Учебное пособие: Соціальне страхування

Учебное пособие: Соціальне страхування

1.  Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці – це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допоміг: – медичне обслуговування;

допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

родинна допомога;

допомога за умови вагітності та пологів;

допомога за інвалідністю;

у разі втрати годувальника.

В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи:

– державне соціальне забезпечення;

– корпоративні соціальні програми;

– індивідуальне (приватне) страхування.

На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

– соціально-демократична модель скандинавських країн – держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення;

– модель неоліберальна (США) – проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок;

– модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем;

– відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави;

– система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян.

Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України:

соціальне забезпечення;

соціальна допомога;

соціальне страхування.

Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.

У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

– наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільне корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

– наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхування – це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством. Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:

між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;

між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення);

між фондами та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавче визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.

Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:

між окремими державними соціальними фондами;

між бюджетами та соціальними фондами;

шляхом виплати пенсій, соціальних допоміг фізичним особам;

шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.

Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.

В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу І Іншого законодавства та узгодження суспільних, колективних га приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.

2.  Фінансовий механізм регулювання соціального страхування

Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

проведення єдиної політики держави в цій сфері;

забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;

встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування – це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

3.  Система соціальних гарантій населенню

Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення соціальних потреб.

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та ін.).

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим громадянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудована на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а)      забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

б)      помірні податки;

в)      невтручання у підприємницьку діяльність.

Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові доходи населення:

·  державні пенсії;

·  різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);

·  стипендії;

·  оплата праці.

Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації. Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами.

1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому
трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, різні пільги.

Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здібностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

Соціально-економічні гарантії – це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпечення населення.

Гарантії держави:

·  створення громадянам умов щодо їх самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб;

·  вилучення у громадян частини створеного ними валового внутрішнього продукту, повертання їм (поза зв'язком із вилученою частиною) благ і послуг у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення;

·  надання за рахунок вилучення у громадян частини валового
внутрішнього продукту певної кількості благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного внутрішнього валового продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

Основні принципи системи соціальних гарантій населенню (СГН) закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право на:

·  достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

·  підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

·  соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

·  охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Соціальна допомога повинна мати адресний характер.

Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через механізми:

·  встановлення на державному рівні фінансового забезпечення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

·  здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

·  захисту купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд розміру сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Дотація, як форма соціальних гарантій, використовується в Україні на деякі види товарів і послуг для утримання їхньої ціни на низькому рівні.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення (ФЗ) за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із Державного та місцевих бюджетів, інших надходжень.

Кошти ФЗ використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення; професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню; на виплату допомоги у разі безробіття; організацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані з соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян було прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Допомога при народжені дитини:

·  одноразова допомога при народжені дитини (незастрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751);

·  допомога при народжені дитини (застрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. №13);

·  допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (незастрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751);

·  допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (застрахованим особам – постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. №13);

·  допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку при передачі функцій (застрахованим особам Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 29.01.2007 р. №32).

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій певним верствам населення. Так, було прийнято Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», де передбачене надання значної кількості пільг і прав, а також додаткове матеріальне забезпечення для вказаних категорій громадян.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

·  державний бюджет;

·  кошти місцевих бюджетів;

·  страхові фонди:

– Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

– Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

– Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– Державний та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через ряд механізмів:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати; пенсій за віком; стипендій тощо).

2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:

– адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

– здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо. Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

·  середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;

·  цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

4.  Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в Україні

Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян. Поняття «соціальне страхування» пов'язують з проблемою фінансового забезпечення соціальних виплат.

Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування: обов'язкову, яка відіграє головну роль, і добровільну.

В Україні обов'язкове пенсійне страхування полягає у тому, що сам факт укладання трудового договору чи реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності породжує зобов'язання сплачувати визначені законодавцем страхові внески незалежно від волі працівника чи роботодавця. Відповідно до пенсійного законодавства лише наявність у суб'єкта трудового (а, отже, і страхового) стажу є підставою виникнення права на трудову пенсію за державною програмою пенсійного страхування.

