ОБЖд

Реферат з БЖД

на тему:

Атомна зброя – „за” і „проти”

„...Нині людство освоїло ядерну енергію й створило атомну та водневу бомби, що не лише допомагає людям жити, а й загрожує їм загибеллю.

Невже вперше в історії людства відкриття нових сил природи послужило йому на шкоду?”

Проаналізуємо, до чого призвело це відкриття.

- У березні 1939 року Жоліо-Кюрі, Халбан та Коварський опублікували в лондонському журналі «Нейче» статтю «Вивільнення нейтронів під час ядерного вибуху урану». Ця наукова праця свідчила, що в галузі атомних досліджень і насамперед при розробці проблем самодовільної ядерної реакції Франція того часу випереджала інші країни.

- У березні 1940 року Бельгія булла окупована нацистами. До їх рук потрапило 1200 тонн уранового концентрату, що зберігався на збагачувальній фабриці в Оолені. На той час то булла майже половина світового запасу урану…

- У вересні 1940 року до Нью-Йорка привезли другу половину запасів урану... Саме ця руда використовувалася потім як сировина для «Манхеттенського проекту», саме з неї булла виготовлена вибухівка для перших американських бомб.

- Суворе плато на північному заході штату Нью-Мексико здавна зветься Долиною смерті. Але ніколи місце це настільки не відповідало своєму імені, як 6 липня 1945 року, коли енергія розщепленого атома проявила тут свою руйнівну силу.

“Начебто з надр Землі з’явилося світло, світло не цього світу, а багатьох сонць, зведених воєдино, - пише автор книги „Люди й атоми” Вільям Лоуренс, єдиний журналіст, якому Пентагон доручив бути літописцем „Манхеттенського проекту”. – Це був такий схід, якого ніколи не бачив світ. Величезне зелене сонце піднялося за частки секунди на висоту понад 2.5 тисячі метрів. Воно піднімалося все вище, поки не досягло хмар, освічуючи землю і небо сліпуче яскравим світлом. Ця величезна вогненна куля діаметром майже в півтора км піднімалася, змінюючи колір від пурпурного до жовтогарячого, розширюючись, прийшла в дію природна сила, звільнена від пут, яким була зв’язана мільярди років.

Слідом за вогненною кулею з землі піднялася величезна хмара. Спочатку це була гігантська колона, що потім набула форми фантастичного величезного гриба. Величезна гора, породжена за декілька секунд, піднімалась все вище і вище, здригаючись у своєму русі.

Протягом цього дуже короткого часу не було чутно жодного звуку. Потім з цієї тиші виник громовий розкат. Протягом короткого часу те, що ми бачили, повторилося у звуці.

Здавалося, тисячі могутніх фугасних бомб розірвалися одночасно й в одному місці. Грім прокотився по пустелі, відгукнувся від гір. Луна накладалася на луну. Земля затремтіла під ногами, начебто почався землетрус”.

Коли грибоподібний стовп розсіявся, творці і замовники нової зброї кинулися до місця вибуху на танках, викладених зсередини свинцевими плитами. Перед їхніми очима лежала воістину Долина смерті.

Руйнівна сила бомби виявилася рівною двадцяти тисячам тонн звичайної вибухівки. Сталева вежа випарувалася. Пісок навколо спікся в склоподібну корку.

Коли Лоуренс почав дошкуляти Опенгеймера питанням про те, що той думав у момент вибуху, творець атомної бомби похмуро подивився на журналіста і процитував йому рядки із священної індійської книги:

Якщо блиск тисяч сонць

Разом спалахне на небі,

Людина стане Смертю,

Погрозою Землі.

• З 17 липня по 2 серпня 1945 року поблизу Берліна відбулася Потсдамська конференція керівників СРСР, США і Англії. 16 липня в Аломогордо був здійснений перший експериментальний атомний вибух.

• 6 і 9 серпня подібні ж бомби спопелили Хіросіму і Нагасакі.

