Реферат: Податкова політикаРеферат: Податкова політикаЗМІСТ: Вступ 3 ст. 1. Сутність податкової політики держави 4 ст. 2. Критерії ефективності податкової політики 9 ст. 3. Основні принципи формування податкової політики 12 ст. 4. Питання планування податкових надходжень 14 ст. 5. Податкова політика України 15 ст. Висновки 19 ст. Література. 21 ст.
Вступ У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури. Проведення ринкових реформ значною мірою залежить від стану фінансів держави та її бюджету, через який держава акумулює кошти для фінансування пріоритетних напрямів розвитку економіки, соціальної сфери, культури тощо. Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через впровадження виваженої податкової політики. В залежності від проведення податкової політики державою податки можуть відігравати, крім суто фіскальної функції, роль стимуляторів або де стимуляторів економічних процесів у державі. Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства. Один із важливих чинників економічного зростання країни – модернізація та удосконалення податкової служби України. Від технічного стану, кваліфікації фахівців та рівня комп’ютеризації служби залежить наповнення доходної частини бюджету, що є запорукою добробуту населення і держави. При переході до суто ринкових відносин істотно змінюється роль і значення держави в керуванні соціально-економічними процесами. На відміну від адміністративно – командних методів управління в умовах ринку державне втручання в економіку повинно бути досить обмеженим і спрямованим на вирішення таких глобальних проблем, як забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму, економічного розвитку держави, підтримка та соціальний захист найбільш вразливих прошарків населення шляхом раціонального розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. А отже однією з найбільш ефективніших форм управління ринковою економікою є податкове регулювання та створення ефективної податкової політики, бо саме податки є основним джерелом доходів держави і виступають важливим економічним інструментом стимулювання та регулювання виробництва, забезпечення соціальних гарантій, стимулюють ділову активність. Сутність податкової політики держави.
Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Ключовим питанням податкової політики України в сучасних умовах є формування податкової системи, орієнтованої на економічне зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн показують, що економічному зростанню сприяє така податкова система, яка забезпечує доходи держави, але, по можливості, менше зачіпає ринковий механізм. З точки зору впливу на економічне зростання, важливими є такі характеристики податкової системи: - загальний рівень оподаткування (для його оцінки звичайно використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як відношення (%) суми податків, обов`язкових платежів у бюджет і внесків по обов`язковому соціальному страхуванню до ВВП країни); - нейтральність оподаткування з точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об’єкта і суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фінансово-кредитні та цінові механізми. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення встановленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем. Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою. Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів – перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики. Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи з завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов’язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на ґрунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави. Якщо податки економічно не обґрунтовані, то вони пригнічують розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами. Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. Податкова політика держави представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Найважливішим напрямом діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств. При провадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва. З одного боку, податки зобов’язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого – залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами платників податків. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВР. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків. При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з ринковою економікою, проведення ґрунтовного аналізу доцільності зазначеної норми та можливості її застосування в українському податковому законодавстві. Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень. Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах. У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих же податків. Отже, державні позики – це не що інше, як відкладені на майбутнє податки. Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних напрямів виробництва. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки мають змінюватись як податкова система, так і методи розрахунків та сплати податків. При цьому не варто кидатися від однієї крайності до іншої. Не можна накладати податкову систему країн з розвинутою ринковою економікою на нашу дійсність. У цьому зв’язку необхідно проаналізувати формування доходів бюджету та запровадження нової податкової системи. Введення нових податків, навіть державних, не стимулює діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до згортання виробництва і призводить зрештою до значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів. У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування – встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів. Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що: по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються; по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх; по-третє, в нашу економічну систему з домінуючою державною монополією на виробництво і предмети споживання кавалерійськими методами впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн. Це свідчить про спадкоємність принципів і методів управління, про примат політики нової законодавчої влади над економікою, але необхідно бачити корені суспільного розвитку не в політиці, а в економіці та фінансах, тобто необхідна економічна політика. Тільки у цьому разі економічна політика стає двигуном прогресу, виступає одночасно формою використання об’єктивних економічних законів і формою вирішення суперечностей в економіці. Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави. В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок. Підходи до реформування податкової системи різні. Одні пропонують провести корекції нині діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків. Реформування податкової системи необхідно проводити шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто платить податки і інвестує кошти у виробництво. Для цього необхідно насамперед знизити кількість податків, тому що наше податкове законодавство цим переобтяжене. З другого боку – необхідно полегшити податковий тиск. Передбачається впровадити стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів та рентабельності виробництва норматив сплати податків зменшується, що стимулює виробника до збільшення виробництва продукції. Метою реформування податкової політики України є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу. Таким чином, податкова реформа поряд із зменшенням податкового тиску через зміну податкового законодавства повинна врегулювати відношення суб`єктів господарювання різних організаційно-правових форм, різних форм власності і напрямів діяльності з державою, створити для них рівні стартові можливості. Головним завданням держави при проведенні податкової реформи повинно бути гарантування стабільності податкового законодавства, яке відображається у податковому кодексі.