Організаційно-правові форми недержавного пенсійного страхування (добровільні) можуть використовуватися для підвищення рівня грошового забезпечення понад той, який гарантує державна система обов'язкового пенсійного страхування.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами державного пенсійного страхування і, по суті, виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного страхування. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Його статус, завдання і функції первинно були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 p., а в новій редакції – від 1 березня 2001 р. №121.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (9 серпня 2003 р. підписаний) фактично було завершено процес формування законодавчої основи для запровадження системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базуватиметься на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від трудового внеску громадян до системи пенсійного страхування. Окрім цього, ним визначено структуру та механізми функціонування двох обов'язкових складових трирівневої пенсійної системи (реформованої солідарної та обов'язкової накопичувальної систем пенсійного страхування), яка розроблялася із врахуванням соціально-економічного та політичного становища в нашій державі.

Цей Закон України має стати правовою основою розв'язання наявних проблем системи пенсійного страхування держави.

Він охоплює і детально регламентує усі її складові, а саме:

коло застрахованих осіб та платників страхових внесків, їхні права, обов'язки та відповідальність;

порядок сплати та обліку страхових внесків;

види пенсій, умови їх призначення та порядок виплати;

механізм формування та використання фінансових ресурсів пенсійної системи, їхнє збереження та цільове використання;

систему управління пенсійним страхуванням.

У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:

1. Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2. Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Умовами запровадження накопичувальної системи є зростання валового внутрішнього продукту протягом двох років не менше, ніж на 2% порівняно з попереднім роком, збалансованість бюджету Пенсійного фонду, прийняття законодавчих актів для функціонування накопичувальної системи, проведення тендерів і підписання договорів з компаніями щодо управління активами накопичувального фонду.

3. Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона базується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат. Умови та порядок формування цих накопичень визначені в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» (набрав чинності з 1 січня 2004 p.), прийнятому водночас із Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З солідарного рівня призначатимуться пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, а також надаватимуться соціальні послуги (допомога на поховання).

У законі збережено чинний пенсійний вік: для чоловіків – 60 років, для жінок – 55 років, а також передбачено економічне стимулювання більш пізнього виходу на пенсію з відповідним збільшенням розміру пенсії на визначений відсоток за кожний рік відстрочки виходу на пенсію (від 3% за один рік до 85,32% за 10 років).

Одним з головних моментів є нова формула розрахунку пенсій, що забезпечує пряму залежність їхнього розміру від заробітку, з якого сплачувалися страхові внески, та страхового стажу – періоду, протягом якого сплачувалися ці внески. Тривалість періоду, за який враховується заробіток для обчислення розміру пенсії, визначатиметься залежно від того, який варіант обчислення розміру пенсії обрано застрахованою особою. Така формула передбачає врахування для обчислення пенсій заробітку, осучасненого стосовно середньої заробітної плати. Важливо, що нова формула обчислення пенсій не має обмеження їхнього максимального розміру. При цьому буде існувати інший варіант обчислення розміру – за двоскладовою формулою (розмір пенсії складатиметься з двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набрання чинності закону, тобто за нормами і правилами, що передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», та частина, що припадає на період страхового стажу після набрання чинності новим законом). Крім того, законом визначено норму щодо здійснення регулярної індексації пенсій відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Починаючи з 2005 p., щорічно здійснюватиметься підвищення розмірів пенсій не менше ніж на 20% росту реальної заробітної плати в Україні за попередній рік.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить низку принципових положень, які мають забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи. Принциповий характер, наприклад, має ліквідація пільг зі сплати страхових внесків і встановлення рівних зобов'язань щодо їхньої сплати на користь найманих працівників. Насамперед, це стосується платників фіксованого сільськогосподарського податку та учасників спрощеної системи оподаткування (малого і середнього бізнесу).

Так, сільськогосподарські товаровиробники, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, сплачуватимуть внески до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на загальних підставах. Причому, пов'язані з цим витрати будуть компенсуватися їм з державного бюджету. А особи, які обрали спрощену систему оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок), та члени їх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, згідно з новим пенсійним законодавством підлягатимуть загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачуватимуть внески у фіксованому розмірі, який визначатиметься Верховною Радою України.

Проте за найманих працівників фізичні особи – підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачуватимуть страхові внески на загальних підставах.

Пенсійному страхуванню підлягатимуть і особи, які отримують допомогу по безробіттю. Страхові внески за них сплачуватиме Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Законом передбачена можливість добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що розширює можливості громадян і відповідає вимогам існуючих реалій суспільного розвитку. Наприклад, особи, які досягли 18-річного віку та навчаються у вищих або професійно-технічних навчальних закладах, а також особи, які навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі чи клінічній ординатурі, братимуть участь у пенсійному страхуванні за власним бажанням. Ці особи та всі інші, які братимуть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, матимуть можливість таким чином збільшити свій страховий стаж і позитивно вплинути на майбутній розмір пенсій.

