Чинний закон виключає пред'явлення претензій, що випливають із порушення гарантій якості, якщо покупець знав про недолік речі при укладенні договору купівлі-продажу (реч. 1 § 460 НЦУ). Якщо покупець виявить недолік до або в момент прийняття речі, йому слід заявити про свої права (§ 464 НЦУ).

В принципі допускається відсутність гарантії якості по індивідуальній угоді, а при продажі бувших у користуванні речей і земельних ділянок – є узвичаєним. Але угода визнається нікчемною, якщо продавець умисно замовчує про недоліки.

Відповідно до п. 10-11 § 11 Закону про ЗУУ положення, що виключають або обмежують гарантії на знову зроблені вироби, є недійсними, а відповідальність за відсутність гарантованих якостей не підлягає виключенню або обмеженню.[4]

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ВИМОГ

До вимог покупця так само як і продавця про відшкодування збитків, як правило, застосовуються загальні положення зобов'язального права (§ 280, 286, 325, 326 НЦУ), а також доповнюючі їх положення про позитивне порушення договору[5].

Поряд із відповідальністю за недоліки предмета визнаються дві принципові вимоги: по-перше, відповідно до реч. 2 § 467 НЦУ продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю, що вимагає розірвання договору внаслідок виявлення недоліків речі, також його витрати, що випливають із договору; по-друге, відповідно до § 463 і абз. 2 § 480 НЦУ покупець може вимагати відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням зобов'язання, якщо в момент здійснення купівлі-продажу річ не мала гарантовану якість або продавець умисно не повідомив про її недоліки. На вимоги про відшкодування збитків через відсутність гарантованої якості поширюється дія положень НЦУ про скорочені терміни позовної давності.

§ 463 НЦУ і абз. 2 § 480 НЦУ встановлюють право на відшкодування збитків замість розірвання договору або зменшення ціни. При цьому до моменту переходу ризику збитків недолік речі повинний бути виявлений, а відповідальність за нього не підлягає виключенню.

Вимоги подаються відповідно до § 463 НЦУ і абз. 2 § 480 НЦУ про відшкодування збитків внаслідок невиконання. У цьому полягає так званий “позитивний інтерес” (зацікавленість у виконанні): покупець ставиться в таке положення, як якщо гарантія була б очевидною або недолік, про який не зазначив продавець, не існував. Пропонується два варіанти розрахунків відшкодування шкоди: або як “значне відшкодування збитків” – якщо покупець відмовляється від предмета з недоліком; або як просте відшкодування різниці в ціні речі, якщо покупець лишає річ у себе, незважаючи на виявлений недолік (“мале відшкодування збитків”).

Судова практика і її коментатори наводять відмінність між збитками, заподіяними недоліком, і збитками, викликаними наслідками недоліків. При цьому до шкоди, заподіяної недоліком, включаються втрати, що виникають через неможливість використовувати визначену річ. А збитки, понесені в результаті настання віддалених наслідків недоліків (збитки як результат), стосуються майна покупця в цілому. Так, при поломці устаткування збитки пов'язані з наступним зупиненням виробництва (збитки, заподіяні недоліком). Але якщо неполадки в устаткуванні спричинять пожежу, то щонайменше шкоду, заподіяну іншим предметам, складуть збитки обумовлені пожежею (збитки, нанесені наслідками).

Відшкодування шкоди у випадку позитивного порушення договору обмежено збитками, викликаними наслідками невиконання, що наступили, у той час як стосовно збитків, заподіяних недоліком, діють положення § 463 і абз. 2 § 480 НЦУ.

Продавець речі зобов'язаний передати її у власність, продавець права – передати право. Продане право не тільки підлягає передачі: воно повинно бути вільним від прав третіх осіб і обтяжень, включених у поземельну книгу. Продавець не відповідає за недоліки права чи про обтяження речі правами третіх осіб, відомі покупцю (абз. 1 § 439 НЦУ). У випадку навмисного умовчання продавця про недоліки договірне обмеження його відповідальності не має сили (§ 443, 476 НЦУ).

Переважне право купівлі (§ 504-514 НЦУ) означає наділення привілейованого покупця правом придбання визначеного предмета в продавця, якщо останній укладе договір купівлі-продажу з третьою особою. Переважне право купівлі здійснюється як за договором, так і за законом.

Говорячи про відповідальність за недоліки, підкреслимо: якщо мова йде про недоліки окремого предмета, діє норма стосовно до даного предмета. Проте об'єкти купівлі-продажу, що не відносяться ні до категорії “річ”, ні до категорії “право” (наприклад, інформація) не мають спеціальної регламентації. Не передбачені також норми що застосовуються до підприємства в цілому: наприклад, про оборотні кошти. У такому випадку передбачається звернення до загальних правил: якщо продавець у ході переговорів про укладення договору свідомо надав недостовірні відомості, він відповідає за вину при укладенні договору, якщо в результаті його дій стан підприємства погіршився після укладення договору – він вважається відповідальним на підставі очевидного порушення договору [6].

Отже, правове регулювання договору купівлі-продажу за законодавством ФРН є детальним, охоплює більшість аспектів договору купівлі-продажу і має свої певні особливості відмінні від інших держав, зокрема України. Проте, суть договору купівлі-продажу в ФРН є аналогічною із його розумінням ще в римському приватному праві, яке рецепійоване державами континентальної правової системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Медикус Д. Отдельные виды обязательств в Германском гражданском уложении // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии. – М., 2001. – С. 79 – 85.

2. Palandt T., Heinrichs A. Bürgerliches Gesetzbuch. – Hannover, 1997. – S. 104.

3. Елисеев Н.Г. Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: Москва. - Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.

4. Беренс П. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: М. - БЕК, 2001. – 336 с.

5. Бергманн В. Гражданское процессуальное уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: М. - Волтерс Клувер, 2006. – 472 с.

[1] Бергманн В. Гражданское процессуальное уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: М. - Волтерс Клувер, 2006. – 472 с.

[2] Беренс П Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: М. - БЕК, 2001. – 336 с.

[3] Медикус Д. Отдельные виды обязательств в Германском гражданском уложении // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии. – М., 2001. – С. 79 – 85.

[4] Елисеев Н.Г Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: Москва. - Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.

[5] Palandt T., Heinrichs A. Bürgerliches Gesetzbuch. – Hannover, 1997. – S. 104.

[6] Медикус Д. Отдельные виды обязательств в Германском гражданском уложении // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии. – М., 2001. – С. 87 – 94.