Коли зіставляєш ці дати, упадає в око очевидне прагнення підігнати перше випробування атомної зброї до початку зустрічі „великої трійки”, а до кінця її приурочити знищення атомними бомбами японських міст.

Жителі Хіросіми знати не знали про те, що трапиться з ними. Усю весну і літо 1945 рроку вони прислухалися по ночах до гулу сотень американських літаків, що пролітали на величезній висоті.

Понеділок 6 серпня 1945 року о 7 годині 45 хвилин над Хіросімою з’явився літак «Стрейт флаш» Б-29. О 8 годині 14 хвилин 15 секунд розкрилися стулки бомбового люка і бомбу було скинуто вниз.

Ще 47 секунд над Хіросімою мирно світило сонце. За ці 47 секунд люди встигли забути про гул, що віддаляється, трьох літаків. Буденні ранкові турботи володіли городянами аж до миті, коли беззвучний спалах раптом перетворив Хіросіму на гарячий попіл.

Повідомлення про великий американський наліт не надходило. Лише вранці 7 серпня в ставку верховного головнокомандуючого надійшло коротке повідомлення 2-го армійського корпусу про те, що Хіросіма цілком знищена однією-єдиною бомбою, а пожежі, що виникли, продовжують поширюватьсь.

Професор Нисина, керівник проекту «НІ», наголосив, що ніщо,крім атомної бомби, не могло заподіяти подібного. По шматках оплавленої черепиці Нисина обчислив температуру вибуху. Силуети людей і різних предметів, що відбилися на гладких кам’яних поверхнях, дозволили йому досить точно визначити висоту, на якій вибухнула бомба. Фізик зібрав зразки грунту на різних відстанях від епіцентру, щоб визначити їхню радіоактивність. Чотири місяці потому все тіло Нисини вкрилося пухирями. Як він і припускав, це був результат залишкової радіації.

12 серпня 1945 року Міністерство оборони США опублікувало офіційну відповідь про застосування атомної зброї. У ньому говорилося: „військове міністерство підкреслює, що бомби були висаджені на такій висоті, щоб зробити вплив ударної хвилі максимальним і щоб радіоактивні речовини захоплювалися висхідними потоками розпеченого повітря і розсіювалися на великих просторах, не заподіюючи нікому шкоди”.

У ту пору правдиві звістки про атомну трагедію стали з’являтися й у японській печаті. « Хіросіма – місто смерті. Навіть люди, що залишилися неушкодженими під час вибуху, продовжують вмирати».

Із середини вересня будб-яке згадування про жертви атомних вибухів раптом зникло зі сторінок японських газет. Зникло не на тиждень, а на цілих сім років.

Понад 300 тисяч людей, що постраждали від атомних вибухів (хібакуся), стали ніби кастою знедолених. Ніхто не міг привселюдно виражати їм жаль, допомогти їм. Навіть у літературі і мистецтві хібакуся стали забороненною темою. Єдиною присвяченою їм книгою був збірник віршів Сіноє Сіода, яка згодом померла від променевої хвороби.

Десь там, на небесах,

Прокинули чашу отрути.

На палаюче місто

Пролилась вона чорним дощем.

6го серпня 1945 року по одному із хіросімських мостів йшли 9 чоловік… Ці люди згоріли, випарувалися, розтанули в повітрі. Спалах смертоносного світла відбив на кам’яних плитах їхні тіні. Вони були короткими. Атомне сонце спалахнуло над ними майже в зеніті. Тому що саме на міст Ліон, на центр хіросімської дельти, наводив перехрестя свого прицілу бомбардир.

У місті, населення якого складало перед катастрофою близько 350тис. чоловік, залишилося в живих лише 8% жителів. Тоді, після всепоглинаючого полум’я, після чорного дощу, що залив безкрає попелище, городянам здавалося, що ця мертва, спечена земля ніколи не оживе, що жодна билина не проб’ється крізь смертоносний попіл.