З 1 січня 2004 р. коло осіб, які повинні сплачувати внески до Пенсійного фонду, значно розширилося. Насамперед за рахунок підприємств та приватних підприємців – суб'єктів підприємницької діяльності (далі – СПД) – спрощених систем оподаткування. Платникам єдиного, фіксованого або фіксованого сільськогосподарського податків доведеться нараховувати пенсійні внески на фонд оплати праці найманих працівників.

До лав страхувальників увійдуть також Фонд соціального страхування на випадок безробіття та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Вони нараховуватимуть внески майже на всі страхові виплати. Пенсійні внески будуть нараховуватися також із грошового забезпечення осіб, які проходять строкову військову службу у військових формуваннях, органах МВС України.

Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» були встановлені слідуючи пенсійні внески:

Нарахування: у 2010 році пенсійні внески для всіх платників податків нараховуються за ставкою 33,2%.

Утримання: 2% – із заробітної плати робітників та службовців.

5.  Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в Україні

Згідно з Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України», затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 №16–6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти;

6) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

8) суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) – виробники та імпортери тютюнових виробів (з 1 січня 2004 р. відмінено);

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла, або придбавають житло вперше;

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути виокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Для платників першої і другої груп збір справляється з фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і премій, у тому числі в натуральній формі. До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, не нараховується збір на такі види оплати праці та виплати:

– вихідна допомога у разі припинення трудового договору;

– компенсація за невикористану відпустку;

– добові за відрядження у межах норм, встановлених законодавством, та виплати замість добових;

– заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до бюджету або на благодійні цілі;

– суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків;

– стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва;

– державні стипендії видатним діячам науки, освіти і культури;

– Державні премії України в галузі науки і техніки, Державні премії імені Тараса Шевченка, іменні премії, що присуджуються НАН України та галузевими академіями наук;

– допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, установи, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або професійно-технічного навчального закладу;

—  інші виплати згідно з законодавством.

Для платників вищезазначених груп (І та II), які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці, об'єктом оподаткування є сума коштів, що визначається розрахункове як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких проводиться нарахування заробітної плати.

Для платників збору, віднесених до третьої та четвертої груп, об'єктом оподаткування є відповідно сума оподатковуваного доходу (прибутку) і сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відповідно до законодавства.

З 1 січня 2004 р. коло осіб, які повинні сплачувати внески до Пенсійного фонду, значно розширилося. Насамперед за рахунок підприємств та приватних підприємців – суб'єктів підприємницької діяльності (далі – СПД) – спрощених систем оподаткування. Платникам єдиного, фіксованого або фіксованого сільськогосподарського податків доведеться нараховувати пенсійні внески на фонд оплати праці найманих працівників

6. Ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в Україні

Розміри страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» за ставками:

-  33,2 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно – правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплати винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;

-  для платників, які використовують працю найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і борт оператори, які виконують спеціальні роботи в польотах, – 42 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплат винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також до суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначаються окремо за ставкою 4 відсотки сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат; – у тому числі в натуральній формі, які виплачується згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплати винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю для працюючих інвалідів та за ставкою 33,2 відсотки від сум фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної І додаткової заробітної плати, та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплати винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю для інших працівників такого підприємства.

Документом, що дає право на застосування ставки в розмірі 4%, є завірена копія виписки з акту огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності.

Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначаються за ставкою 4 відсотки від суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплати винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця. та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю для всіх працівників цих підприємств.

Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у підприємницькій діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески у фіксованому розмірі, установленому відповідно до законодавства України.

Для платників – фізичних осіб:

-  2 відсотки сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу.

Для платників, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота на яких зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України». «Про службу в органах місцевого самоврядування», Митного кодексу України. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня І 995 року №379 (із змінами) та для платників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і борт операторів, які виконують спеціальні роботи в польотах встановлено розміри сплати наступних страхових внесків:

– 1 відсоток з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу, що не перевищує 150 гривень;

– 2 відсотки з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень;

-  3 відсотки з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу 1 загального оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 гривень;

-  4 відсотки з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших і виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень;

-  5 відсотків з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших 1 виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового-або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню.

За угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб – 33,2 відсотки суми винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг).

7. Державні соціальні стандарти і нормативи

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціальні стандарти – це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

·  впровадження механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

·  визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації;

·  визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного й соціального розвитку.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

·  забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

·  законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

·  диференціація за соціально-демографічними ознаками визначення нормативів;

·  наукова обґрунтованість норм споживання й забезпечення;

·  соціальне партнерство;

·  гласність та громадський контроль при їх визначенні й застосуванні;

·  урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання – розміри споживання в натуральному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення – визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання – рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи розрізняють у галузях:

·  житлово-комунального обслуговування;

·  транспортного обслуговування;

·  охорони здоров'я;

·  освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум – мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму: ціни, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.

Кошик споживача – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні у певний час.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я належать:

·  перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

·  нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;

·  показники якості надання медичної допомоги;

·  нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

·  нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

·  нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

·  нормативи санаторно-курортного забезпечення;

·  нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

13 червня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року», де розглянуті пропозиції з впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій належать:

·  мінімальний розмір заробітної плати;

·  мінімальний розмір пенсії за віком;

·  неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

·  величина межі індексації грошових доходів громадян;

·  пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

·  нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг – на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування;

·  нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;

·  нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування.

З метою вдосконалення управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та поліпшення матеріального забезпечення застрахованих осіб розпорядженням Президента України «Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.07.2005 року №1114/2005-рп визначено:

1. Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:

·  внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування стосовно забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів соціального страхування;

·  запровадження економічних механізмів стимулювання роботодавців до збільшення витрат на найманих працівників, у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці;

·  удосконалення переліків видів матеріального забезпечення та соціальних послуг;

·  посилення державного нагляду за ефективним управлінням і цільовим використанням коштів фондів при здійсненні ними функцій страховика.

2. Кабінету Міністрів України за участю соціальних партнерів:

·  розглянути питання щодо: удосконалення механізмів реєстрації платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплати таких внесків та порядку надання страхових виплат і соціальних послуг за рахунок страхових коштів, а також доцільності запровадження інституту страхових експертів;

·  поетапного перерозподілу навантаження із сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування між страхувальниками та застрахованими особами тощо.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 12.12.2006 р. №435-У передбачено, внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення статтю 165– 4 в новій редакції, а також доповнити ст. 188–24 такого змісту: перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок.

2. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» змінити п. 2 ч. 1 ст. 31.

3. У законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внести зміни до ч. 2 ст. 45, доповнити п. 7 ст. 45, змінити ст. 52, а ч. З викласти в новій редакції.

8.  Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з продажу ювелірних виробів в Україні

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, є підприємства, організації та фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із продажу ювелірних виробів із золота сплачується в розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.

Згідно з п. 9 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, платники збору ведуть бухгалтерський облік сум збору шляхом виокремлення суми загального збору, яка відповідає збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Сума збору включається в ціну і сплачується продавцями з виручки від реалізації.

База для нарахування збору до Пенсійного фонду з операцій з реалізації ювелірних виробів збігається з базою для нарахування податку на додану вартість (ПДВ).

Платники збору (як правило, роздрібні торгові організації) проводять операції з продажу ювелірних виробів через контрольно-касові апарати. Тому документом, що підтверджує продаж ювелірного виробу із золота, платини і коштовних каменів, є касовий чек, який видається покупцеві. У ньому зазначається сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і ПДВ.

При комісійній торгівлі ювелірними виробами (у цьому разі також стягується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування) через контрольно-касові апарати реєструється продаж товару за ціною, що складається з двох частин: вартості товару, що включає в себе збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, яка не обкладається ПДВ, і комісійної винагороди підприємства торгівлі, що підлягає обкладанню ПДВ.

9.  Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування вартості легкового автомобіля в Україні

Об'єктом обкладання збором до Пенсійного фонду є вартість легкових автомобілів, на яку при відчуженні нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% (крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди відповідно до законодавства, та автомобілів, що переходять у власність спадкоємця за законом).

Зазначений збір сплачується платниками збору через установи банків на рахунок місцевих органів Пенсійного фонду за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Платниками цього збору є підприємства всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі шляхом:

купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торговельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством);

міни;

дарування (безоплатної передачі);

успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом);

з інших підстав, передбачених законодавством.