Критерії ефективності податкової політики.Критерій фіскальної достатності полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, з огляду на проголошену економічну доктрину. При дослідженні даного критерію вимальовується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма, тим більші розміри податкових надходжень. Ця залежність відображається простою математичною формулою:
де у — загальна величина податкових надходжень; А1 — коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому А1 < 1, Т — рівень оподаткування в державі. Залежність економічної ефективності діяльності суб’єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб’єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності має такий вигляд:
де ЧД — величина чистого доходу, прибутку; ЗП — заробітна плата; Н — нарахування на зарплату; П — податки і податкові платежі; Д — величина доходу. Враховуючи це, математичні функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування буде:
де ЧД — величина чистого доходу; А2 — коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування; Т — рівень оподаткування. Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно сприймати в двох аспектах: скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків і податкових платежів; повернення до конкретних платників частини номінальних доходів, перерозподілених із допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (Національна безпека, правопорядок, охорона здоров’я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі). Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю: РД=НД— А3Т, де РД — реальні доходи платників податків; НД — номінальні доходи платників податків; А3 — коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування; Т — рівень оподаткування. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю: СБ= де СБ — фінансові з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі; Т — рівень оподаткування; А4 — коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (щоправда, цей процес відносний — через отримання фінансованих із бюджету суспільних благ і трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі призводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування. У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов’язані, взаємозалежні й не можуть існувати відокремлено. Для деяких держав можливі варіанти поєднання критеріїв здійснення податкової політики. Все залежить від обраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави. Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться критерію стабільності. Жоден закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків і зборів протягом певного податкового періоду. За даного критерію досягається два позитивних явища: суб’єкти господарювання при існуванні стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно вибрати напрямки фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки; поліпшується діяльність органів державної податкової адміністрації. Податкова політика повинна бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. На жаль, догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов’язаних із розвитком суспільства, може призвести до не передбачуваних наслідків. Здійснюючи податкову політику, слід враховувати критерій гнучкості. Він передбачає необхідність зміни прийомів при певних соціально-економічних змінах у суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків. Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Останній пов’язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певній проміжок часу, тоді як критерій гнучкості — то вже податкова стратегія. Оптимальне врахування цих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків і держави.
Основні принципи формування податкової політики держави.
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання. Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані Адамом Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувалися економісти, зводяться до чотирьох понять: - всеобщність; - справедливість; - визначеність; - зручність. Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в сутність податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподаткування. «Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі оподаткування, - зазначав Дж. Міль, - сформовані А. Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так: 1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні; 2. Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений ... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними і відомими ... самому платникові, так і всякому іншому; 3. Кожен податок повинен стягуватись у такий час і таким чином, які найбільш зручні для платника; 4. Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави. Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті і зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Вагнера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікував в 4 групи: 1. Фінансові принципи оподаткування: - достатність обкладання податками; - еластичність – здатність адаптуватися до державних потреб; 2. Народногосподарські принципи: - правильний вибір об’єкта оподаткування; - вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання; 3. Етичні принципи: - все загальність оподаткування; - рівномірність; 4. Принципи податкового управління: - визначеність; - зручність сплати податку; - максимальне зменшення витрат на стягнення податків. На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи інший державі і формується відповідними державними структурами, виступає податкова система Країни. Побудову і функціонування оптимальних податкових систем слід розглядати під кутом зору відповідності таким принципам. Принцип вигоди та адміністративної зручності. Даний принцип наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків були адекватні тим вигодам, які платники отримують за рахунок фінансованих із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в максимальній зручності податкової системи для платників податків і державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію справляння податків необхідно витрачати якнайменшу суму податкових надходжень. З першого принципу випливає, що державна діяльність у формі забезпечування державною службою послуг і суспільних благ має певну ціну, яка на буває форм податку. Такі ”податкові” ціни одержали назву ”ціни Ліндалем” (на ймення шведського економіста Еріка Ліндаля, який вперше теоретизував це положення). Подібно до будь-якого ринку рівновага при обміні ”податки — блага” виникає тоді, коли податкові витрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного споживача державних благ, платника податків. Принцип платоспроможності. Даний принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятися згідно з платоспроможністю платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає сплату однакових сум податків протягом певного періоду платниками податків з однаковою платоспроможністю і податковою базою з доходів чи майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли платники податків з різною платоспроможністю сплачують неоднакові за розміром суми податків, що диференціюються у відповідності з певними етичними принципами соціальної справедливості. Питання планування податкових надходжень.При формальній рівнозначності принципів вигоди і платоспроможності добре помітно, що принцип вигоди має більш суб’єктивний характер. Справа в тому, що поняття вигоди і справедливості в оподаткуванні є відносним: те, що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкові системи, котра б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Суб’єктивний фактор — дуже важливий компонент теорії оподаткування. Навколо суб’єктивної мотивації явищ і процесів державних фінансів розвинувся навіть окремий напрямок фінансового знання — фіскальна соціологія. У бюджетному плануванні, і зокрема при плануванні податкових надходжень, повинна прослідкуватися чітка послідовність:
Якщо уважно проаналізувати норму оподаткування, наприклад, у скандинавських країнах і в Сполучених Штатах Америки, то можна дійти висновку, що норма оподаткування в скандинавських країнах майже удвічі перевищує даний показник у США. Проте суттєвого впливу на економічний прогрес і середньорічні величини приросту валового внутрішнього продукту (приріст ВВП у Швеції, як і в США, коливається від 3 до 6% щорічно) норма оподаткування не справляє. Політика соціального захисту у скандинавських країнах спонукає до підвищення норми оподаткування. Але таке підвищення базується на граничній користі обов’язкових платежів, і втрата соціального добробуту конкретного громадянина – платника податків при обміні ”податки-блага” зводиться до мінімуму. На величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заразом і до скорочення податкової бази. Приміром відкриття Ліфтера полягає в тому, що в міру зростання податків, тобто норми оподаткування, податкова база стає еластичною, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування, не збільшення, а зменшення податкових надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухиляння від сплати податків. Із сказаного вище можна зробити висновок про необхідність чіткого розмежування об’єктивного існування податків із притаманними їм функціями і процесу їхнього використання при здійсненні державою податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії — об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що будується державою на конкретній податковій системі, — це відносини надбудови. Даний висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність категорії податок і суб’єктивність дій держави. Податкова політика в Україні.Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки. Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі реформи є вдосконалення фінансових взаємовідносин, насамперед податкових, між суб’єктами підприємницької діяльності та бюджетною системою. Мета здійснення реформ податкової системи та оптимізації податкової політики полягає у збільшенні державних доходів та зменшенні пов’язаних із збором податків витрат, а також задіяні сприяючої економічному зростанню функції податків. Одним з головних питань є розширення бази оподаткування таким чином, щоб структуру податків можна було спростити, а ставки податків зменшити й за рахунок цього коригувати існуючі в економіці перекручення через неправильне оподаткування. Останнім часом Кабінетом Міністрів України було здійснено ряд заходів стосовно розширення бази оподаткування. Головними з них є наступні: - скасування звільнень від податку на додану вартість товарів критичного імпорту; - припинення врахування індивідуальних заяв про надання податкових пільг; - скасування податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями та обмеження пільгового оподаткування підприємств, розташованих в спеціальних економічних зонах; заборона реструктуризації податкової заборгованості, її списання та відстрочки сплати податків. В період системної трансформації та переходу до ринкових відносин в Україні одним з вагомих чинників, що гальмують економічне зростання, є надмірне податкове навантаження на товаровиробників. Використання на нинішньому етапі розвитку економіки переважно фіскальної функції податків дозволило забезпечити зростання доходів бюджету, необхідних для виконання державою притаманних їй функцій та зобов’язань, але не в змозі вирішити проблему сприяння розвитку виробництва засобами податкової політики. Вагомим кроком у справі удосконалення оподаткування і зменшення податкового навантаження на товаровиробників є запровадження Податкового кодексу. Позитивний вплив на економічне зростання можуть справити такі елементи податкового реформування, як зниження та уніфікація ставок податків на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян, зменшення кількості місцевих податків та переліку товарів, що обкладаються акцизним збором; зменшення рівня оподаткування доходів з капіталу; скасування збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування. У 2002 році передбачається скасування зборів до ряду інших позабюджетних фондів — інноваційного, на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, а також відрахувань від амортизації для державних підприємств. Вказані заходи в разі їх реалізації сприятимуть збільшенню прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, і розширенню можливостей інвестування виробництва та поповнення оборотних коштів. Завдяки цьому реформування системи оподаткування справлятиме вплив на економічний розвиток країни. Аналіз податкових надходжень до бюджету свідчить, що найбільша їх частка (76,4%) в структурі доходів складається з наступних податків: податку на додану вартість (33,5%), прибуткового податку з громадян (17,6%) і податку на прибуток підприємств (25,3%). Як видно з таблиці, обсяг податкових надходжень по відношенню до ВВП за підсумками 1999 року знизився до 19,8% (у 1995 р. цей показник складав 22,2%). Слід відмітити, що збільшення (абсолютне і відносне) є характерним, насамперед для непрямих податків. Зокрема, якщо у 1995 році акцизний збір складав 0,7% ВВП, то у 1999 році він становив вже 1,4%. Проте для податку на додану вартість характерна протилежна тенденція: за період, що аналізується, він скоротився з 8,3% ВВП до 6,6% ВВП. В складі прямих податків певні зрушення у бік зростання стосувалися в основному прибуткового податку з громадян, який збільшився з 2,9% ВВП у 1995 році до 3,5% ВВП у 1999 році. В цілому у порівнянні з 1995 р. питома вага прямих податків зменшилась на 3,7 відс. пункту, тимчасом як питома вага непрямих податків зросла з 9,2 до 10,4%. Враховуючи, що обсяг непрямих та найвагоміша частина прямих податків формують переважну частку доходів бюджету, доцільно зосередити дослідження саме цих податків, напрямів їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників, а отже і на економічне зростання в цілому. Що стосується прибуткового податку з громадян, то проблемним питанням є обґрунтування такого рівня оподаткування особистих доходів, який би сприяв зростанню зацікавленості у праці та збільшенню доходів в легальному секторі. Загальне зростання доходів працівників, підвищення в їх складі частки оплати праці складає основу платоспроможності попиту і є вагомим чинником економічного зростання. Дані таблиці 1 свідчать, що в структурі податків переважають непрямі, які складали у 1999 році 40,3% загальної суми доходів консолідованого бюджету. Прямі податки, які охоплюють податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на землю та інші ресурси, складали 36,1% доходів бюджету. Переважання непрямих податків призводить до зростання внутрішніх цін, внаслідок чого продукція вітчизняних товаровиробників стає неконкурентоспроможною, скорочується її реалізація та погіршується фінансовий стан підприємств. Виходячи з цього, проблемним питанням податкової політики є подальше удосконалення структури податків шляхом пошуку оптимальних співвідношень різних видів податків, визначення їх впливу на економічний розвиток реального сектору та економіки в цілому. Суттєвою проблемою системи оподаткування в Україні, на яку вказує більшість вчених-економістів, є надання пільг. У 1998 році кількість пільг досягла 200 тис. одиниць, через що до бюджету не сплачено 29,8 млрд. грн., або 127,5% від загальної суми податкових надходжень. Пільги надаються на основі майже півсотні законодавчих актів, в тому числі не лише податкових законів, але й постанов уряду, указів Президента. Відсутні чіткі критерії надання пільг, не опрацьовані методи контролю за цільовим використанням коштів, що додатково формуються у підприємств в зв’язку з наданням пільг. Дискусійною і дуже важливою для дослідження впливу податків на розвиток економіки є проблема рівня оподаткування. Вона розглядається в працях багатьох економістів, однак все ще не знайдено достатньо ймовірного вимірювача податкового навантаження. В окремих роботах вимірювачами податкового тягаря є самі ставки, частка чистих податків у ВВП (що охоплює податки на продукти, виробництво і імпорт), рівень податків в розрахунку на одного зайнятого на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених в національних рахунках, де крім податків на продукти, виробництво і імпорт враховуються податки на доход і майно, а також податки на заробітну плату. Для оцінки придатності вказаних вимірювачів податкового навантаження необхідно досконально дослідити умови співставлення їх з аналогічними показниками інших країн (розвинутих, з перехідною економікою), що дозволить обґрунтувати відповідні обмеження і припущення. Вплив податків на економічний розвиток залежить не лише від рівня оподаткування, але й від його гнучкості, яка забезпечується передусім диференціацією ставок оподаткування. В Україні ці ставки не диференційовані, не враховують завдання і пріоритети кожного етапу розвитку економіки, однакові для прибуткових підприємств і для працюючих збитково. Це питання ще не знайшло відображення в проекті податкового кодексу, але, враховуючи його важливість для економіки перехідного періоду, повинно бути опрацьоване у подальшому, в процесі удосконалення системи оподаткування. Вагомість податкового навантаження багато в чому залежить від обсягу державних витрат і можливостей їх забезпечення за рахунок податкових і неподаткових надходжень, а також державних запозичень. Вважається, що зниження державних витрат позитивно впливає на економічний розвиток. Однак у цієї тези є і інша сторона. Справа в тому, що при низькому рівні цих витрат виникає проблема недостатності коштів для фінансування розвитку інфраструктури. Це гальмуватиме економічний розвиток у наступні роки і викличе необхідність вирішення цієї проблеми. Тому механізм впливу бюджетних витрат на економічний розвиток країні потребує більш глибоких досліджень, оскільки незбалансованість бюджету, перевищення його доходів над витратами завжди спричиняли відтік коштів від реального сектору. На нашу думку, необхідно опрацювати методи оцінки ефективності витрат бюджету за основними напрямами, обґрунтувати рівні соціальних виплат і послуг населенню, особливо його найбільш вразливим прошаркам (діти, інваліди, старі), які держава може гарантувати як неоплачувані тощо. Завданням цих досліджень повинно бути опрацювання такого механізму, який дозволив би за досягнутого рівня податкових надходжень забезпечити збалансованість доходів і видатків бюджету та підвищення ефективності цих видатків з точки зору посилення їх впливу на економічний розвиток та покращення соціального стану суспільства. Частка видатків бюджету по відношенню до ВВП на протязі останніх років мала тенденцію до скорочення. Як видно з таблиці, видатки бюджету скоротились з 44,6% ВВП у 1995 р. до 27,1% у 1999 р. Найбільшу частину у структурі видатків складають видатки на соціальну сферу (39,5%). Проте по відношенню до ВВП вони скоротилися з 17,6% за 1995 р. до 10,8% за 1999 р., у тому числі соціальний захист населення — відповідно з 6,1% до 3,4%, фінансування соціально-культурних закладів, установ та заходів — з 11,0% до 7,4%. Видатки на підтримку галузей економіки у 1999 р. становили 4,1% ВВП. Слід відмітити, що тенденція в бік зростання характерна для видатків на обслуговування державного боргу (у 1995 р. — 1,7% ВВП, у 1999 р.—2,6% ВВП), оскільки вона формується у відповідності з графіком виконання державних боргових зобов’язань. Проблемним питанням податково-бюджетної політики є обґрунтування моделі розподілу бюджетних видатків оскільки при цьому необхідно враховувати інтереси всіх суб’єктів економіки: необхідність підтримки підприємств, соціального захисту населення, виконання державою боргових зобов’язань. Підтримка виробників пов’язана з стимулюванням розвитку пріоритетних видів діяльності, досягненням позитивних структурних зрушень у виробництві, вирішенням нагальних проблем базових галузей економіки, особливо вугільної, тощо. Соціальна спрямованість бюджету залежить від обсягу коштів, які держава може виділяти на безпосередні грошові виплати (пенсії, допомоги), допомогу в натуральній формі (встановлення телефонів