Органи Державної автоінспекції здійснюють реєстрацію автомобіля за наявності квитанції чи платіжного доручення (для юридичних осіб) про сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування саме у покупців автомобіля.

При купівлі автомашини через торговельну організацію за довідкою-рахунком у кредит збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується тільки з моменту виникнення права власності, тобто після погашення останньої суми заборгованості за договором, згідно з цивільним законодавством України.

Вартість легкового автомобіля визначається за договором купівлі-продажу, довідкою-рахунком торгових організацій, довідкою митної служби.

Придбання автомобілів юридичною особою відноситься до капітальних витрат і здійснюється за рахунок власних коштів. Капітальні витрати, в тому числі і сплачений за придбання автомобіля для власних виробничих потреб збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, підлягають амортизації згідно з нормами ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Витрати на придбання легкового автомобіля для невиробничого використання разом зі сплаченим збором на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за рахунок власних коштів і амортизації не підлягають. Крім цього, порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 3 листопада 1998 р. №1740, не передбачає звільнення від сплати збору власників легкових автомобілів навіть у разі придбання автомобіля за кордоном.

Збір не сплачують у разі перереєстрації автомобіля, у разі зміни власником місця проживання, зміни технічної характеристики автомобіля, тобто за умови, якщо право власності не переходить від однієї особи до іншої. Від сплати збору звільнено дипломатичні представництва та консульські установи інших держав в Україні згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р №1138.

10. Недержавне пенсійне страхування в Україні

Після прийняття цієї постанови більшість організацій, що уклали договори пенсійного страхування, припинили свою пенсійну діяльність, змінили її або оголосили себе банкрутами. Інші («СПАС», «Пенсійний Фонд Міжбанківського союзу», страхова компанія «Оранта») припинили відкриття нових пенсійних рахунків і продовжили обслуговування клієнтів за старими пенсійними договорами. Недержавні пенсійні фонди значною мірою згорнули свою діяльність до прийняття нового закону.

У 2001 р. в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із них реально працювало 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 р. На кінець 2000 р. загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює 0,01% ВВП.

З 2003 р. недержавне пенсійне забезпечення регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. №1057-IV, який визначає правові, економічні та організаційні засади цього виду страхування.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

– недержавні пенсійні фонди (НПФ);

– страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

– банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

– вкладники та учасники пенсійних фондів;

– вкладники пенсійних депозитних рахунків;

– фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

– засновники пенсійних фондів;

– роботодавці-платники корпоративних пенсійних фондів;

– організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

– органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

– адміністратори пенсійних фондів;

– компанії з управління активами;

– зберігачі;

– аудитори;

– особи, які надають консультаційні та агентські послуги. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за принципами:

– законодавчого визначення умов;

– зацікавленості фізичних осіб;

– добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами;

– добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

– рівноправності всіх учасників пенсійного фонду;

– цільового використання коштів тощо. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками;

– страховими організаціями шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

– банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

В Україні домінуюча роль у недержавному пенсійному забезпеченні буде належати недержавним пенсійним фондам (НПФ), створюваним за корпоративною та професійною ознакою.

До основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення відносяться недержавні пенсійні фонди. Ними можуть бути юридичні особи, які мають статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонують та проводять діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. НПФ створюється на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їх інвестування.

За видами НПФ можуть утворюватись як відкриті, корпоративні та професійні.

Відкритий пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративним пенсійним фондом вважається недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-работодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд – це недержавний пенсійний фонд, засновниками якого можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи профспілки або фізичні особи, пов’язані за видом їх професійної діяльності. При цьому учасниками такого фонду можуть бути виключно громадяни, пов’язані за видом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду.

Сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних та професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду роботодавцем або відрахування пенсійних внесків роботодавців до інших пенсійних фондів.

Якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь всіх своїх працівників, пенсійні контракти укладаються ним з пенсійним фондом за його вибором. Роботодавець має право встановлювати однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до пенсійного фонду на користь своїх працівників від суми їх заробітної плати або застосовувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників та стажу роботи на даному підприємстві.

Фізичні особи – учасники будь-якого пенсійного фонду мають право самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь без обмежень.

Пенсійним фондом забороняється змінювати їх вид та найменування, зазначені у статуті фонду, після реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Дозволяється приєднання та злиття декількох пенсійних фондів однакового виду.

Пенсійний фонд не несе відповідальності за зобов’язаннями держави і навпаки.

Юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів, має право бути засновником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати внески до вже створених фондів лише у законодавчо визначених випадках.

Учасником фонду є фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і яка має право на одержання пенсійних виплат з такого фонду. Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у НПФ є добровільною. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором.

Пенсійні виплати можуть здійснюватися учаснику фонду або його спадкоємцю.

Вкладником фонду є особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту.

Вкладником може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду.

Власністю учасника є накопичені пенсійні кошти в розмірі пенсійних внесківта розподіленого на його користь прибутку фонду. Дані про суму накопичених коштів, що належать кожному учаснику фонду, відображаються на індивідуальному пенсійному рахунку, який ведеться в системі персоніфікованого обліку.

НПФ може діяти тільки на підставі статуту, який затверджується засновниками фонду. Зміни до статуту пенсійного фонду не можуть погіршувати умови пенсійного забезпечення учасників.

Державна реєстрація пенсійного фонду та видача йому відповідного свідоцтва проводяться Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Рішення щодо реєстрацію пенсійного фонду приймається протягом 30 календарних днів після подання всіх встановлених документів.

Засновники пенсійного фонду зобов’язані протягом трьох місяців з дня реєстрації сформувати склад ради фонду. Збори засновників фонду проводяться не рідше одного разу на рік.

Ліквідація НПФ здійснюється на підставі рішення засновників фонду або їх правонаступників за умови виконання всіх передбачених пенсійними контрактами зобов’язань щодо сплати внесків до фонду та адміністрування фонду.

11. Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в Україні

Об'єктом обкладання збором до Пенсійного фонду є вартість нерухомого майна, вказана в договорі купівлі-продажу.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та фізичні особи, що придбавають нерухоме майно.

Винятком є придбання майна державними підприємствами, установами і організаціями за рахунок бюджетних коштів, установами й організаціями іноземних держав, які користуються імунітетом і привілеями згідно із законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадянами, які придбавають і стоять на черзі на придбання житла або придбавають його вперше.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:

–       покупцем нерухомого майна є сільськогосподарський товаровиробник, який сплачує фіксований сільськогосподарський податок відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» і згідно із загальним класифікатором галузей національної економіки має код:

– сільськогосподарське підприємство, включаючи селянське (фермерське) господарство, – 21000 – 21260; 22300;

– рибне господарство, риболовецький колгосп – 21271 – 21273;

– цукровий завод (комбінат) -18111;

–       право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації.

Зазначений збір сплачується у розмірі 1% від вартості нерухомого майна з усіх категорій платників на загальних підставах.

Якщо підприємство на публічних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна придбало будівлю для адміністративних цілей, то згідно з Постановою Кабінету Міністрів: України «Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна» від 22 грудня 1997 р №1448 і наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. №745/4035, після повного розрахунку покупця за придбане майно державний виконавець на підставі протоколу про проведення публічних торгів складає акт про проведення публічних торгів, який потім затверджує начальник відповідного відділу державної виконавчої служби. На підставі цього акта нотаріус видає покупцю свідоцтво про придбання нерухомого майна з публічних торгів.

Таким чином, підприємство, яке придбаває нерухоме майно на публічних торгах, не є платником збору до Пенсійного фонду.

12. Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв’язку в Україні

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового мобільного зв'язку є підприємства, установи, організації, фізичні особи, що користуються послугами стільникового мобільного зв'язку, а також оператори такого зв'язку, що надають свої послуги безоплатно.

При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути виокремлено від таких засобів без утрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Об'єктом обкладання 7,5% збором для цієї категорії платників є вартість послуг стільникового мобільного зв'язку, оплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних і вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового мобільного зв'язку. У разі продажу прав на тимчасове користування послуг стільникового мобільного зв'язку у вигляді магнітних карток, мікрочипів або мікросхем об'єктом обкладання є вартість їх продажу. Якщо оператор стільникового зв'язку надає послуги безоплатно, об'єктом обкладання є вартість таких послуг, що визначається за звичайними тарифами.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з послуг стільникового мобільного зв'язку платники збору сплачують оператору одночасно з оплатою ними зазначених послуг. Документом, що підтверджує сплату збору з послуг стільникового мобільного зв'язку, є платіжне доручення оператора про перерахування сум збору на рахунок відповідного органу Пенсійного фонду з позначкою обслуговуючого банку про проведення відповідної банківської операції.