інвалідам і учасникам війни; забезпечення інвалідів, що мають спеціальні автомобілі, бензином тощо). Крім того, держава за рахунок бюджетних коштів також забезпечує діяльність бюджетних закладів, які надають пільгові та безплатні для населення послуги освіти, охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення. Дослідження вказаних проблем дозволить обґрунтувати рекомендації щодо шляхів вирішення накопичених проблемних питань в сфері оподаткування та бюджетних витрат з метою посилення позитивного впливу податково-бюджетної політики на розвиток виробництва, зростання його внутрішніх ресурсів, підвищення рівня життя населення та економічне зростання в цілому. ВисновкиУ світі не існує ні однієї податкової системи, яка б відповідала усім вимогам, яким повинна була б відповідати оптимальна податкова система. Багато хто з існуючих податкових систем лише наближаються до цього, і чим повніше виконуються ці вимоги, тим краще така податкова система. Основною причиною, по якій оптимальні вимоги ніде цілком не виконуються, є та обставина, що податкове законодавство, як і будь-яке інше законодавство, є продуктом політичного процесу. А політика, крім всього іншого, — це мистецтво компромісу і маркетингу. Навіть якщо визначена норма далека від ідеальної, але на неї є покупці, те так чи інакше вона знайде свій шлях до податкової системи. І хоча деякі члени, скажемо, Союзу підприємців, погодилися б з тим, що бажано мати податкову систему, що ставить усі шари суспільства і сектора в однакові умови, проте ніхто з них не заперечував би проти пільг для себе. Без сумніву, в окремих випадках у житті України надання “адресних” пільг може бути одночасним і доречним політичним рішенням. Однак у випадку, коли надаються пільги, варто відповісти на запитання — чи буде вигода від уведення такої пільги вище важливості дотримання самого принципу, відповідно до якого в податковій системі не повинне бути місця ніяким спеціальним пільгам? У чому ж тоді полягає важливість визначення принципів оптимальної податкової системи? А в тім, що визначення цих принципів дозволяє “перевірити” будь-яку запропоновану податкову систему або законопроект і визначити, доречний він чи ні. Визначення цих принципів зажадає надання більш серйозних аргументів, щоб показати що застосування запропонованих відхилень від загальних принципів оподатковування дасть більше вигоди державі дотримання фундаментальних принципів оподатковування. Чому податкову систему, що найбільш відповідає вимогам оптимальної податкової системи, можна назвати “найкращою”? Тому що така система буде забезпечувати розумний і справедливий спосіб податкових надходжень, необхідних державі для виконання її обов'язків перед суспільством. У цілому побудова податкової системи не буде мати особливого впливу на схвалення (або несхвалення) громадськістю політики уряду. Однак від побудови податкової системи; залежати наявність належної суми податкових надходжень, необхідної для фінансування таких сфер, охорона здоров’я, утворення і т.п.. Ефективність податкової системи в значній мірі буде залежати від прийняття її українськими платниками податків. Навіть за умови високої ефективності і дієвості державної податкової адміністрації зможе здійснити перевірку лише невеликої частини загальної кількості платників податків. Якщо більшість платників податків не будуть поважати податкову систему, то вона не зможе виконати свою головну функцію — забезпечити надходження податкових засобів у бюджет. Доречність вищенаведеної оптимальної податкової теми полягає в тім, що вона забезпечує розумний і справедливий спосіб залучення необхідних податкових надходжень. Оскільки така система є зрозумілою і справедливої, вона повинна користуватися повагою платників податків. Якщо так і буде, така система оподатковування буде мати гарні шанси для забезпечення необхідного рівня податкових надходжень. І, навпаки якщо не заручитися повагою до податкової системи з боку платників податків, забезпечити необхідні податкові надходження в бюджет буде неможливо. ЛІТЕРАТУРА: 1. Закон України «Про систему оподаткування» від 17 лютого 1997 р. 2. Гега П. Та ін. «Основи податкового права» - К.: «Знання», 1998 р. 3. Єпіфанов А. О. та ін. «бюджет і фінансова політика України» - К.: «Наукова думка», 1997 р. 4. Тарангул Л. Л. «Регіональна податкова політика: зміст і особливості її реалізації» // Фінанси України – 2000 р. - № 10. 5. Томчинська М. «Оцінка податкової політики в Україні та її майбутні перспективи» // Економіст – 2001 р. - № 6. 6. Данілов О. Д., Фліссак Н. П. «Податкова система та шляхи її реформування» Навчальний посібник – К.: Парламентське вид-во, 2001 р. 7. Опарін В. М. «Фінанси» - К., КНЕУ – 1999 р. 8. Азаров Н. Податкова політика в Україні, принципи і реалії // Вісник податкової служби, №15, 1998. 9. Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків // Фінанси України, 1998, № 1, С. 64—68. 10. Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики України // Банківська справа, 2000, № 6, С. 43—47. |
,
,