У разі продажу прав на тимчасове користування послугами мобільного зв'язку у вигляді магнітних карток, мікросхем або чипів дилерам або іншим організаціям, торгові організації чи дилери мобільного зв'язку сплачують оператору 7,5% від вартості куплених карток, які згодом поширюють вроздріб серед споживачів.

У разі неповної чи невчасної сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування несплачена сума стягається з платника із застосуванням фінансових санкцій, передбачених законодавством.

13. Поняття та види пенсій в Україні

В Україні функціонує 763 районних і місцевих управлінь соціального захисту населення і 728 регіональних підрозділів Пенсійного фонду України (ПФУ). За статистичними даними в Україні нараховується близько 15 млн. пенсіонерів, у тому числі – 2 млн. інвалідів.

Правові відносини у сфері пенсійного страхування базуються на Конституції України і регулюються:

·  Кодексом законів про працю в Україні;

·  Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

Пенсія – це гарантована щомісячна грошова виплата громадянам у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Населенням пенсійного віку вважаються:

·  жінки старше 55 років;

·  чоловіки старше 60 років.

У залежності від причини, що обумовлює право на одержання пенсії, розрізняють наступні види державних пенсій:

а) трудові:

за віком: чоловікам – при досягненні 60 років і стажі роботи не менше 25 років; жінкам – при досягненні 55 років і стажі роботи не менше 20 років (стаття 12);

по інвалідності: у випадку настання інвалідності, яка викликає повну або часткову втрату здоров'я;

у випадку втрати годувальника: непрацездатним членам родини померлого годувальника, що знаходилися на його утриманні;

за вислугу років: окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких приводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

б) соціальні – пенсії непрацездатним громадянам, що не мають права на трудову пенсію. Розмір соціальних пенсій установлюється за категоріями у відсотках до мінімальної пенсії за віком, що гарантує громадянам мінімальний прожитковий рівень незалежно від наявності виробничого стажу.

Прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внесло суттєві зміни у пенсійному законодавстві, зокрема це стосується порядку призначення та перерахунку пенсій.

Право на (призначення) перерахунок пенсій за цим законом мають особи, яким до І січня 2004 року була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» – за умови, якщо вони не отримають пенсію з інших джерел.

Для обчислення пенсій враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період стажу, набутого до 1 липня 2000 року, враховується для обчислення пенсії на підставі документів (довідок) про нараховану заробітну плату, а за період стажу, починаючи з 1 липня 2000 року – за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

При визначенні розміру пенсії за новими правилами враховуються два основних показники – страховий стаж та заробітна плата особи.

Виходячи зі страхового стажу, обчислюється коефіцієнт стажу (Кс), а заробітна плата використовується для визначення індивідуального коефіцієнта заробітку і заробітної плати (Зп), з якої обчислюється пенсія.

У Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» порядок визначення розміру пенсії за віком виражено у вигляді формули:

,

де П – розмір пенсії, грн;

Зс – заробітна плата (дохід) застрахованої особи, з якої обчислюється пенсія, грн;

Кс – коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

Для визначення однієї із складових цієї формули – (Зп) – заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії необхідно на підставі даних довідки про заробітну плату, наявної в пенсійній справі, визначити середньоарифметичний індивідуальний коефіцієнт заробітку.

Він визначається шляхом відношення заробітної плати особи на кожний місяць з періоду, за який враховується заробіток, на середню заробітну плату у галузях економіки за цей же місяць.

Сума коефіцієнтів за весь період, за який враховується заробітна плата, ділиться на кількість місяців, за які розраховано коефіцієнт заробітку.

Наступна складова формули – коефіцієнт страхового стажу (Кс), що розраховується за формулою:

 = / 100%

де Кс – коефіцієнт страхового стажу;

См – сума місяців страхового стажу;

Вс – величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).

За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування – 0,8%. (Згідно Держбюджету на 2009 рік).

Коефіцієнт страхового стажу (Кс) визначається, виходячи із наявного страхового стажу за документами пенсійної справи на час перерахунку пенсії. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс * (Ск/К),

де Зп – заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, грн; Зс – середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

Ск – сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць;

К – кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії, визначається за формулою:

Кз = 3в/3с,

де Кз – коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи;

Зв – сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);

Зс – середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).

Головною умовою при призначенні пенсії по інвалідності є наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності.

Пенсію по інвалідності встановлюють залежно від групи інвалідності у таких розмірах:

I        група – 100%;

II       – 90%;

III      – 50% пенсії за віком.

У 2005 році набрав сили Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, що не мають право на пенсію, і інвалідам», що регулює питання фінансової підтримки людей, які не приймали участь у пенсійному страхуванні, а також призначення державної допомоги по догляду.

Відповідно до Закону розмір соціальної допомоги особам, що не мають право на пенсію, і інвалідам, установлюється, виходячи з гарантованого мінімуму, затвердженого в Законі «Про державний бюджет України на ______ рік

14. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Правові, організаційні та фінансові засади соціального страхування з тимчасової втрати працездатності визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. №2240–111.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення цього виду страхування;

2) обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) цільового використання коштів;

7) паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

8) відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виступають застрахована особа, страхувальник та страховик.

Застрахована особа – це найманий працівник, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Представниками застрахованих осіб є профспілки (їх об'єднання) чи інші уповноважені найманими працівниками органи.

Страхувальник – це:

роботодавець для осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах або у фізичних осіб;

особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та інші особи відповідно до чинного законодавства.

Страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Роботодавцем виступає власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників. Найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають:

– особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

– члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП відповідно до діючого законодавства.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФСС ТВП.

15. Платники страхових внесків та розмір збору у Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

Платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності є страхувальники та застраховані особи. До страхувальників належать:

1. підприємства, установи, організації, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи і організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, в особі власника або уповноваженого ним органу;

2. філії, відділення та інші відокремлені підрозділи страхувальників, що не мають статусу юридичної особи і самостійно проводять розрахунки з оплати праці, інші суб'єкти господарської діяльності, що використовують працю найманих працівників і не мають статусу юридичної особи;

3. фізичні особи, які використовують працю найманих працівників;

4. розташовані в Україні іноземні підприємства, установи, організації, філії та представництва, які використовують працю найманих працівників;

5. на добровільних засадах можуть брати участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні:

а) громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають;

б) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

в) фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими угодами.

Реєстрація страхувальників провадиться за їх місцезнаходженням (юридичною адресою), а стосовно фізичних осіб – за місцем їх проживання у робочих органах відділень ФСС ТВП у районах та містах республіканського (АР Крим) та обласного значення.

Страхувальники – юридичні та фізичні особи – набувають статусу платників страхових внесків з дня їх реєстрації в органах ФСС ТВП. Страхувальники, які підлягають обов'язковій реєстрації, повинні зареєструватися у десятиденний строк з дня:

– отримання свідоцтва про державну реєстрацію;

– прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких страхувальників не проводиться;

– укладання трудового договору з першим найманим працівником (для страхувальника – фізичної особи, що використовує найману працю);

– зміни місцезнаходження (юридичної адреси) страхувальника.

Страхувальники, зазначені в пунктах 1, 2 і 4, подають:

• заяву;

• завірені відповідальною особою органу ФСС ТВП копії таких документів:

– свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

– довідки органу статистики про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України або довідки органу Державної податкової адміністрації України (ДПА) про включення страхувальника до Тимчасового реєстру платників податків.

Страхувальники, зазначені в пунктах 3 і 5, представляють паспорт і подають:

• заяву;

• завірені відповідальною особою органу ФСС ТВП копії таких документів:

– довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів;

– свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або документа, що підтверджує роботу особи в країні, де вона перебуває та що вона не застрахована в системі соціального страхування з тимчасової непрацездатності цієї країни.

На підставі отриманих документів по кожному страхувальнику робляться записи в журналах обліку страхувальників, а подані документи підшиваються до персональної справи страхувальника, на якій проставляється його реєстраційний номер. Після реєстрації страхувальнику видається повідомлення.

За порушення строку реєстрації страхувальника на нього накладається штраф у розмірі 50% від суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися, а також можуть бути накладені адміністративні стягнення.

16.  Державний моніторинг у сфері соціального страхування

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.

Порядок проведення моніторингу застосування державних соціальних стандартів і нормативів та його фінансове забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України.

Основними засобами здійснення моніторингу є:

·  щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів;

·  ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів;

·  поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів і нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування.

За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій.

Відомості про розміри державних соціальних стандартів і нормативів, а також щодо результатів моніторингу їх застосування підлягають публікації в офіційних виданнях.

Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти й нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється на засадах гласності органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій і незалежних експертів.